Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Репетитор англійської мови
Петропавлівська Борщагівка.
Англійська для школярів.
 


Стаття з журналу № 4'1999

Назва
 
Справа «"Остео Дойчлянд ГмбХ" проти Німеччини»
(Case of Osteo Deutschland GmbH v. Gegmany)
 
Зміст
 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «"Остео Дойчлянд ГМБХ" проти НІМЕЧЧИНИ»
(Case of Osteo Deutschland GMBH v. Germany)

(Заява № 26988/95)

РІШЕННЯ

Страсбург
3 листопада 1999 року

У справі «"Остео Дойчлянд ГмбХ" проти Німеччини»

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли судді:

п. А. Пастор Рідруехо (A. Pastor Ridruejo), голова

п. Л. Кафліш (L. Caflish)

п. Є. Макарчик (J. Makarczyk)

п. І. Кабраль Баррето (I. Cabral Barreto)

п. В. Буткевич

п. Дж. Хедіган (J. Hedigan)

пані С. Ботучарова (S. Botoucharova),

а також п. В. Берже (V. Berger), секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 21 жовтня 1999 року

постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

Процедура

1. Справа була передана до Суду Урядом Німеччини (Уряд) 26 березня 1999 року в межах тримісячного строку, як це передбачено пунктом 1 колишньої статті 32 та колишньої статті 47 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Конвенція). Справу розпочато на підставі заяви проти Федеративної Республіки Німеччини (№ 26988/95) від зареєстрованої згідно з німецьким законодавством компанії «Остео Дойчлянд ГмбХ» (Osteo Deutschland GmbH). Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини (Комісія) відповідно до колишньої статті 25 Конвенції. Компанію-заявницю представляє пан Г. Кройцш (H. Kroitzsch), адвокат, що практикує в Карлсруе (Karlsruhe, Німеччина). Уряд Німеччини представлений уповноваженою особою пані Г. Фольсков-Тіс (H. Voelskow-Thies), радником (Ministerialdirigentin) федерального Міністерства юстиції.

При зверненні до Суду Уряд посилався на колишні статті 32 та 48, що їх визнала Німеччина. Мета заяви полягала в отриманні рішення щодо того, чи свідчать факти справи про порушення державою-відповідачем її зобов'язань згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

2. 12 травня 1999 року компанія-заявниця визначила, що в Суді її представлятиме пан Г. Кройцш. У листі, надісланому того самого дня, адвокат компанії-заявниці поінформував Суд, що материнську компанію компанії-заявниці тим часом було продано і що новий власник дав доручення припинити провадження справи у Суді, а отже, заява відкликається.

3. Після набрання чинності Протоколом № 11 до Конвенції 1 листопада 1998 року та згідно з пунктом 4 статті 5 цього Протоколу, а також пунктом 1 правила 100 і пунктом 6 правила 24 Регламенту Суду колегія Великої палати вирішила 7 липня 1999 року, що справа розглядатиметься палатою, створеною в одній із секцій Суду.

4. Відповідно до пункту 1 правила 52 Регламенту, Голова Суду пан Л. Вільдхабер доручив розгляд справи четвертій секції. До складу палати, створеної в цій секції, увійшли пан А. Пастор Рідруехо, пан Л. Кафліш, пан Є. Макарчик, пан І. Кабраль Баррето, пан В. Буткевич, пан Дж. Хедіган та пані С. Ботучарова.

5. Після консультацій з уповноваженою особою Уряду та адвокатом заявника палата вирішила не проводити слухань у цій справі.

6. 24 вересня 1999 року Уряд повідомив, що готовий відмовитися від свого права призначити суддю ad hoc.

Щодо фактів

7. 21 січня 1988 року компанія-заявниця, відповідно до Закону про фармацевтику (Arzneimittelgesetz), звернулася до федерального Міністерства охорони здоров'я (Bundesgesundheitsamt) по дозвіл на виробництво медичного препарату – замінника кісткової тканини.

8. У липні 1991 року, через відсутність будь-якого рішення щодо її звернення, компанія-заявниця порушила в Берлінському адміністративному суді (Verwaltungsgericht) справу проти федерального Міністерства охорони здоров'я, оскаржуючи його бездіяльність. 13 грудня 1991 року адміністративний суд наказав відповідачеві прийняти рішення щодо запиту компанії-заявниці.

9. 4 грудня 1992 року компанія-заявниця офіційно вчинила позов до Берлінського земельного суду (Landgericht) про відшкодування збитків федеральним Міністерством охорони здоров'я, стверджуючи, що вона зазнала їх через відсутність рішення щодо її запиту в 1988 році.

10. Крім того, 16 грудня 1992 року заявниця звернулася до Берлінського адміністративного суду з клопотанням вжити заходів щодо виконання рішення від 13 грудня 1991 року. 11 січня 1993 року адміністративний суд ухвалив рішення про накладення штрафу на міністерство у разі неприйняття ним рішення у місячний строк.

11. 18 березня 1993 року земельний суд призупинив (Aussetzung) провадження, щоб дочекатися рішення федерального Міністерства охорони здоров'я на запит компанії-заявниці. Земельний суд вважав, що результат судового провадження стосовно компенсації збитків залежатиме від того, чи буде надано дозвіл на виробництво препарату, про який ідеться.

12. 26 листопада 1993 року Берлінський апеляційний суд (Kammergericht) відхилив апеляцію компанії-заявниці щодо рішення від 18 березня 1993 року, аргументуючи це тим, що зупинення судочинства було необхідним з огляду на відповідні положення Цивільно-процесуального кодексу. Хоча федеральне Міністерство охорони здоров'я і не виконало свого обов'язку швидко ухвалити рішення на запит заявниці, присудження відшкодування збитків залежало від того, чи міг бути наданий дозвіл на виробництво цього медичного препарату відповідно до Закону про фармацевтику. Отже, щоб скасувати суперечливі рішення (різних судів), потрібно дочекатися рішення федерального Міністерства охорони здоров'я.

13. 29 грудня 1993 року компанія-заявниця подала конституційну скаргу проти зазначеного вище рішення до федерального Конституційного суду. 2 березня 1995 року представник компанії-заявниці пан Кройцш подав запит до федерального Конституційного суду. Його повідомили, що дату для слухань у суді скарги, поданої у грудні 1993 року, ще не призначено.

14. 12 квітня 1996 року федеральний Інститут фармацевтичних та медичних препаратів (Bundesinstitut für Arzneimittel und Medizinprodukte), правонаступник федерального Міністерства охорони здоров'я, відхилив запит компанії-заявниці. Інститут зауважив, що у своїй доповіді від 13 липня 1995 року він звернув увагу компанії-заявниці на те, що у зверненні по дозвіл на виробництво не йшлося про клінічні дослідження.

15. 8 травня 1996 року компанія-заявниця подала заперечення (Widerspruch).

16. 31 жовтня 1996 року федеральний Конституційний суд відмовився розглядати конституційну скаргу компанії-заявниці.

17. Тим часом 28 лютого 1996 року компанія-заявниця отримала сертифікат, відповідно до Закону про медичні засоби (Medizinproduktegesetz) від 1994 року, та одержала можливість продавати в Німеччині свій препарат — замінник кісткової тканини.

18. 25 червня 1998 року федеральний Інститут фармацевтичних та медичних препаратів відхилив заперечення компанії-заявниці щодо рішення від 12 квітня 1996 року. Інститут зазначив, що, згідно із Законом про медичні засоби, замінник кісткової тканини вважається медичним препаратом, тому звернення по дозвіл на його виробництво з 14 червня 1998 року на підставі Закону про фармацевтику вважається неприйнятним.

Провадження в Комісії

19. Компанія «Остео Дойчлянд ГмбХ» звернулася до Комісії 14 березня 1995 року. Вона стверджувала, що порушено пункт 1 статті 6 Конвенції, з огляду на тривалість судового провадження у справі про відповідальність державного органу.

20. Комісія (перша палата) оголосила заяву (№ 26988/95) прийнятною 14 січня 1998 року. У своїй доповіді від 21 жовтня 1998 року (колишня стаття 31 Конвенції) вона висловила одностайну думку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції1.

Щодо права

Вилучення з реєстру

21. 12 травня 1999 року адвокат компанії-заявниці поінформував Суд про те, що материнську компанію компанії-заявниці тим часом було продано і що новий власник дав доручення припинити провадження справи в Суді, а отже, заява відкликається. Уряд не прокоментував цього повідомлення.

22. У тій частині пункту 1 статті 37 Конвенції, якої стосується справа, зазначено:

«Суд може на будь-якій стадії провадження у справі вилучити заяву з реєстру справ, якщо обставини дозволяють дійти висовку, що:

а) заявник не має наміру далі підтримувати свою заяву;...

...»

23. Беручи до уваги лист компанії-заявниці від 12 травня 1999 року, Суд доходить висновку, що компанія-заявниця не має наміру далі підтримувати свою заяву, відповідно до цитованої вище статті.

24. Виходячи з того, що справа стосується скарги проти тривалості цивільного провадження, поданої відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, тобто питання, з приводу якого Суд уже мав достатню можливість висловити свою думку, можна стверджувати, що немає жодних підстав державного значення для продовження розгляду цієї справи (пункт 1 статті 37 (в кінці)).

25. Отже, справа має бути вилучена з реєстру.

На цій підставі Суд одностайно

ухвалює:вилучити справу з реєстру.

Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 3 листопада 1999 року, відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Антоніо Пастор Рідруехо,
голова

Венсан Берже,
секретар


1Примітка канцелярії: копію доповіді Комісії можна отримати в канцелярії Суду.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2024 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua