Стаття з журналу № 4'1999

Ефективність рішень
Європейського суду з прав людини,
або справи, розглянуті з 1959 по 1998 рік

А. Справедлива сатисфакція

Якщо Суд визнає, що було допущено порушення Конвенції, і якщо національне законодавство відповідної держави передбачає можливість лише часткової компенсації, Суд може надати потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 50 Конвенції). Як правило, така сатисфакція означає відшкодування витрат, пов'язаних із судовими провадженнями, і, в разі необхідності, компенсацію матеріальних збитків та/або моральної шкоди.

Згідно зі статтею 53 Конвенції, Договірні держави зобов'язуються виконувати рішення Суду. До цього часу держави, яким Суд висував вимогу сплати компенсації відповідно до статті 50, належним чином виконували її. Починаючи з жовтня 1991 року у резолютивну частину свого рішення Суд включає положення, яке вимагає сплатити заявникові компенсацію протягом трьох місяців від дня винесення рішення, а починаючи з січня 1996 року Суд при цьому постановляє також про нарахування і виплату з конкретної суми компенсації процентів у разі недотримання строку виконання цієї вимоги.

В. Ефективність загального характеру

а. Після визнання факту порушення

Визнання Судом факту порушення Конвенції у багатьох випадках спонукає відповідну державу-відповідача, а іноді навіть інші Договірні держави вжити загальних заходів для виконання ухваленого Судом рішення, а вищі національні суди — привести у відповідність із цим рішенням свою судову практику. Іноді саме передання справи на розгляд до Суду заохочувало або пришвидшувало внесення поправок до актів законодавства та нормативних актів чи спонукало до зміни судової практики. Рішення Суду також примушували державу-відповідача вжити конкретних заходів щодо відповідної особи або осіб. Далі можна ознайомитися з переліком рішень Суду та їх наслідками. Перелік підготовлено головним чином на підставі інформації, що міститься в резолюціях, ухвалених Комітетом міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за виконанням цих рішень (стаття 54 Конвенції).

1. Бельгійська мовна справа («Belgian Linguistic case»), рішення від 23 липня 1968 року (серія А, № 6)

Згідно із Законом від 23 грудня 1970 року, шість мікрорайонів на околицях Брюсселя було прикріплено до фламандськомовної зони, за винятком юридичних установ, які раніше були передані франкомовним мешканцям цих мікрорайонів.

2. Справа «Де Вільд, Омс та Версіп проти Бельгії» (De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium), рішення від 18 червня 1971 року (серія А, № 12)

Законом від 6 серпня 1971 року було передбачено можливість оскарження рішень, ухвалених магістратськими судами, стосовно бродяжництва і жебрацтва.

3. Справа «Рінгайсен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), рішення від 16 липня 1971 року (серія А, № 13)

Це рішення Суду спонукало Конституційний суд Австрії переглянути свою попередню практику тлумачення слів «цивільні права та обов'язки» (пункт 1 статті 6 Конвенції).

4. Справа «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), рішення від 21 лютого 1975 року (серія А, № 18)

Внесено поправки до в'язничних правил, чинних в Англії та Уельсі з 1964 року. Тепер, за новими правилами, в'язень завжди може отримати дозвіл на вчинення цивільного позову або на звернення до соліситора за порадою щодо вчинення такого позову. Якщо в'язень має намір вчинити позов проти особи, яка обіймає посаду міністра, то такий дозвіл надається йому лише після обговорення його скарги у межах відомства. Було видано інструкції щодо запровадження нових правил у пенітенціарних установах Шотландії та Північної Ірландії (Резолюція (76) 35 від 22 червня 1976 року).

5. Справа «Енгель та інші проти Нідерландів» (Engel and Others v. the Netherlands), рішення від 8 червня 1976 року (серія А, № 22)

Законом від 12 вересня 1974 року було стандартизовано ряд дисциплінарних заходів та порядок їх вжиття щодо військовослужбовця будь-якої категорії. Також було скасовано запобіжний арешт, суворий арешт і переведення до дисциплінарної частини. Ще перед тим, як цей закон набув чинності 1 листопада 1974 року, було видано міністерський наказ, який припинив застосування цих заходів на практиці (рішення, с. 11, п. 24 і Резолюція (77) 10 від 20 квітня 1977 року).

6.Справа «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), рішення від 18 січня 1978 року (серія А, № 25)

У березні 1972 року прем'єр-міністр урочисто зобов'язався покласти край застосуванню п'яти методів допиту, які згодом були визнані такими, що суперечать статті 3 Конвенції. Крім того, було вжито заходів щодо забезпечення належного поводження із в'язнями (організація медичного огляду в'язнів, дотримання суворої процедури розслідувань за їхніми скаргами, чітке керівництво персоналом, який забезпечує пенітенціарний режим).

Чотирнадцять осіб, які були залучені до справи, вчинили цивільні позови про відшкодування збитків у Високому суді Північної Ірландії, і суд присудив виплатити їм компенсацію у розмірі від 10 000 до 25 000 фунтів стерлінгів (Резолюція (78) 35 від 27 червня 1978).

7. Справа «Тайєр проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), рішення від 25 квітня 1978 року (серія А, № 26)

13 червня 1978 року рішення було повідомлено губернаторові острова Мен. Згодом головний суддя острова поінформував суддів і суди, що надалі призначене судом тілесне покарання розглядатиметься як порушення Конвенції (Резолюція (78) 39 від 13 жовтня 1978 року).

8. Справа «Люедік, Белкасем і Коч проти Німеччини» (Luedicke, Belkacem and Koз v. Germany), рішення від 28 листопада 1978 року (серія А, № 29)

Законом від 18 серпня 1980 року були внесені поправки до положень Закону про судові витрати та до Кримінально-процесуального кодексу. Поправки стосуються тлумачення витрат (Резолюція DH (83) 4 від 23 березня 1983 року).

Див. також французький декрет № 87-634 від 4 серпня 1987 року.

9. Справа «Санді Таймс проти Сполученого Королівства (№ 1)» (The Sunday Times v. the United Kingdom, no 1), рішення від 26 квітня 1979 року (серія А, № 30)

Неповага до суду тепер головним чином регулюється положеннями Закону щодо неповаги до суду від 27 липня 1981 року (1981 р., с. 49).

10. Справа «Маркс проти Бельгії» (Marckx v. Belgium), рішення від 13 червня 1979 року (серія А, № 31)

Закон від 31 березня 1987 року змінив «різні юридичні положення щодо усиновлення», скасувавши, таким чином, передумови будь-якої дискримінації стосовно позашлюбних дітей (Резолюція DH (88) 3 від 4 березня 1988 року).

11. Справа «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland), рішення від 9 жовтня 1979 року (серія А, № 32)

В Ірландії запроваджено програму правової допомоги щодо цивільних справ і надання консультацій незаможним під керівництвом Ради з правової допомоги, яка є незалежним органом. Перші юридичні центри в рамках цієї програми було відкрито 15 серпня 1980 року (Резолюція DH (81) 8 від 22 травня 1980 року).

12. Справа «Вінтерверп проти Нідерландів» (Winterwerp v. the Netherlands), рішення від 24 жовтня 1979 року (серія А, № 33)

16 квітня 1980 року міністр юстиції видав циркулярного листа з вимогою до державних обвинувачів клопотати перед судом про заслухання пацієнтів перед ухваленням рішення щодо примусового відправлення їх до психіатричної лікарні чи виписки їх із таких лікарень (Резолюція DH (82) 2 від 24 червня 1982 року). Закон від 29 жовтня 1992 року про «спеціальні направлення до психіатричних лікарень» набрав чинності 17 січня 1994 року.

13. Справа «Девір проти Бельгії» (Deweer v. Belgium), рішення від 27 лютого 1980 року (серія А, № 35)

Закон від 6 липня 1983 року забороняє у разі порушення цінового законодавства накладати штраф і вимагати його сплати під загрозою закриття установи (Резолюція DH (83) 16 від 9 грудня 1983 року).

14. Справа «Гуццарді проти Італії» (Guzzardi v. Italy), рішення від 6 листопада 1980 року (серія А, № 39)

У серпні 1977 року міністр внутрішніх справ прийняв рішення виключити острів Асінара (Asinara) зі списку місць примусового поселення (п. 43 рішення).

15. Справа «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v. Belgium), рішення від 6 листопада 1980 року (серія А, № 40)

Наказом від 16 квітня 1986 року суд першої інстанції Брюсселя задовольнив заяву Д. ван Остервійка від 4 листопада 1981 року щодо виправлення посвідки про його цивільний стан.

16. Справа «Ле Конт, Ван Льовен і Де Мейєр проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), рішення від 23 червня 1981 року (серія А, № 43)

14 квітня 1983 року Касаційний суд запровадив підхід, опрацьований у практиці Європейського суду (застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до певних видів дисциплінарного провадження). Тепер, згідно із законом від 13 березня 1985 року, в окремих випадках дисциплінарні провадження апеляційних рад Ordre des mйта Ordre des pharmaciens мають бути відкритими (Резолюція DH (85) 13 від 28 червня 1985 року).

У Франції декрет від 27 листопада 1991 року, який регулює питання адвокатської діяльності, передбачає проведення дисциплінарного провадження в Раді Національного об'єднання адвокатів (Ordre des avocats) у відкритому режимі, якщо на цьому наполягає причетний до цього адвокат. Французький Касаційний суд привів свою судову практику стосовно дисциплінарного провадження у відповідність із практикою Європейського суду з прав людини.

17. Справа «Янг, Джеймс і Вебстер проти Сполученого Королівства» (Young, James and Webster v. the United Kingdom), рішення від 13 серпня 1981 року (серія А, № 44)

Закон про працевлаштування 1980 року (1980 с 42) було замінено Законом про працевлаштування 1982 року (1982 с 46). Згідно з останнім, звільнення робітника внаслідок укладення договору з обмеженнями при прийнятті на роботу має розглядатися як несправедливе і надає право такому працівникові на засіб судового захисту (Резолюція DH (83) 3 від 23 березня 1983 року).

18. Справа «Даджен проти Сполученого Королівства» (Dudgeon v. the United Kingdom), рішення від 22 жовтня 1981 року (серія А, № 45)

Указом щодо правопорушень на гомосексуальному ґрунті (Північна Ірландія) 1982 року, який набув чинності 9 грудня 1982 року, виключено з категорії кримінальних гомосексуальні акти, здійснені у приватному порядку між особами чоловічої статі віком 21 рік і старше за взаємною згодою, за винятком певних випадків, які стосуються психічнохворих, військовослужбовців і матросів торговельного флоту (Резолюція DH (83) 13 від 27 жовтня 1983 року).

19. Справа «Х проти Сполученого Королівства» (X v. the United Kingdom), рішення від 5 листопада 1981 року (серія А, № 46)

30 вересня 1983 року до Закону про психіатричну службу було внесено поправки через прийняття відповідного закону (закон про внесення поправок до Закону про психіатричну службу 1982 року (1982 с 51). Зараз цей закон відомий як Закон про психіатричну службу 1983 року (1983 с 20) (Резолюція DH (83) 2 від 23 березня 1983 року).

20. Справа «Кембелл і Косанс проти Сполученого Королівства» (Campbell and Cosans v. the United Kingdom), рішення від 25 лютого 1982 року (серія А, № 48)

Законом про освіту (№ 2) 1986 року (1986 с 61), який набрав чинності 15 серпня 1987 року, було скасовано тілесне покарання в державних школах у Сполученому Королівстві, а також у школах, яким держава надає фінансову підтримку (Резолюція DH (87) 9 від 25 червня 1987 року).

21. Справа «Ван Дрогенброек проти Бельгії» (Van Droogenbroeck v. Belgium), рішення від 26 березня 1982 року (серія А, № 50)

17 липня 1990 року було внесено поправки до статей 25 і 26 Закону про соціальний захист, які стосуються осіб з розумовими вадами і рецидивістів. Рішення Міністерства юстиції про затримання рецидивіста тепер може бути оскаржене в суді (chambre du conseil), який прийняв рішення про тримання його під державним контролем (Резолюція DH (90) 31 від 16 листопада 1990 року).

22. Справа «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lцnnroth v. Sweden), рішення від 23 вересня 1982 року (серія А, № 52)

Законом 1972 року вже були запроваджені правила стосовно строків дії заходів щодо конфіскації майна (Резолюція DH (85) 17 від 25 жовтня 1985 року). 1 липня 1987 року набув чинності новий Закон про міське планування і забудову, що регулює видачу ліцензій на будівництво.

23. Справа «П'єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium), рішення від 1 жовтня 1982 року (серія А, № 53)

За клопотанням генерального прокурора (procureur gй), Касаційний суд скасував рішення від 10 листопада 1978 року Брабантського (Brabant) суду присяжних, безсторонність якого «могла бути піддана сумніву» (рішення Європейського суду від 1 жовтня 1982 року), і повернув справу до Хейнаутського (Hainaut) суду присяжних. Останній також визнав заявника винним, але цього разу провадження відповідало вимогам пункту 1 статті 6 (рішення від 26 жовтня 1984 року щодо застосування статті 50, серія А, № 85-В, с. 14-15, п. 6).

24. Справа «Альбер і Ле Конт проти Бельгії» (Albert and Le Compte v. Belgium), рішення від 10 лютого 1983 року (серія А, № 58)

Див. вище, п. 16, справа «Ле Конт, Ван Льовен і Де Мейєр проти Бельгії», рішення від 23 червня 1981 року (Резолюція DH (85) 14 від 28 червня 1985 року).

25. Справа «Сільвер та інші проти Сполученого Королівства» (Silver and Others v. the United Kingdom), рішення від 25 березня 1983 року (серія А, № 61)

1 грудня 1981 року до правил, які регулюють контроль за листуванням в'язнів в Англії та Уельсі, було внесено поправки. Також було змінено подібні правила, що існують у Шотландії (1 серпня 1983 року) і Північній Ірландії (1 лютого 1985 року), з метою приведення їх у відповідність із правилами, чинними в Англії та Уельсі (Резолюція DH (85) 15 від 28 червня 1985 року).

26. Справа «Мінеллі проти Швейцарії» (Minelli v. Switzerland), рішення від 25 березня 1983 року (серія А, № 62)

Про рішення було повідомлено Цюріхське кантональне управління юстиції, федеральний суд Швейцарії та адвокатське об'єднання Швейцарії. Рішення було опубліковано у відповідних юридичних журналах (Резолюція DH (83) 10 від 21 червня 1983 року).

27. Справа «Циммерманн і Штайнер проти Швейцарії» (Zimmermann and Steiner v. Switzerland), рішення від 13 липня 1983 року (серія А, № 66)

19 жовтня 1993 року уряд Швейцарії запропонував парламентові призначити на обмежений період часу п'ятнадцять позаштатних суддів для допомоги федеральному суду у зв'язку з надзвичайно великим робочим навантаженням. Федеральне Міністерство юстиції поінформувало про це рішення адвокатське об'єднання Швейцарії. Рішення було опубліковане в кількох юридичних журналах (Резолюція DH (83) 17 від 9 грудня 1983 року).

28. Справа «Озтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), рішення від 21 лютого 1984 року (серія А, № 73)

Законом від 15 червня 1989 року, який набрав чинності 1 липня 1989 року, було внесено поправки до положень Закону про судові витрати і до Кримінально-процесуального кодексу. Поправки стосуються тлумачення витрат (Остаточна резолюція DH (89) 31 від 10 листопада 1989 року).

29-31. Справи Де Йонга, Бальєта і Ван ден Брінка (De Jong, Baljet and Van den Brink); Ван дер Слуейса, Зейдервельда і Клаппе (Van der Sluijs, Zuiderveld and Klappe); Дейнхофа і Дуейфа (Duinfof and Duijf) проти Нідерландів, рішення від 22 травня 1984 року (серія А, № 77, 78 і 79)

У березні 1983 року міністерським наказом було внесено поправки до різних правил, що регулюють застосування військового кримінального і дисциплінарного законодавства (Резолюція DH (84) 7 і 8 від 7 грудня 1984 року та Резолюція DH (85) 11 від 31 травня 1985 року). Ухвалений 14 червня 1990 року Закон про реформування системи військового судочинства набрав чинності 1 січня 1991 року.

32. Справа «Кембелл і Фелл проти Сполученого Королівства» (Сampbell and Fell v. the United Kingdom), рішення від 28 червня 1984 року (серія А, № 80)

Див. вище, п. 4 і 25, справи Голдера і Сільвера та інших проти Сполученого Королівства (21 лютого 1975 року та 25 березня 1983 року). У листі від 12 липня 1984 року до голів «рад відвідувачів» (судовий орган, який контролює діяльність в'язниць) Управління в'язницями заявило, що в судових органах, рішення яких оприлюднюватимуться, можна буде скористатися правовою допомогою за рахунок державних фондів (Резолюція DH (86) 7 від 27 червня 1986 року).

33. Справа «Мелоун проти Сполученого Королівства» (Malone v. the United Kingdom), рішення від 2 серпня 1984 року (серія А, № 82)

Закон щодо перехоплювання повідомлень у засобах зв'язку 1985 року (с 56) отримав королівську санкцію 25 липня 1985 року і набрав чинності 10 квітня 1986 року. У законі чітко встановлено підстави для санкціонованого перехоплювання повідомлень, які відправляються державною поштою і системами телекомунікаційного зв'язку (Резолюція DH (86) 1 від 11 квітня 1986 року).

34. Справа «Срамек проти Австрії» (Sramek v. Austria), рішення від 22 жовтня 1984 року (серія А, № 84)

21 листопада 1984 року регіональний уряд Тіролю прийняв указ, згідно з яким відділ, до якого належить секретар, що готує судове рішення з питання майнових операцій, має бути незалежним від директорату, очолюваного начальником операцій з нерухомістю (Резолюція DH (85) 6 від 13 березня 1985 року).

35. Справа «Мак-Гофф проти Швеції» (McGoff v. Sweden), рішення від 26 жовтня 1984 року (серія А, № 83-В)

Комісія, створена у 1983 році для перегляду Кодексу судової процедури, запропонувала внесення поправок до кодексу відповідно до рішення, постановленого Судом. Крім того, вона поінформувала поліцію, обвинувачів і суди про зміст цього судового рішення (Резолюція DH (85) 10 від 31 травня 1985 року). 17 грудня 1987 року до Кодексу судової процедури було внесено поправки, з набуттям чинності яких 12 квітня 1988 року тривалість тримання під вартою у поліції не може перевищувати 4 днів.

36. Справа «Де Кюббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), рішення від 26 жовтня 1984 року (серія А, № 86)

Постановляючи 23 січня 1985 року рішення у справі Ломрі і Маршала (Lomry and Marchal, Pasicrisie Belge, 1985, І, № 302), Касаційний суд виходив із судової практики Суду (Резолюція DH (88) 20 від 9 грудня 1988 року).

Міністр юстиції доручив генеральному прокуророві (procureur gй) Касаційного суду звернутися із клопотанням про скасування рішення Великого апеляційного суду від 4 лютого 1980 року, яким було засуджено заявника. 27 січня 1987 року Касаційний суд оголосив це клопотання неприйнятним (рішення від 14 вересня 1987 року, щодо застосування статті 50, серія А, № 124-В, с. 14-15, п. 5 і 7).

37. Справа «Колоцца проти Італії» (Colozza v. Italy), рішення від 12 лютого 1985 року (серія А, № 89)

У новому Кримінально-процесуальному кодексі, який набув чинності 24 жовтня 1989 року, правила щодо дозволу на позачергове оскарження заочного судового рішення були змінені відповідно до вимог Конвенції (стаття 175, колишня стаття 183 bis). Касаційний суд взяв до уваги ці нові правила, постановляючи своє рішення у справі Медрано (Medrano) 12 травня 1993 року (Резолюція DH (93) 64 від 14 грудня 1993 року).

38. Справа «Х. і Y. проти Нідерландів», рішення від 26 березня 1985 року (серія А, № 91)

Законом, ухваленим 27 лютого 1985 року, який набув чинності 1 квітня 1985 року, були внесені поправки до Кримінального кодексу. Тепер юридичний представник має право подавати скаргу від імені особи з розумовими вадами, яка є потерпілою від правопорушення (Резолюція DH (89) 3 від 18 січня 1989 року).

39. Справа «Беніш проти Австрії» (Bцnisсh v. Austria), рішення від 6 травня 1985 року (серія А, № 92)

28 листопада 1985 року конституційний суд постановив, що перше речення статті 48 Закону 1975 року про харчові продукти суперечить конституції. Це положення було застосоване проти пана Беніша у судовому провадженні, в якому, як визнав Європейський суд, було допущено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (Резолюція DH (87) 1 від 16 січня 1987 року).

40. Справа «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom), рішення від 28 травня 1985 року (серія А, № 94)

Імміграційні правила були змінені урядом 26 серпня 1985 року. За новими правилами, було скасовано різницю у підходах до одружених чоловіків і жінок, які поселяються у Сполученому Королівстві, щодо питання визнання їх подружжям або дозволу залишатися подружжям на підставі укладеного шлюбу (Резолюція DH (86) 2 від 11 квітня 1986).

41. Справа «Бентем проти Нідерландів» (Benthem v. the Netherlands), рішення від 23 жовтня 1985 року (серія А, № 97)

Ухвалений 18 червня 1987 року закон про «юрисдикцію спорів корони», який набув чинності 1 січня 1988 року і діяв протягом п'ятирічного періоду, надав повноваження прийняття рішень адміністративному судовому відділу Державної ради. Завдяки цьому цей відділ міг виступати як судовий орган, у тому сенсі, який вкладено у статтю 6 Конвенції (Резолюція DH (88) 6 від 26 квітня 1988 року).

42. Справа «Фелдбрюгге проти Нідерландів» (Feldbrugge v. the Netherlands), рішення від 29 травня 1986 року (серія А, № 99)

Законом від 11 вересня 1991 року були внесені поправки до Закону щодо апеляцій 1955 року, зокрема до положень про спори щодо придатності чи непридатності до виконання роботи. Новий закон набрав чинності 1 жовтня 1991 року (Резолюція DH (92) 8 від 20 лютого 1992).

43. Справа «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), рішення від 8 липня 1986 року (серія А, № 103-В)

Рішення Суду в цій справі було доведено до уваги компетентних судів, і на підставі цього рішення вони зобов'язалися застосовувати статтю 111 Кримінального кодексу відповідно до статті 10 Конвенції (Резолюція DH (87) 2 від 16 січня 1987 року).

44. Справа «Санхец-Райссе проти Швейцарії» (Sanchez-Reisse v. Switzerland), рішення від 21 жовтня 1986 року (серія А, № 107)

Федеральне Міністерство юстиції запропонувало компетентним органам застосувати новий, прийнятий 20 березня 1981 року, федеральний Закон про міжнародну взаємодопомогу в кримінальних справах, який набрав чинності 1 січня 1983 року, у порядку, при якому враховуються процедурні вимоги пункту 4 статті 5 Конвенції, зокрема необхідність забезпечення змагальності судового процесу (Резолюція DH (87) 12 від 25 вересня 1987 року).

45. Справа «Унтерпертінгер проти Австрії» (Unterpertinger v. Austria), рішення від 24 листопада 1986 року (серія А, № 110)

21 липня 1987 року Верховний суд, за клопотанням генерального атторнея, скасував рішення Інсбрукського (Innsbruck) апеляційного суду від 4 червня 1980 року. 13 січня 1988 року останній виправдав заявника за недостатністю доказів. При цьому суд зазначив, що заявник має право на відшкодування матеріальних збитків (Резолюція DH (89) 2 від 18 січня 1989 року).

46. Справа «Джонстон та інші проти Ірландії» (Johnston and Others v. Ireland), рішення від 18 грудня 1986 року (серія А, № 112)

Закон про статус дитини 1987 року, який було ухвалено 14 грудня 1987 року, набрав чинності 14 червня 1988 року. Згідно з цим законом, всі діти, незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза шлюбом, мають рівні права (Резолюція DH (88) 11 від 21 червня 1988 року).

47. Справа «Вікс проти Сполученого Королівства» (Weeks v. the United Kingdom), рішення від 2 березня 1987 року (серія А, № 114)

Згідно із заявою уряду, виходячи із судової практики апеляційного суду, тепер суд може постановити рішення про довічне ув'язнення лише у разі вчинення тяжкого правопорушення, а тому в майбутньому подібне правопорушення, яке розглядалося у даній справі, навряд чи каратиметься довічним ув'язненням (Резолюція DH (89) 18 від 15 червня 1989 року).

48-49. Справи «Еркнер і Хофауер проти Австрії» (Erkner and Hofauer v. Austria) і «Пойсс проти Австрії» (Poiss v. Austria), рішення від 23 квітня 1987 року (серія А, № 117-А і В).

Було внесено поправки до законів про розгляд федеральних сільськогосподарських справ, федеральні сільськогосподарські органи і федеральне сільськогосподарське земельне планування (основні принципи), що спростило і прискорило порядок розгляду справ, які стосуються збільшення земельних ділянок, і забезпечило гарантії отримання відповідної компенсації. Закони в новій редакції набули чинності 1 січня 1994 року (Резолюція DH (94) 21 і 22 від 21 березня 1994 року).

50-53. Справи O., W., B. i R. проти Сполученого Королівства, рішення від 8 липня 1987 року (серія А, № 120 і 121)

Закон про дітей 1989 року набрав чинності у жовтні 1991 року. Відтоді батьки можуть покладатися на розв'язання судом усіх питань щодо контактування зі своїми дітьми, які перебувають під опікою місцевих властей (Резолюція DH (90) 3, 4, 5 і 6 від 12 березня 1990 року).

54-55. Справи «Пудас проти Швеції» (Pudas v. Sweden) і «Боден проти Швеції» (Bodenv. Sweden), рішення від 27 жовтня 1987 року (серія А, № 125)

Згідно з ухваленим 21 квітня 1988 року Законом про судовий перегляд певних адміністративних рішень, який набрав чинності 1 червня 1988 року, Вищий адміністративний суд може тепер переглянути законність деяких адміністративних рішень, включаючи рішення про скасування ліцензії на надання громадських транспортних послуг або рішення щодо позбавлення права власності на майно (Резолюція DH (88) 15 і 16 від 26 жовтня 1990 року).

56. Справа «Інце проти Австрії» (Inze v. Austria), рішення від 28 жовтня 1987 року (серія А, № 126)

13 грудня 1989 року було прийнято, замість старого закону 1903 року, новий Каринтіанський (Carinthian) закон про спадкоємне володіння фермою, який набрав чинності 1 січня 1990 року. Згідно з цим законом, рішення про те, хто має право успадкувати ферму, ухвалюється, виходячи із об'єктивних критеріїв, а не із законності чи незаконності народження спадкоємця (Резолюція DH (90) 21 і 24 вересня 1990 року).

57. Справа «Н. проти Бельгії», рішення від 30 листопада 1987 року (серія А, № 127-В)

Законом від 19 листопада 1992 року були внесені поправки до статей 432, 433, 459, 465, 471 і 476 Судового кодексу і включено додаткову статтю 469 bis. Опубліковано цей закон 18 грудня 1992 року. Відмова Ради Національного об'єднання бельгійських адвокатів поновити членство адвоката після його виключення зі спілки має бути обґрунтована і підлягає оскарженню. Слухання проводиться у відкритому режимі, якщо адвокат, справа якого розглядається, не звернувся з проханням провести його у закритому засіданні (Резолюція DH (93) 19 від 18 травня 1993 року).

58. Справа «F. проти Швейцарії», рішення від 18 грудня 1987 року (серія А, № 128)

20 січня 1988 року міністр юстиції звернувся з проханням до комісії з перегляду швейцарського Закону про розлучення розглянути законодавчі наслідки, які випливають із цього рішення Суду. У листі від 2 лютого 1988 року голова комісії відповів про намір запропонувати урядові скасувати статтю 150 Цивільного кодексу Швейцарії з огляду на очікувані в 1998 році зміни у швейцарському законодавстві про розлучення (Тимчасова резолюція DH (89) 9 від 2 березня 1989 року). У 1992 році проект експертної комісії обговорювався в рамках консультацій між представниками кантонів, політичних партій та інших заінтересованих сторін. Після цього рішення Суду стаття 150 Цивільного кодексу фактично не застосовувалася (Резолюція DH (94) 77 від 19 жовтня 1994 року).

59. Справа «Буамар проти Бельгії» (Bouamar v. Belgium), рішення від 29 лютого 1988 року (серія А, № 129)

Згідно із Законом від 2 лютого 1994 року, який набрав чинності 27 вересня 1994 року, суд у справах неповнолітніх не може постановити рішення про повторне направлення дитини до слідчої в'язниці упродовж судового провадження в тій самій справі. Таке ув'язнення не може перевищувати п'ятнадцяти днів. У деяких установах урядом були створені закриті відділення для особливо небезпечних неповнолітніх правопорушників (Резолюція DH (95) 16 від 7 лютого 1995 року).

60. Справа «Белілос проти Швейцарії» (Belilos v. Switzerland), рішення від 29 квітня 1988 року (серія А, № 132)

16 травня 1988 року уряд Швеції подав Генеральному секретареві Ради Європи роз'яснення щодо своєї заяви, зробленої у 1974 році стосовно цивільних проваджень.

У кантоні Вод (Vaud) Закон про муніципальні рішення від 17 листопада 1969 року був замінений законом від 1 березня 1989 року, який набрав чинності 2 травня 1989 року. Новим законом було запроваджено процедуру оскарження будь-якого рішення муніципального органу в поліцейському суді (або перед головою суду в справах неповнолітніх) (Резолюція DH (89) 24 від 19 вересня 1989 року).

61. Справа «Екбатані проти Швеції» (Ekbatani v. Sweden), рішення від 26 травня 1988 року (серія А, № 134)

Положення Процесуального кодексу апеляційного провадження були змінені Законом від 29 березня 1984 року. У новій редакції ці положення набрали чинності 1 липня 1984 року (Резолюція DH (88) 21 від 9 грудня 1988 року).

62. Справа «Повель проти Бельгії» (Pauwels v. Belgium), рішення від 26 травня 1988 року (серія А, № 135)

Згідно з внутрішніми циркулярами від 29 березня 1983 року, 11 березня 1985 року та 28 жовтня 1991 року, військовий суддя не може одночасно виконувати роль і судді-слідчого, і державного обвинувача в тій самій справі. Рада міністрів ухвалила законопроект, який передбачає загальну реформу військових судів. Розглянувши цей законопроект, Державна рада 3 липня 1996 року висловилася за те, щоб уряд переглянув деякі положення, які, на її думку, не відповідають вимогам Конвенції і, зокрема, рішенню Суду в справі Повеля (Тимчасова резолюція DH (96) 676 від 15 листопада 1996 року).

63. Справа «Шоненбергер і Дурмац проти Швейцарії» (Schonenberger and Durmaz v. Switzerland), рішення від 20 червня 1988 року (серія А, № 137)

Це рішення було доведене до відома правників Швейцарії, які у своїй майбутній судовій практиці мали враховувати вимоги, висунуті у рішенні щодо контролю за кореспонденцією між в'язнями та їхніми адвокатами. Федеральний суд послався на це рішення Суду у своїй ухвалі від 2 листопада 1988 року (Резолюція DH (89) 12 від 27 квітня 1989 року).

64. Справа «Норріс проти Ірландії» (Norris v. Ireland), рішення від 26 жовтня 1988 року (серія А, № 142)

На підставі Закону про кримінальні правопорушення на сексуальному ґрунті 1993 року, який набрав чинності 7 липня 1993 року, декриміналізовано гомосексуальні акти, здійснені у приватному порядку між особами чоловічої статі віком 17 років і більше за взаємною згодою (Резолюція DH (93) 62 від 14 жовтня 1993 року).

65. Справа «Мартінс Морейра проти Португалії» (Martins Moreira v. Portugal), рішення від 26 жовтня 1988 року (серія А, № 143)

Згідно із законодавчим указом від 17 липня 1988 року та міністерським наказом від 10 серпня 1988 року, було посилено склад суддів та адміністративний персонал місцевих судів, що розглядали цю справу. Кількість суддів у Верховному суді також було збільшено. Крім того, реформовано установи судової медицини (законодавчими указами від 30 квітня 1983 року та 29 грудня 1987 року; міністерським наказом від 16 квітня 1987 року), що сприятиме швидшому здійсненню судового провадження (Резолюція DH (89) 22 від 19 вересня 1989 року).

66. Справа «Броган та інші проти Сполученого Королівства» (Brogan and Others v. the United Kingdom), рішення від 29 листопада 1988 року (серія А, № 145-В)

З огляду на те, що і досі зберігається загроза тероризму у зв'язку із ситуацією у Північній Ірландії, уряд Сполученого Королівства дійшов висновку про необхідність залишити у чинному законодавстві положення щодо арешту і тримання під вартою в особливих випадках, які були оскаржені в судах. Тому, користуючись можливістю, яка надається статтею 15 Конвенції, уряд поінформував Генерального секретаря Ради Європи 23 грудня 1988 року і 23 березня 1989 року про відступ від своїх зобов'язань у рамках пункту 3 статті 5 Конвенції (Резолюція DH (90) 23 від 23 вересня 1990 року).

67. Справа «Барбера, Мессегуе і Хабардо проти Іспанії» (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain), рішення від 6 грудня 1988 року (серія А, № 146)

Рішенням від 16 грудня 1991 року Конституційний суд постановив рішення про відновлення кримінального провадження проти заявників. Згодом, 30 жовтня 1993 року, за недостатністю доказів їх було виправдано судом Audiencia Nacional (рішення від 13 червня 1994 року щодо застосування статті 50, серія А, № 285-С, с. 54, п. 5).

Двома законами (№ 3 і 4/1988) від 25 травня 1988 року, які стосуються виправних установ, було внесено зміни до Кримінального й Кримінально-процесуального кодексів і скасовано попередній Закон від 24 грудня 1984 року щодо дій озброєних бандформувань і терористів (Резолюція DH (94) 84 від 16 листопада 1994 року).

68. Справа «Чюлла проти Італії» (Сiulla v. Italy), рішення від 22 лютого 1989 року (серія А, № 148)

Законом № 327 від 3 серпня 1988 року, яким була внесена поправка до статті 6 Закону 1956 року, скасовано особливу форму тримання під вартою, яка оскаржувалася в даній справі. Статті 314 і 315 нового Кримінально-процесуального кодексу, який набув чинності 24 жовтня 1989 року, у певних випадках гарантують право на компенсацію шкоди, завданої внаслідок неправомірного затримання чи тримання під вартою (Резолюція DH (90) 13 від 14 травня 1990 року).

69. Справа «Ламі проти Бельгії» (Lamy v. Belgium), рішення від 30 березня 1989 року (серія А, № 151)

Закон від 20 квітня 1874 року про запобіжне ув'язнення було замінено новим Законом від 20 липня 1990 року, згідно з яким обвинувачений та його адвокат, перед тим як з'явитися на засідання суду (chambrе du conseil), що приймає рішення стосовно подальшого повернення під варту, мають отримати у своє розпорядження матеріали своєї справи (Резолюція DH (91) 8 від 13 лютого 1990 року).

70. Справа «Хаусхільт проти Данії» (Hauschildt v. Denmark), рішення від 24 травня 1989 року (серія А, № 154)

Законом від 13 червня 1990 року, який набрав чинності 1 липня 1990 року, були внесені поправки до статей 60 і 62 Закону про відправлення правосуддя. Відтоді суддя, який ухвалював постанови в досудовому провадженні, уже не має права виступати суддею в судовому або апеляційному провадженні в тій самій справі (Резолюція DH (91) 9 від 13 лютого 1991 року).

71. Справа «Лангборгер проти Швеції» (Langborger v. Sweden), рішення від 22 червня 1989 року (серія А, № 155)

30 травня 1991 року було внесено поправки до Закону про комітети з нагляду за орендуванням і здаванням в оренду нерухомості, а також до закону, що стосується суду у справах житла та оренди. Закон у новій редакції набрав чинності 1 липня 1991 року. Відтоді у кожному випадку, коли виникає конфлікт інтересів, народні засідателі, які є членами комітету з нагляду за орендуванням або членами суду у справах житла та оренди, мають бути замінені звичайними суддями (Резолюція DH (91) 25 від 27 лютого 1991 року).

72. Справа «Ерікссон проти Швеції» (Eriksson v. Sweden), рішення від 22 червня 1989 року (серія А, № 156)

Згідно із Законом від 8 березня 1990 року, який містить спеціальні положення щодо опіки неповнолітніх і який набрав чинності 1 липня 1990 року, регіональний адміністративний суд у будь-якому випадку повинен постановляти рішення про заборону вивезення дитини з притулку. Суд також повинен розглядати заяви щодо рішень Соціальної ради, які стосуються прав батьків на доступ до дитини, щодо якої було встановлено таку заборону (Резолюція DH (91) 14 від 6 червня 1991 року).

73. Справа «"Уніон Аліментарія Сандерс" проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S.A. v. Spain), рішення від 7 липня 1989 року (серія А, № 157)

Законом від 28 грудня 1988 року щодо територіальної організації судової системи Іспанії були реорганізовані судові округи і по-новому визначена територіальна юрисдикція судів країни. Реформа здійснювалася поступово упродовж 1989-1992 років, і було створено 1570 нових судових посад. Створення судових посад і судів здійснювалося на підставі чотирьох королівських указів 1989 року. У кожній автономній території було прийнято закон, яким визначалися судові округи та їхні центри (Резолюція DH (90) 40 від 13 грудня 1990 року).

74. Справа «"Тре Трактьорер АВ" проти Швеції» (Tre Traktorer AB v. Sweden), рішення від 7 липня 1989 року (серія А, № 159)

Див. вище, п. 54-55, справи «Пудас проти Швеції» і «Боден проти Швеції» (27 жовтня 1987 року). Новий закон поширюється, зокрема, на рішення про скасування ліцензії на продаж алкогольних напоїв (Резолюція DH (90) 1 від 12 березня 1990 року).

75. Справа «Соурінг проти Сполученого Королівства» (Soering v. the United Kingdom), рішення від 7 липня 1989 року (серія А, № 161)

У дипломатичній ноті від 28 липня 1989 року уряд Сполученого Королівства проінформував повноважні органи Сполучених Штатів Америки про відмову в екстрадиції заявника у зв'язку з обвинуваченнями, за які він може бути засуджений до смертної кари. Заявника може бути видано за умови, що його не буде піддано переслідуванню за будь-якими іншими пунктами обвинувачення, крім двох пунктів обвинувачення у вбивстві першого ступеня. Органи влади Сполучених Штатів підтвердили у своїй дипломатичній ноті від 31 липня 1989 року, що в контексті застосовуваних положень Договору про екстрадицію 1972 року закон Сполучених Штатів забороняє переслідування заявника у Вірджинії за злочин, що карається смертною карою (Резолюція DH (90) 8 від 12 березня 1990 року).

Згодом пана Соурінга було видано Сполученим Штатам.

76. Справа «Аллан Якобсон проти Швеції (№ 1)» (Allan Jacobsson v. Sweden, no 1), рішення від 25 жовтня 1989 року (серія А, № 163)

1 липня 1987 року Закон про будівництво 1947 року було замінено новим Законом про планування і будівництво. Згідно з цим законом, правомірність деяких рішень щодо ліцензій на будівництво може бути перевірена адміністративними судами. Однак у певних випадках уряд залишається остаточною інстанцією. Його рішення може бути оскаржене у Верховному адміністративному суді, відповідно до положень Закону від 21 квітня 1988 року про судовий нагляд за окремими адміністративними рішеннями, який набрав чинності 1 червня 1988 року. Див. вище, п. 54-55, справи Пудаса і Бодена проти Швеції (27 жовтня 1987 року) (Резолюція DH (90) 2 від 12 березня 1990 року).

77. Справа «Бецікері проти Італії» (Bezicheri v. Italy), рішення від 25 жовтня 1989 року (серія А, № 164)

Згідно з пунктом 3 статті 299 нового Кримінально-процесуального кодексу, який набув чинності 24 жовтня 1989 року, у разі подання обвинуваченим будь-якого клопотання про звільнення від запобіжного ув'язнення, суддя повинен ухвалити відповідне рішення упродовж п'яти днів (Резолюція DH (90) 12 від 14 травня 1990 року).

78. Справа «Костовський проти Нідерландів» (Kostovski v. the Netherlands), рішення від 20 листопада 1989 року (серія А, № 166)

Законом від 11 листопада 1993 року, який набрав чинності 1 лютого 1994 року, до Кримінально-процесуального кодексу внесено кілька поправок, а також запроваджено нові правила визначення «свідків, яким загрожує небезпека», через що вони можуть залишатися анонімними, а також визначення шляхів забезпечення прав обвинувачених у справах, де свідчення таких осіб використовується у кримінальному провадженні (Резолюція DH (94) 47 від 9 червня 1994 року).

79. Справа «Броцічек проти Італії» (Brozicek v. Italy), рішення від 19 грудня 1989 року (серія А, № 167)

Згідно з новим Кримінально-процесуальним кодексом, який набув чинності 24 жовтня 1989 року, обвинувальний вирок має бути складений мовою, якою розмовляє обвинувачений, якщо з матеріалів справи випливає, що він не знає італійської мови (пункт 3 статті 169). Крім того, у цьому кодексі правила про дозвіл у будь-який час оскаржити заочне судове рішення були також змінені відповідним чином з метою приведення їх у відповідність до вимог Конвенції (стаття 175, колишня стаття 183 bis) (Резолюція DH (93) 63 від 14 грудня 1993 року).

80. Справа «Ван дер Лер проти Нідерландів» (Van der Leer v. the Netherlands), рішення від 21 лютого 1990 року (серія А, № 170-А)

1 січня 1994 року набрав чинності Закон про психіатричні лікарні (правила прийому в особливих випадках). Див. вище, п. 12, справа «Вінтерверп проти Нідерландів» (24 жовтня 1979 року) (Резолюція DH (93) 23 від 11 червня 1993 року).

81. Справа «Хоканссон і Стурессон проти Швеції» (Hеkansson and Sturesson v. Sweden), рішення від 21 лютого 1990 року (серія А, № 171)

Див. вище, п. 54-55, справи Пудаса і Бодена проти Швеції (27 жовтня 1987 року) (Резолюція DH (90) 32 від 16 листопада 1990 року).

82. Справа «Грангер проти Сполученого Королівства» (Granger v. the United Kingdom), рішення від 28 березня 1990 року (серія А, № 174)

Система надання правової допомоги незаможним була реформована ухваленим у 1986 році Законом про правову допомогу незаможним (Шотландія), який набрав чинності 1 квітня 1987 року. Функції комітету з правової допомоги Правничого товариства Шотландії було передано Шотландській раді з правової допомоги. Згідно з інструкцією лорда — верховного судді (голова Сесійного суду Шотландії), яку було доведено до відома всіх апеляційних судів 4 грудня 1990 року, ці суди наділялися правом подавати рекомендації до Ради з правової допомоги щодо прийняття рішення про відмову в наданні правової допомоги стороні в апеляційному провадженні (Резолюція DH (91) 29 від 18 листопада 1991 року).

83. Справа «В. проти Австрії», рішення від 28 березня 1990 року (серія А, № 175)

Згідно з новою статтею 91 Закону про судоустрій, який набув чинності 1 січня 1990 року, у разі затримки суду з процедурними заходами, такими, як, наприклад, підготовка судового рішення, сторони можуть клопотати перед вищим судом про призначення строку, в який має бути закінчено таку процедуру (Резолюція DH (90) 41 від 13 грудня 1990 року).

84-85. Справи «Крюслен проти Франції» (Kruslin v. France) і «Юві проти Францїі» (Huvig v. France), рішення від 24 квітня 1990 року (серія А, № 176-А і В)

Закон № 91-646 від 10 липня 1991 року щодо таємниці телекомунікаційного зв'язку набрав чинності 1 жовтня 1991 року. Цим законом до Кримінально-процесуального кодексу була додана стаття 100, яка докладно роз'яснює умови щодо перехоплення телекомунікаційних повідомлень на підставі наказу судді (Резолюція DH (92) 40 і 41 від 15 червня 1992 року).

86. Справа «Вебер проти Швейцарії» (Weber v. Switzerland), рішення від 22 травня 1990 року (серія А, № 177)

До Кримінально-процесуального кодексу кантону Вод (Vaud) від 12 серпня 1967 року було внесено поправки Законом від 12 грудня 1989 року, який набрав чинності 1 липня 1990 року. Згідно з новою редакцією кодексу, особа, яку обвинувачено в порушенні конфіденційності розслідування, може відхилити засудження суддею-слідчим, який у такому випадку повинен передати справу до поліцейського суду (Резолюція DH (90) 39 від 13 грудня 1990 року).

87. Справа «"Аутронік Ей-Джі" проти Швейцарії» (Autronic AG v. Switzerland), рішення від 22 травня 1990 року (серія А, № 178)

21 грудня 1990 року було внесено зміни в указ № 1 стосовно федерального Закону від 14 жовтня 1922 року, який регулює правила телеграфного і телефонного зв'язку. Указ набрав чинності, маючи зворотну силу з 23 травня 1990 року. Згідно з указом, власникам ліцензій на використання комунальних антен, дозволяється отримувати і ретранслювати місцеві та іноземні програми, які не порушують відповідних міжнародних документів (Резолюція DH (91) 26 від 18 жовтня 1991 року).

88. Справа «Обермайєр проти Австрії» (Obermeier v. Austria), рішення від 28 червня 1990 року (серія А, № 179)

До Закону 1970 року про працевлаштування інвалідів було внесено поправки Законом від 26 червня 1992 року, який набрав чинності 1 липня 1992 року. Згідно із законом у новій редакції, заяву, в якій оскаржується рішення ради інвалідів про звільнення інваліда з роботи, має розглянути незалежна апеляційна рада (стаття 13). Рішення, прийняті апеляційною радою, можуть бути оскаржені в адміністративному і в Конституційному суді (Резолюція DH (92) 51 від 17 вересня 1992 року).

89-90. Справи Матс Якобссон (Mats Jacobsson) і Шребі (Skraby) проти Швеції, рішення від 28 червня 1990 року (серія А, № 180)

Див. вище, п. 54-55, справи Пудаса і Бодена проти Швеції (27 жовтня 1987 року) та п. 76, справа Аллана Якобсона проти Швеції (№ 1) (25 жовтня 1989 року) (Резолюція DH (90) 34 і 35 від 16 листопада 1990 року).

91. Справа «Е. проти Норвегії», рішення від 29 серпня 1990 року (серія А, № 181)

16 січня 1991 року органи державної влади Норвегії розповсюдили серед усіх судів країни циркулярного листа з роз'ясненням цього рішення Суду. У листі наголошувалося на необхідності вжити заходів щодо забезпечення «невідкладного» прийняття рішення у разі вирішення питання про запобіжне затримання (Резолюція DH (91) 16 від 6 червня 1991 року).

92. Справа «Фокс, Кембелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom), рішення від 30 серпня 1990 року (серія А, № 182)

15 червня 1987 року, тобто після розгляду фактів цієї справи, набув чинності новий закон Північної Ірландії про надзвичайну ситуацію. Статтю 11 (1) старого закону від 1978 року було замінено новою статтею 6, яка унеможливила арешт особи без наявності у поліції відповідної «обґрунтованої» підозри (Резолюція DH (91) 39 від 13 грудня 1991 року).

93. Справа «Мак-Коллем проти Сполученого Королівства» (McCallum v. the United Kingdom), рішення від 30 серпня 1990 року (серія А, № 183)

Див. вище, п. 4 та 25, справи Голдера, Сільвера та інших проти Сполученого Королівства (21 лютого 1975 та 25 березня 1983 року) (Резолюція DH (90) 38 від 13 грудня 1991 року).

94. Справа «Віндіш проти Австрії» (Windisch v. Austria), рішення від 27 вересня 1990 року (серія А, № 186)

Рішенням від 23 серпня 1990 року Верховний суд скасував судовий вирок про засудження заявника. Упродовж нового провадження у відкритому судовому засіданні дали свідчення два свідки, які раніше були анонімними (Резолюція DH (93) 61 від 14 грудня 1993 року).

95. Справа «Дарбі проти Швеції» (Darby v. Sweden), рішення від 23 жовтня 1990 року (серія А, № 187)

Статтю 1 Закону про оподаткування протестантської церкви, що діяв з 1951 року, було змінено, і в новій редакції вона набула чинності 1 січня 1987 року. Ця стаття звільнила платників податків від обов'язку реєстрації свого проживання у Швеції для того, щоб користуватися пільгою зниженого оподаткування церкви (Резолюція DH (90) 42 від 13 грудня 1990 року).

96. Справа «Губер проти Швейцарії» (Huber v. Switzerland), рішення від 23 жовтня 1990 року (серія А, № 188)

1 вересня 1990 року Цюріхський кримінально-процесуальний кодекс було частково змінено. У новій редакції кодекс набрав чинності 1 липня 1992 року. Відтоді рішення щодо запобіжного ув'язнення обвинуваченої особи має приймати не окружний прокурор, а суд у кримінальних справах (Резолюція DH (91) 40 від 13 грудня 1991 року).

97. Справа «Морейра де Азеведу проти Португалії» (Moreira de Azevedo v. Portugal), рішення від 23 жовтня 1990 року (серія А, № 189)

Згідно зі статтями 108 і 109 нового Кримінально-процесуального кодексу, який набув чинності 1 січня 1988 року, зі спливом встановленого законом строку державний обвинувач, обвинувачений, асистенти (assistente) або сторони, які вимагають компенсації завданої їм шкоди, можуть клопотати перед судом про пришвидшення судового провадження. Крім того, згідно з низкою міністерських документів, у судовому органі, який займався цією справою, було збільшено кількість суддів і цивільних службовців (Резолюція DH (92) 10 від 20 лютого 1992 року).

98. Справа «Тайн, Вільсон і Ганнелл проти Сполученого Королівства» (Thynne, Wilson and Gunnell v. the United Kingdom), рішення від 25 жовтня 1990 року (серія А, № 190)

До Закону про кримінальне судочинство 1967 року було внесено поправки, і новий закон 1991 року набрав чинності у жовтні 1992 року. Згідно зі статтею 34 цього закону, довічно ув'язнений за рішенням, прийнятим судом (або суддею) на власний розсуд, у певних випадках має право — у будь-який час після відбування відповідного строку позбавлення волі, призначеного судом, що виніс вирок, — вимагати від міністра внутрішніх справ передання своєї справи на розгляд до Ради умовно-дострокового звільнення. Згідно зі статтею 39 зазначеного закону, за особливим розпорядженням Ради умовно-дострокового звільнення міністр внутрішніх справ зобов'язаний видати наказ про негайне звільнення особи, якій було відмовлено у тимчасовому звільненні з місця позбавлення волі (з огляду на особливі обставини) або яку було повернуто до в'язниці (Резолюція DH (92) 24 від 15 червня 1992 року).

99. Справа «Кундьбіхарі проти Нідерландів» (Koendjbiharie v. the Netherlands), рішення від 25 жовтня 1990 року (серія А, № 185-В)

Законом від 19 листопада 1986 року, який набрав чинності 1 вересня 1988 року, було внесено поправки до Кримінально-процесуального кодексу, а саме — в особливі положення, які стосуються осіб з розумовими вадами. Внесені поправки передбачають право ув'язненої особи оскаржувати рішення, яким подовжується строк її ув'язнення (Резолюція DH (92) 25 від 15 червня 1992 року).

100. Справа «Дельта проти Франції» (Delta v. France), рішення від 19 грудня 1990 року (серія А, № 191-А)

Рішенням від 12 січня 1989 року у справі Рандави (Randhawa) кримінальний відділ Касаційного суду переглянув свою попередню практику вирішення подібних справ. Посилаючись на пункт 3 (d) статті 6 Конвенції, суд зазначив, що за апеляцією, у разі поданого формального клопотання про допит свідків сторони обвинувачення, з якими не проводилася очна ставка з підсудним під час будь-якої попередньої стадії провадження, і в разі наявності такої можливості, суд зобов'язаний розпорядитися про те, щоб вони давали свідчення у змагальному процесі (судове рішення, с. 12-13, п. 28, та Резолюція DH (91) 31 від 18 листопада 1991 року).

101. Справа «Фредін проти Швеції (№ 1)» (Fredin v. Sweden (no. 1)), рішення від 18 лютого 1991 року (серія А, № 192)

Див. вище, п. 54-55, справи Пудаса і Бодена проти Швеції (27 жовтня 1987 року) (Резолюція DH (91) 11 від 13 травня 1991 року).

102. Справа «Мустакен проти Бельгії» (Moustaquim v. Belgium), рішення від 18 лютого 1991 року (серія А, № 193)

Це рішення Суду було широко розповсюджено серед компетентних адміністративних і судових органів, щоб надати їм змогу ураховувати судову практику Суду при розгляді будь-якої подібної справи (Резолюція DH (92) 14 від 2 квітня 1992 року).

103-105. Справи Цангі (Zanghi), Бріганді (Brigandi) та Зантіллі (Santilli) проти Італії, рішення від 19 лютого 1991 року (серія А, № 194-С, 194-В, 194-D)

Законом № 30 від 1 лютого 1989 року було запроваджено нове визначення територіальної юрисдикції магістратських судів (pretore), а також надано право відряджати суддів та допоміжний склад фахівців до судів з найбільшим навантаженням судових справ. Закон № 353 від 26 листопада 1990 року, який набрав чинності 30 квітня 1995 року, передбачає низку термінових заходів, призначених раціоналізувати і реформувати систему цивільних проваджень. Закон № 374 від 21 листопада 1991 року, який набрав чинності 1 травня 1995 року, запроваджує посаду мирового судді, на якого покладається обов'язок вирішення менш важливих спорів (Резолюції DH (95) 82, 83 та 84 від 7 червня 1995 року).

106-120. Справи Мотти (Motta), Манцоні (Manzoni), Пульєсе (№ 1) (Pugliese (no. 1)), Алімени (Alimena), Фікари (Ficara), В'єццера (Viezzer), Анджелуччі (Angelucci), Маї (Mai), Джіроламі (Girolami), Ферраро (Ferraro), Тріджіанні (Triggianni), Морі (Mori), Колачоппо (Colacioppo), Аділетти та інших (Adiletta and Others), і Фрау (Frau), рішення від 19 лютого 1991 року (серія А, № 195-А-D, 196-А-Е та 195-Е).

Новий Кримінально-процесуальний кодекс, який набув чинності 24 жовтня 1989 року, передбачає різноманітні заходи щодо спрощення кримінального провадження, метою яких є зменшення його тривалості. Крім того, Законом від 17 січня 1992 року передбачено особливе бюджетне асигнування на фінансування невідкладних заходів з реформування судоустрою (Резолюції DH (92) 26-39 від 15 червня 1992 року та Резолюція DH (92) 54 від 17 вересня 1992 року).

121. Справа «Обершлік проти Австрії (№ 1)» (Oberschlick v. Austria (no. 1)), рішення від 23 травня 1991 року (серія А, № 204)

Рішенням від 18 травня 1993 року Верховний суд змінив судову практику австрійських судів стосовно тлумачення статті 111 Кримінального кодексу (дифамація) з метою привести судову практику у відповідність до вимог Конвенції (Резолюція DH (93) 60 від 14 грудня 1993 року).

122-124. Справи Пульєсе (№ 2) (Pugliese (No. 2)), Калеффі (Caleffi) і Вокатуро (Vocaturo) проти Італії, рішення від 24 травня 1991 року (серія А, № 206-А-С)

Див. вище, п. 103-105, справи Цангі, Бріганді та Зантіллі проти Італії (19 лютого 1991 року) (Резолюції DH (95) 86-88 від 7 червня 1995 року).

125. Справа «Філіс проти Греції (№ 1)» (Philis v. Greece (no. 1)), рішення від 27 серпня 1991 року (серія А, № 209)

З метою приведення законодавства у відповідність із вимогами статті 6, указом президента від 7 березня 1994 року, який набрав чинності 11 березня 1994 року, були змінені положення грецького законодавства щодо права інженерів на розгляд судом їхніх справ, де вони домагалися повернення гонорарів, зароблених ними професійною діяльністю (Резолюція DH (94) 85 від 5 грудня 1994 року).

126. Справа «Деміколі проти Мальти» (Demicoli v. Malta), рішення від 27 серпня 1991 року (серія А, № 210)

Закон, яким були внесені поправки до указу про привілеї та повноваження Палати представників (Закон № ХІ 1995 року) і який набрав чинності 19 травня 1995 року, передає право санкціонувати порушення таких привілеїв суду магістратів. Палата залишає за собою право розслідування справ і передання їх до суду (Резолюція DH (95) 211 від 11 вересня 1995 року).

127. Справа «F. C. B. проти Італії», рішення від 28 серпня 1991 року (серія А, № 208-В)

Згідно з новим Кримінально-процесуальним кодексом, який набрав чинності 24 жовтня 1989 року, суддя повинен призупинити або відстрочити судове провадження, навіть з власної ініціативи, якщо виявиться, що відсутність обвинуваченого в суді пояснюється його цілковитою фізичною нездатністю брати участь у судових засіданнях (Резолюція DH (93) 6 від 9 березня 1993 року).

128. Справа «Візінгер проти Австрії» (Wiesinger v. Austria), рішення від 30 жовтня 1991 року (серія А, № 213)

Див. вище, п. 48-49, справи Еркнера, Хофауера і Пойсса проти Австрії (23 квітня 1987 року) (Резолюція DH (94) 45 від 9 червня 1994 року).

129. Справа «Кеммаш проти Франції (№ 1 і 2)» (Kemmache v. France (nos. 1 and 2)), рішення від 27 листопада 1991 року (серія А, № 218)

Це рішення Суду було опубліковане в бюлетені Касаційного суду (Bulletin de la Cour de cassation), що мало на меті ознайомити з ним національні суди (Резолюція DH (94) 24 від 21 березня 1994 року).

130. Справа «Костер проти Нідерландів» (Koster v. the Netherlands), рішення від 28 листопада 1991 року (серія А, № 221)

Див. вище, п. 29-31, справи Де Йонга, Бальєта і Ван ден Брінка; Ван дер Слуейса, Зейдервельда і Клаппе; Дейнхофа і Дуейфа проти Нідерландів (22 травня 1984 року) (Резолюція DH (92) 20 від 15 травня 1992 року).

131. Справа «Вермер проти Бельгії» (Vermeire v. Belgium), рішення від 29 листопада 1991 року (серія А, № 214-С)

Див. вище, п. 10, справа Маркса проти Бельгії (13 червня 1979 року) (Резолюція DH (94) 3 від 6 січня 1994 року).

132. Справа «Тот проти Австрії» (Toth v. Austria), рішення від 12 грудня 1991 року (серія А, № 224)

5 жовтня 1992 року Міністерство юстиції видало циркуляр з рекомендацією посадовим особам управління державного прокурора утриматися від здійснення свого права, відповідно до пункту 2 статті 35 Кримінально-процесуального Кодексу, брати участь у провадженні в апеляційних судах до моменту затвердження парламентом змін і доповнень до Кодексу, що було заплановано на січень 1993 рік. У циркулярі також містилася вимога щодо підготовки фотокопій матеріалів справ, щоб запобігти затримці з переданням оригіналів цих матеріалів на розгляд до апеляційних судів (Резолюція DH (93) 4 від 26 січня 1993 року).

133. Справа «Пфайфер і Планкль проти Австрії» (Pfeifer and Plankl v. Austria), рішення від 25 лютого 1992 року (серія А, № 227)

У своєму циркулярі від 20 червня 1992 року федеральне Міністерство юстиції привернуло увагу голів судів і державних обвинувачів до суті цього рішення Суду. Зокрема, у циркулярі зазначалося, що у принципі не можна спонукати обвинуваченого до відмови від свого права клопотати про дискваліфікацію судді, за винятком лише особливих випадків, коли це в його власних інтересах, але при цьому з умовою забезпечення мінімальних процедурних гарантій (Резолюція DH (92) 64 від 15 грудня 1992 року).

134-168. Справи Ніббіо (Nibbio), Боргезе (Borgese), Бьонді (Biondi), Монако (Monaco) і Лестіні (Lestini), а також справи Барбагалло (Barbagallo), «Каффе Роверсі S.p.a.» (Caffe Roversi S.p.a.), Каппелло (Cappello), Кардареллі (Cardarelli), Кашіаролі (Casciaroli), Чіфола (Cifola), «Кооператіва Парко Кума» (Cooperativa Parco Cuma), Дьяна (Diana), Гана (Gana), Голіно (Golino), «Ідрокалче S.r.l.» (Idrocalce S.r.l.), Лоренці (Lorenzi), Бернардіні і Грітті (Bernardini et Gritti), Мачар'єлло (Maciariello), Маньєрі (Manieri), «Маніфаттура FL» (Manifattura FL), Мастрантоніо (Mastrantonio), Пандольфеллі і Палумбо (Pandolfelli and Palumbo), П'єрацціні (Pierazzini), Ріді (Ridi), Руотоло (Ruotolo), Серрентіно (Serrentino), Стеффано (Steffano), Таюті (Taiuti), Туммінеллі (Tumminelli), Туза (Tusa), Ворразі (Vorrasi) проти Італії, рішення від 26 і 27 лютого 1992 року (серія А, № 228 А-1 та № 230-І, 230-G, 230-F, 229-G, 229-C, 231-A, 231-E, 229-A, 230-H, 229-H, 229-F, 231-G, 230-A, 229-D, 230-B, 229-E, 231-B, 231-C, 229-B, 230-D, 231-F, 230-C, 229-I, 231-H, 231-D та 230-E).

30 квітня та 1 травня 1995 року набули чинності два закони, спрямовані на реорганізацію системи цивільних судів та пришвидшення процесу розгляду ними справ. Див. вище, п. 103-105, справи Цангі, Бріганді та Зантіллі проти Італії (19 лютого 1991 року) (Резолюції DH (95) 201-205 від 11 вересня 1995 року та DH (95) 369-394 від 15 грудня 1995 року).

169. Справа «В. проти Франції», рішення від 25 березня 1992 року (серія А, № 232-С)

Двома рішеннями від 11 грудня 1992 року пленум Касаційного суду скасував два рішення апеляційного суду в Екс-ан-Провансі (Aix-en-Provence) від 15 листопада 1990 року, який не задовольнив клопотань транссексуалів про виправлення свідоцтв про народження (Резолюція DH (93) 52 від 9 листопада 1993 року).

170. Справа «Кембелл проти Сполученого Королівства» (Campbell v. the United Kingdom), рішення від 25 березня 1992 року (серія А, № 233)

В адміністративному циркулярі, який набув чинності 12 жовтня 1992 року, докладно роз'яснюються правила, яких слід дотримуватися, здійснюючи нагляд за листуванням в'язнів з адвокатами чи з органами Конвенції. За відсутності гострої потреби, тепер таку кореспонденцію при відправленні та отримуванні не розпечатують і не ознайомлюються з її змістом (Резолюція DH (93) 5 від 26 січня 1993 року).

171. Справа «Бельджуді проти Франції» (Beldjoudi v. France), рішення від 26 березня 1992 року (серія А, № 234-А)

В указі від 2 листопада 1945 року щодо умов в'їзду іноземців у Францію і проживання в ній, до якого було внесено поправки 24 серпня 1993 року та 30 грудня 1993 року, чітко визначена категорія іноземців, які не можуть бути депортовані, якщо в цьому немає гострої потреби. Наказ про депортацію заявника не було виконано або скасовано (Резолюція DH (96) 85 від 9 лютого 1996 року).

172. Справа «Х. проти Франції», рішення від 31 березня 1992 року (серія А, № 234-С)

За даними Французького уряду, на 17 березня 1993 року особами, хворими на гемофілію, зараженими ВІЛ-інфекцією, було подано 424 справи проти держави. У 347 із цих справ було постановлено судове рішення. 77 справ ще перебувають на стадії розгляду, у 57 справах очікується надання додаткових експертних висновків, а розгляд 18 справ було заплановано на кінець 1992 або початок 1993 року (Резолюція DH (93) 33 від 21 вересня 1993 року).

173. Справа «Кастельс проти Іспанії» (Castells v. Spain), рішення від 23 квітня 1992 року (серія А, № 236)

Рішенням від 25 жовтня 1993 року Конституційний суд констатував, що практика Європейського суду є критерієм тлумачення конституційних норм щодо захисту основних прав і є предметом прямого застосування у внутрішньому правопорядку Іспанії. Тепер Верховний суд погодився на застосування принципу exceptio veritatis при розгляді справ, пов'язаних із дифамацією (Резолюція DH (95) 93 від 7 червня 1995 року).

174. Справа «Медьєрі проти Німеччини» (Megyeri v. Germany), рішення від 12 травня 1992 року (серія А, № 237-А)

Рішення Суду було перекладено німецькою мовою і доведено до відома органів судової влади відповідної землі (Lдnder) (Резолюція DH (92) 62 від 10 листопада 1992 року).

175. Справа «Люді проти Швейцарії» (Ludi v. Switzerland), рішення від 15 червня 1992 року (серія А, № 238)

У рішенні від 7 серпня 1992 року федеральний суд, посилаючись на статтю 6 Конвенції та на рішення у справі Люді, констатував неправомірність засудження, яке ґрунтується на свідченнях таємного офіцера поліції, тимчасом як обвинувачений не має змоги піддати його перехресному допиту під час судового провадження (Резолюція DH (92) 61 від 10 листопада 1992 року).

176. Справа «Торгейр Торгейрсон проти Ісландії» (Thorgeir Thorgeirson v. Iceland), рішення від 25 червня 1992 року (серія А, № 239)

Рішення Суду було перекладено ісландською мовою і доведено до відома судів та державного обвинувача (Резолюція DH (92) 59 від 10 листопада 1992 року).

177. Справа «Томасі проти Франції» (Tomasi v. France), рішення від 27 серпня 1992 року (серія А, № 241-А)

Законами № 93-2 від 4 січня 1993 року та № 93-1013 від 24 серпня 1994 року були скасовані деякі правила щодо привілеєвої юрисдикції, які спричиняли затримку судових проваджень. Крім того, було посилено ті гарантії захисту особи, яка тримається під вартою у поліції, що спрямовані на запобігання неналежному поводженню, зокрема шляхом забезпечення її права на медичний огляд і зустріч з адвокатом (Резолюція DH (94) 34 від 4 травня 1994 року).

178. Справа «Швабе проти Австрії» (Schwabe v. Austria), рішення від 28 серпня 1992 року (серія А, № 242-В)

Див. вище, п. 121, справа Обершліка проти Австрії (№ 1) (23 травня 1991 року) (Резолюція DH (94) 23 від 21 березня 1994 року).

179. Справа «Герцегфальві проти Австрії» (Herczegfalvy v. Austria), рішення від 24 вересня 1992 року (серія А, № 244)

У 1991 році статтю 51 (1) Закону про лікарні було замінено більш докладними положеннями. Крім того, 1 січня 1990 року набрала чинності стаття 34 Закону про працевлаштування осіб з розумовими вадами, яка, зокрема, забороняє втручання в листування між хворим і його адвокатом. А з 1 січня 1994 року це положення також стало застосовуватися до засуджених, які тримаються в психіатричних лікарнях (нова стаття 167 (а) Закону про виконання покарань). Нарешті, стаття 58 цього закону передбачає, що затримані повинні мати можливість читати, дивитися телевізор і слухати радіо (Резолюція DH (94) 48 від 9 червня 1994 року).

180. Справа «Фам Хоанг проти Франції» (Pham Hoang v. France), рішення від 25 вересня 1992 року (серія А, № 243)

Ухваленим 10 липня 1991 року Законом № 91-647 було змінено систему надання правової допомоги незаможним. Також при кожному суді великої інстанції (Тribunal de grande instance), при Касаційному суді, Державній раді та Комісії з розгляду клопотань біженців були засновані бюро з правової допомоги. Ці бюро приймають рішення щодо клопотань про надання правової допомоги, і ці рішення можуть бути оскаржені (Резолюція DH (93) 31 від 21 вересня 1993 року).

181. Справа «Т. проти Італії», рішення від 12 жовтня 1992 року (серія А, № 245-С)

Див. вище, п. 37, справа «Колоцца проти Італії» (12 лютого 1985 року) (Резолюція DH (93) 65 від 14 грудня 1993 року).

182. Справа «"Оупен дор" і "Даблін Уел Вумен" проти Ірландії» (Open Door and Dublin Well Woman v. Ireland), рішення від 29 жовтня 1992 року (серія А, № 246-А)

У 1992 році статтю 40.3.3 Конституції Ірландії було змінено прийнятою чотирнадцятою поправкою. Новий підпункт цієї статті дозволяє доступ або сприяє отриманню доступу до інформації про лікарні за кордоном, які практикують аборти на законних підставах. Згодом, у 1995 році, парламент Ірландії ухвалив закон про інформаційне регулювання.

Рішенням від 23 червня 1995 року Високий суд скасував судову заборону, встановлену 19 грудня 1986 року для «Dublin Well Woman» і змінену Верховним судом 16 березня 1988 року, що спричинило порушення цієї справи в Суді (Резолюція DH (96) 368 від 25 червня 1996 року).

183. Справа «Абдулла проти Нідерландів» (Abdoella v. the Netherlands), рішення від 25 листопада 1992 року (серія А, № 248-А)

Після детального вивчення рішення Суду Верховним судом та апеляційними судами голови цих судів вирішили проводити регулярні зустрічі з метою контролю організації апеляційних проваджень (Резолюція DH (95) 91 від 7 червня 1995 року).

184. Справа «Брінкат проти Італії» (Brincat v. Italy), рішення від 26 листопада 1992 року (серія А, № 249-А)

Згідно з новим Кримінально-процесуальним кодексом, який набув чинності 24 жовтня 1989 року, суддя попереднього слідства (посада якого також засновувалася цим кодексом) має повноваження, на прохання державного обвинувача, втручатися в конституційні права та свободи шляхом видання розпорядження, такого, як, наприклад, обмеження особистої свободи. Рішення такого судді можуть бути оскаржені в кримінальному і касаційному судах (Резолюція DH (94) 46 від 9 червня 1994 року).

185-186. Справи Джанкарло (Giancarlo) і Франческо Ломбардо (Francesco Lombardo) проти Італії, рішення від 26 листопада 1992 року (серія А, № 249-В і С)

Законодавчим декретом від 15 листопада 1993 року, який згодом став Законом № 19 від 14 січня 1994 року, було засновано регіональні палати аудиторського суду з метою забезпечення можливості розгляду справ у межах розумного строку (Резолюція DH (94) 25 і 26 від 21 березня 1994 року).

187. Справа «Ольссон проти Швеції (№ 2)» (Olsson v. Sweden (no. 2)), рішення від 27 листопада 1992 року (серія А, № 250)

Див. вище, п. 72, справа Ерікссона проти Швеції (22 червня 1989 року) (Резолюція DH (93) 3 від 26 січня 1993 року).

188. Справа «Нємец проти Німеччини» (Niemietz v. Germany), рішення від 16 грудня 1992 року (серія А, № 251-В)

Рішення Суду було перекладене німецькою мовою і опубліковане в новому юридичному щотижневику (Neue Juristische Wochenschrift) (Резолюція DH (93) 24 від 11 червня 1993 року).

189. Справа «Хаджанастассіу проти Греції» (Hadjianastassiou v. Greece), рішення від 16 грудня 1992 року (серія А, № 252)

У новому Військово-кримінальному кодексі, який набув чинності 1 лютого 1995 року, було збільшено строк подання апеляції з питань права до 20 днів з дати реєстрації протоколу судового рішення в канцелярії (Резолюція DH (95) 213 від 11 вересня 1995 року).

190-192. Справи Функе (Funke), Кремьйо (Cremieux) та Міейля (№ 1) (Miailhe (no. 1)) проти Франції, рішення від 25 лютого 1993 року (серія А, № 256-А, В і С)

Бюджетними законами від 30 грудня 1986 року та від 29 грудня 1989 року було змінено статтю 64 Митного кодексу країни. Будь-який обшук житла, інакше як у разі явного правопорушення (in flagrante deliсto), має бути санкціонований заздалегідь на підставі обґрунтованого розпорядження голови судового органу великої інстанції (Тribunal de grande instance) або судді, якого цей голова призначив (Резолюції DH (93) 53 від 9 листопада 1993 року, DH (94) 51 та 83 від 21 вересня та 16 листопада 1994 року).

У січні 1990 року до правил валютного контролю було внесено поправки, які дозволяють особам, що проживають у Франції, мати активи за кордоном і звільняють їх від обов'язку повертати до Франції будь-які доходи, отримані за кордоном. Крім того, було змінено норми службової діяльності митних органів та практику Конституційної ради з метою забезпечення певних важливих гарантій захисту конфіденційності документів, які передаються посадовим особам митної служби (Резолюція DH (94) 83 від 16 листопада 1994 року).

193-197. Справи Піццетті (Pizzetti), Де Мікелі (De Micheli), Салезі (Salesi), Тревізана (Trevisan) і Біллі (Billi) проти Італії, рішення від 26 лютого 1993 року (серія А, № 257-А — G)

Див. вище, п. 103-105, справи Цангі, Бріганді та Зантіллі проти Італії (19 лютого 1991 року) (Резолюція DH (95) 206-210 від 11 вересня 1995 року).

198. Справа «Мессіна проти Італії» (Messina v. Italy), рішення від 26 лютого 1993 року (серія А, № 257-H)

Див. вище, п. 106-120, справи Мотта, Манцоні і т.д. проти Італії (19 лютого 1991 року). Крім того, у циркулярному листі від 14 березня 1994 року, адресованому начальникам в'язниць, Міністерство юстиції виклало новий метод контролю за листуванням в'язнів (Резолюція DH (94) 62 від 21 вересня 1994 року).

199. Справа «Коккінакіс проти Греції» (Kokkinakis v. Greece), рішення від 25 травня 1993 року (серія А, № 260-А)

У циркулярному листі від 3 серпня 1993 року Міністерство юстиції привернуло увагу компетентних юридичних органів до їхнього обов'язку тлумачити грецьке законодавство відповідно до вимог цього рішення Суду. З 1994 року було прийнято лише два рішення про засудження неповнолітніх за прозелітизм (Резолюція DH (97) 576 від 15 грудня 1997 року).

200. Справа «Бункате проти Нідерландів» (Bunkate v. the Netherlands), рішення від 26 травня 1993 року (серія А, № 248-А)

Див. вище, п. 183, справа «Абдулла проти Нідерландів» (25 листопада 1992 року) (Резолюція DH (95) 92 від 7 червня 1995 року).

201. Справа «Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), рішення від 23 червня 1993 року (серія А, № 262)

Це рішення Суду було опубліковане в багатьох юридичних виданнях Іспанії. Додаткові судові посади було створено в кожному суді Audiencia Provincial. Було прийнято Інституційний закон № 6/1998 від 9 червня 1988 року, спрямований на зменшення робочого навантаження на Конституційний суд шляхом запровадження спрощеної процедури у разі відхилення неприйнятних апеляцій amparo (Резолюція DH (94) 27 від 21 березня 1994 року).

202. Справа «Хоффманн проти Австрії» (Hoffmann v. Austria), рішення від 23 червня 1993 року (серія А, № 255-С)

У постанові федерального Міністерства юстиції, яка була опублікована в Amtsblatt der цstereichische Juristenzeitung (1994/8) 23 грудня 1993 року, міністерство привернуло увагу відповідних повноважних органів до цього рішення Суду. Це рішення також було всебічно вивчене секцією сімейного права при Асоціації австрійських суддів (Резолюція DH (94) 44 від 9 червня 1994 року).

203. Справа «Шулер-Цграгген проти Швейцарії» (Schuler-Zgraggen v. Switzerland), рішення від 24 червня 1993 року (серія А, № 263)

22 серпня 1992 року федеральний суд у справах страхування змінив свою судову практику, усунувши можливості для дискримінації у прийнятті доказів.

Посилаючись на статтю 139 (а) та пункт 1 (с) статті 141 федерального Закону про судоустрій, до якого 15 лютого 1992 року було внесено поправки, заявник подав клопотання про перегляд рішення федерального суду у справах страхування. 24 березня 1994 року суд скасував своє попереднє рішення і присудив заявникові пенсію за інвалідністю — із зворотною силою (Резолюція DH (95) 95 від 7 червня 1995 року).

204. Справа «Сігурзур Сігурйонссон проти Ісландії» (Sigurрur Sigurjуnsson v. Iceland), рішення від 30 червня 1993 року (серія А, № 264)

Згідно із Законом № 61/1995, який набув чинності 8 березня 1995 року, для того щоб працювати водієм таксі, вже не вимагається бути членом певного професійного союзу (Резолюція DH (95) 36 від 4 травня 1995 року).

205. Справа «Масса проти Італії» (Massa v. Italy), рішення від 24 серпня 1993 року (серія А, № 265-В)

Див. вище, п. 185-186, справи Джанкарло і Франческо Ломбардо проти Італії (26 листопада 1992 року) (Резолюція DH (94) 32 від 4 травня 1994 року).

206. Справа «Зеканіна проти Австрії» (Sekanina v. Austria), рішення від 25 серпня 1993 року (серія А, № 266-А)

У циркулярі, адресованому головам апеляційних судів і державним обвинувачам при апеляційних судах, федеральне Міністерство юстиції виклало рекомендації щодо обґрунтування рішень про відмову у виплаті компенсацій особам у разі їх незаконного затримання (Резолюція DH (94) 49 від 9 червня 1994 року).

207. Справа «Саїді проти Франції» (Saїdi v. France), рішення від 20 вересня 1993 року

Це рішення Суду було опубліковане в бюлетені Касаційного суду (Bulletin de la Cour de cassation) з метою розповсюдження його на загальнодержавному рівні (Резолюція DH (94) 12 від 3 лютого 1994 року).

208. Справа «Кремцов проти Австрії» (Kremzow v. Austria), рішення від 21 вересня 1993 року (серія А, № 268-В)

Це рішення Суду було передане до Верховного суду, для того щоб привернути увагу до нього та враховувати в судовій практиці (Резолюція DH (94) 11 від 3 лютого 1994 року).

209. Справа «Домбо Бехер Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands), рішення від 27 жовтня 1993 року (серія А, № 274)

Законом від 3 грудня 1987 року, який набрав чинності 1 квітня 1988 року, було внесено суттєві поправки до доказового права в цивільному провадженні. Тепер стаття 190 Цивільно-процесуального кодексу надає право сторонам давати свідчення від свого власного імені (судове рішення, с. 17, п. 27, і Резолюція DH (94) 10 від 3 лютого 1994 року).

210. Справа «Скопелліті проти Італії» (Scopelliti v. Italy), рішення від 23 листопада 1993 року (серія А, № 278)

Див. вище, п. 103-105, справи Цангі, Бріганді та Зантіллі проти Італії (19 лютого 1991 року) (Резолюція DH (95) 89 від 7 червня 1995 року).

211. Справа «"Інформаціонсферайн Лентіа" та інші проти Австрії» (Informationsverеin Lentia and Others v. Austria), рішення від 24 листопада 1993 року (серія А, № 276)

Закон від 1 січня 1994 року про регіональне радіомовлення лібералізував цю сферу на місцевому та регіональному рівнях. 1 травня 1997 року до цього закону було внесено поправки, після того як Конституційний суд ухвалив рішення про скасування деяких положень законодавства. Згідно з цим законом у новій редакції, компанія ОRF має право на трансляцію в національному масштабі не більше 4 програм, а питання ліцензування приватного радіомовлення має вирішувати новий орган, управління регіонального радіо і кабельних програм. У додатку до закону було наведено новий розподіл радіочастот.

У рішенні Конституційного суду від 27 вересня 1995 року було визнано неконституційними інструкції, які забороняють активну кабельну ретрансляцію. Після цього було прийнято Закон від 24 квітня 1997 року про кабельні та супутникові радіопрограми, який набрав чинності 1 липня 1997 року. Згідно з цим законом, право на супутникове радіомовлення може надавати управління регіонального радіо і кабельних програм. Судовий контроль за його рішеннями має здійснюватися комісією, склад якої частково формується із суддів (Резолюція DH (98) 142 від 11 червня 1998 року).

212. Справа «Гольм проти Швеції» (Holm v. Sweden), рішення від 25 листопада 1993 року (серія А, № 279-А)

Стислий переклад рішення Суду шведською мовою було опубліковано в Svenska Juristtidning. У законопроекті, який стосувався конституційного забезпечення свободи вираження поглядів (1997/98: 43, с. 132-135), поданому на розгляд до парламенту в грудні 1997 року, уряд зазначив, що після інкорпорації Конвенції у шведський правовий порядок, загальні правила дискваліфікації суддів, викладені в Кодексі судочинства, мають також застосовуватися до присяжних (Резолюція DH (98) 205 від 10 липня 1998 року).

213. Справа «Зандер проти Швеції» (Zander v. Sweden), рішення від 25 листопада 1993 року (серія А, № 279-В)

Див. вище, п. 54-55, справи Пудаса і Бодена проти Швеції (27 жовтня 1987 року) (Резолюція DH (94) 28 від 21 березня 1994 року).

214. Справа «Бургхартц проти Швейцарії» (Burghartz v. Switzerland), рішення від 22 лютого 1994 (серія А, № 280-В)

Згідно з поправкою до статті 177 (а) Положення про цивільний стан, яка набула чинності 1 липня 1994 року, наречений може залишити своє прізвище як другу частину спільного прізвища, якщо обоє наречених обрали спільним прізвищем після шлюбу прізвище дружини. Користуючись правом, що надається перехідними положеннями цієї поправки, заявник змінив своє прізвище на Schnyder Burghartz (Резолюція DH (94) 61 від 21 вересня 1994 року).

215. Справа «Раймондо проти Італії» (Raimondo v. Italy), рішення від 22 лютого 1994 року (серія А, № 281-А)

Міністерство юстиції розповсюдило це рішення Суду в перекладі італійською мовою серед органів, яких воно стосувалося (Резолюція DH (96) 468 від 13 вересня 1996 року).

216. Справа «Фредін проти Швеції (№ 2)» (Fredin v. Sweden), рішення від 23 лютого 1994 року (серія А, № 283-А)

Після інкорпорації Конвенції у швейцарське законодавство 1 січня 1995 року, Верховний адміністративний суд змінив свою практику стосовно порядку проведення слухань, привівши її у відповідність до практики Європейського суду. У квітні 1995 року було внесено поправки до Закону 1988 року про судовий перегляд деяких адміністративних рішень. Згідно з цими поправками, Верховний адміністративний суд повинен розглядати лише ті рішення, які приймалися урядом, тимчасом як рішення інших органів мають розглядатися адміністративними апеляційними судами (Резолюція DH (95) 94 від 7 червня 1995 року).

217. Справа «Муті проти Італії» (Muti v. Italy), рішення від 23 березня 1994 року (серія А, № 281-С)

Див. вище, п. 185-186, справи Джанкарло і Франческо Ломбардо проти Італії (26 листопада 1992 року) (Резолюція DH (94) 78 від 19 жовтня 1994 року).

218. Справа «Сілва Понтіш проти Португалії» (Silva Pontes v. Portugal), рішення від 23 березня 1994 року (серія А, № 286-А)

Законом від 20 серпня 1992 року, який було введено в дію декретом від 15 вересня 1993 року, а також законодавчим указом від 17 червня 1994 року було реорганізовано судову систему, і це дало можливість судам ефективно виконувати робочі навантаження і пришвидшити процес розгляду справ (Резолюція DH (94) 79 від 19 жовтня 1994 року).

219. Справа «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), рішення від 19 квітня 1994 року (серія А, № 288)

1 січня 1994 року набрав чинності новий Загально-адміністративний кодекс, який вступив у дію замість Закону про виробничі апеляції 1954 року. У новому кодексі вже немає положення, подібного до положення статті 74 у попередньому законі, де виконавчому органу надавалося право втручатися в постановлення судового рішення (Резолюція DH (94) 63 від 21 вересня 1994 року).

220. Справа «Вайє проти Франції» (Vallee v. France), рішення від 26 квітня 1994 року (серія А, № 289-А)

Декретом № 93-906 від 12 липня 1993 року було визначено умови, за якими Компенсаційний фонд для хворих на гемофілію та осіб, заражених ВІЛ-інфекцією через переливання крові може здійснити свої регресні права в цивільному провадженні. У декреті також було викладено практичні методи поліпшення координації між судами та фондом, що сприяло пришвидшенню процедури виплати компенсації (Резолюція DH (95) 7 від 11 січня 1995 року).

221. Справа «Де Му проти Бельгії» (De Moor v. Belgium), рішення від 23 червня 1994 року (серія А, № 292-А)

Законом від 19 листопада 1992 року було внесено поправку до статті 432 Судового кодексу, згідно з якою будь-яке відхилення клопотання про зарахування до списку адвокатів-початківців повинно мати відповідні підстави. Таке рішення може бути оскаржене в Раді з розгляду дисциплінарних апеляцій і потім у Касаційному суді. Після виходу цього закону слухання дисциплінарних справ в Об'єднанні адвокатів проходять у відкритому режимі (Резолюція DH (94) 80 від 19 жовтня 1994 року).

222. Справа «Карлхайнц Шмідт проти Німеччини» (Karlheinz Schmidt v. Germany), рішення від 18 липня 1994 року (серія А, № 291-В)

Відповідні органи влади землі Баден-Вюртемберг (Bad-Wurtemberg) у Німеччині та двох земель (Баварія та Саксонія), де існував однаковий порядок зборів на заходи протипожежної безпеки, припинили їх стягнення. Згодом ФКС визнав, що відповідні нормативні акти, за якими встановлювався обов'язок брати участь у заходах протипожежної безпеки або натомість сплачувати грошовий збір, мали дискримінаційний характер. Рішенням від 24 січня 1995 року (1 BvL 18/93 u.a.; EuGRZ 1995, 410) він скасував ці нормативні акти (Резолюція DH (96) 100 від 22 березня 1996 року).

223. Справа «Вендіттеллі проти Італії» (Vendittelli v. Italy), рішення від 18 липня 1994 року (серія А, № 293-А)

Міністерство юстиції надіслало до всіх судів циркулярного листа, привертаючи їхню увагу до необхідності звільнення майна від секвестру, здійснюваного в судовому порядку, оскільки інтереси розгляду таких справ не вимагають цього (Резолюція DH (95) 90 від 7 червня 1995 року).

224. Справа «Каракая проти Франції» (Karakaya v. France), рішення від 26 серпня 1994 року (серія А, № 289-В)

Див. вище, п. 220, справа «Вайє проти Франції» (26 квітня 1994 року) (Резолюція DH (95) 6 від 11 січня 1995 року).

225. Справа «Ентрік проти Франції» (Hentrich v. France), рішення від 22 вересня 1994 року (серія А, № 296-А)

Починаючи з червня 1997 року, податкова адміністрація не користувалася своїм переважним правом на купівлю (Резолюція DH (98) 86 від 22 квітня 1998 року).

226-227. Справи Лали (Lala) і Пелладоаха (Pelladoah) проти Нідерландів, рішення від 22 вересня 1994 року (серія А, № 297-А і В)

Верховний суд переглянув практику вирішення подібних справ (зокрема й рішення від 10 січня 1995 року). Тепер обвинувачений, відсутній на слуханні, на яке його викликав суд, може бути представлений адвокатом, навіть у випадку, коли відсутність цього обвинуваченого не виправдана відповідними причинами (Резолюція DH (95) 240 і 241 від 19 жовтня 1995 року).

228. Справа «Єрсілль проти Данії» (Jersild v. Denmark), рішення від 23 вересня 1994 року (серія А, № 298)

У рішенні від 28 жовтня 1994 року Верховний суд, посилаючись на рішення Європейського суду, виправдав журналіста, якого було обвинувачено у втручанні у приватне життя міністра. Це рішення було одним із кількох інших, у яких Верховний суд і апеляційні суди застосували підхід, вироблений при вирішенні подібних справ Європейським судом.

24 січня 1995 року Особливий суд з перегляду справ дав дозвіл на поновлення справи проти пана Єрсілля та інших (Резолюція DH (95) 212 від 11 вересня 1995 року).

229. Справа «Хокканен проти Фінляндії» (Hokkanen v. Finland), рішення від 23 вересня 1994 року (серія А, № 299-А)

У грудні 1996 року набув чинності Закон про внесення поправок у законодавство щодо виконання наказів про опіку і забезпечення доступу до дітей, що перебувають під опікою. Це рішення Суду було передане Міністерству юстиції та Міністерству соціальних справ і охорони здоров'я. У березні 1996 року Міністерство соціальних справ і охорони здоров'я організувало семінар з проблем опіки, прав доступу до дітей та їхнього захисту для 150 працівників соціальної сфери, увагу яких було привернуто до цієї справи. (Резолюція DH (96) 608 від 15 листопада 1996 року).

230. Справа «Крон та інші проти Нідерландів» (Kroon and Others v. the Netherlands), рішення від 27 жовтня 1994 року (серія А, № 297-С)

Законом від 24 грудня 1997 року, який набрав чинності 1 квітня 1998 року, було внесено поправки до розділу Цивільного кодексу щодо батьківських прав. Хоча презумпція батьківства залишається на користь чоловіка матері дитини, проте він сам, мати або дитина мають право порушити справу з оспорювання батьківства. Біологічне батьківство може бути потім встановлене за визнанням батьком дитини або внаслідок судового провадження (Резолюція DH (98) 148 від 11 червня 1998 року).

231. Справа «Деме проти Франції» (Demai v. France), рішення від 28 жовтня 1994 року (серія А, № 289-С)

Див. вище, п. 220, справа «Вайє проти Франції» (26 квітня 1994 року) (Резолюція DH (95) 5 від 11 січня 1995 року).

232-233. Справи Бонер і Максвелл проти Сполученого Королівства (Boner and Maxwell v. the United Kingdom), рішення від 28 жовтня 1994 року (серія А, № 300-В і С)

Систему оскарження і надання правової допомоги в кримінальних справах у Шотландії було замінено новою, згідно з ухваленим у 1995 році Законом про кримінальне судочинство (Шотландії). Положення цього закону, а також положення Закону про кримінальне судочинство 1975 року було об'єднано у Кримінально-процесуальному законі Шотландії 1995 року, який набрав чинності 1 квітня 1996 року (Резолюція DH (96) 155 та 156 від 15 травня 1996 року).

234. Справа «Бомартен проти Франції» (Beaumartin v. France), рішення від 24 листопада 1994 року (серія А, № 296-В)

Рішенням пленарного засідання від 29 червня 1990 року Державна рада (Conseil d'Etat) відмовилася від практики вирішувати питання, пов'язані з тлумаченням міжнародних договорів, після попереднього розгляду цих питань міністром закордонних справ. Більше того, 31 грудня 1987 року було затверджено реформу системи адміністративного провадження. Її метою є вирішення проблем, що виникають внаслідок надзвичайного робочого перевантаження Державної ради. Законом від 8 лютого 1995 року основні сфери компетенції Державної ради було передано п'ятьом адміністративним апеляційним судам. Згідно із Законом від 6 лютого 1995 року (loi quinquennale sur la justice), було укомплектовано штатом 180 магістратів і запроваджено 200 посад у канцеляріях адміністративних судів (Резолюція DH (95) 254 від 20 листопада 1995 року).

235. Справа «Святі монастирі проти Греції» (Holy Monasteries v. Greece), рішення від 9 грудня 1994 року (серія А, № 301-А)

Закони № 1811/1988 та 1700/1987 було замінено Законом № 2413/96, опублікованим в Офіційному бюлетені 17 червня 1996 року. Згідно зі статтею 55 цього закону, монастирі, які не є сторонами договору від 11 травня 1988 року, мають право звертатися до грецьких судів щодо захисту прав та інтересів, посилаючись на правові положення і подаючи докази, які вони мали до опублікування нового закону. Всі попередні адміністративні закони, що стосуються монастирів, залучених у цю справу, вважаються такими, що не мають юридичної сили (рішення від 1 вересня 1997 року щодо застосування статті 50, доповіді 1997-V, п. 6, та Резолюція DH (97) 577 від 15 грудня 1997 року).

236-237. Справи Руїса Торіхи (Ruiz Torija) та Іро Балані (Hiro Balani) проти Іспанії, рішення від 9 грудня 1994 року (серія А, № 303-А і В)

Переклад цього рішення Суду іспанською мовою було опубліковано в Boletнn de Jurisprudencia Constitucional та інших юридичних виданнях. Судові органи мають переглянути свою практику, виходячи зі статусу Конвенції та практики Суду в іспанському праві і відповідно до рішення Суду в цій справі (Резолюція DH (95) 251 та 253 від 20 листопада 1995 року).

238. Справа «Лопес Остра проти Іспанії» (Lуpez Ostra v. Spain), рішення від 9 грудня 1994 року (серія А, № 303-С)

Див. вище, п. 236-237, справи Руїса Торіхи та Іро Балані проти Іспанії (9 грудня 1994 року). Компетентні адміністративні суди та муніципальні органи мають переглянути свою практику розгляду позовів у зв'язку зі шкодою, завданою громадянам діяльністю заводів з переробки відходів, виходячи зі статусу Конвенції та практики Суду в іспанському праві (Резолюція DH (95) 252 від 20 листопада 1995 року).

239. Справа «Схаутен і Мелдрум проти Нідерландів» (Schouten and Meldrum v. the Netherlands), рішення від 9 грудня 1994 року (серія А, № 304)

До нового Загально-адміністративного кодексу (Algemene Wet Bestuursrecht), який набув чинності 1 січня 1994 року, було включено нові процесуальні норми щодо адміністративного провадження, і зокрема право оскаржувати в регіональному суді рішення професійних об'єднань щодо внесків у фонди соціального захисту. Апеляцію може бути подано до центрального апеляційного судового органу (Резолюція DH (96) 21 від 9 лютого 1996 року).

240. Справа «"Веренігінг Векблад Блюф!" проти Нідерландів» (Vereniging Weekblad Bluf! v. the Netherlands), рішення від 2 лютого 1995 року (серія А, № 306-А)

Голландський переклад цього рішення Суду було опубліковано в Nederlands Juristenblad (рік 70 (1995) с. 207-208) (Резолюція DH (96) 101 від 22 березня 1996 року).

241. Справа «Вельч проти Сполученого Королівства» (Welch v. the United Kingdom), рішення від 9 лютого 1995 року (серія А, № 307-А)

Закон 1986 року про правопорушення, пов'язані з контрабандою наркотиків, було замінено новим законом 1994 року, який набрав чинності 3 лютого 1995 року. Згідно з новим законом, у будь-якому випадку наказ про конфіскацію не має обов'язкової сили. Конфіскація здійснюється тепер лише за вимогою обвинувача або якщо суд з власної ініціативи порушує судове провадження.

Наказ про конфіскацію, виданий щодо заявника, не було і не буде виконано. Наказ про обмеження свободи, виданий Високим судом 31 липня 1987 року, було повністю скасовано, а гроші повернуто (Резолюція DH (97) 222 від 15 травня 1997 року).

242. Справа «Альне де Рібемон проти Франції» (Allenet de Ribemont v. France), рішення від 10 лютого 1995 року (серія А, № 308)

У статті 47 розділу V Закону від 4 січня 1993 року про реформування кримінального судочинства, ухваленого до прийняття цього рішення Судом, передбачається, що упродовж судового провадження суд може вчинити ухвалу про порушення принципу презумпції невинуватості і видати наказ про виправлення процесуальної помилки. Крім того, це рішення Суду було опубліковане в Інформаційному бюлетені Касаційного суду (Bulletin d'information de la Cour de cassation) (Резолюція DH (95) 247 від 19 жовтня 1995 року).

243. Справа «Мак-Майкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. the United Kingdom), рішення від 24 лютого 1995 року (серія А, № 307-В)

1 квітня 1997 року набрали чинності Правила щодо слухання дитячих справ (прийняті в Шотландії в 1996 році). Відтепер будь-яку інформацію або документ у матеріалах справи дитини має бути надано для ознайомлення її батькам, заінтересованим особам, а також голові та членам Ради слуханнь дитячих справ (Резолюція DH (97) 508 від 29 жовтня 1997 року).

244. Справа «Куїнн проти Франції» (Quinn v. France), рішення від 22 березня 1995 року (серія А, № 311)

Стислий виклад рішення Суду було опубліковано в Інформаційному бюлетені Касаційного суду (Bulletin d'information de la Cour de cassation) (№ 413 від 15 липня 1995 року). Це рішення, разом із циркулярним листом Міністерства юстиції, було доведене до відома державних обвинувачів та перших голів апеляційних судів, а також пенітенціарних органів (Резолюція DH (97) 575 від 15 грудня 1997 року).

245. Справа «Фішер проти Австрії» (Fischer v. Austria), рішення від 26 квітня 1998 року (серія А, № 312)

Закон про адміністративний суд від 13 серпня 1997 року з поправками набрав чинності 1 вересня 1997 року. Згідно з цим законом, адміністративний суд може вирішити не проводити слухання, незважаючи на клопотання сторони, лише тоді, коли це не суперечитиме статті 6 Конвенції (Резолюція DH (98) 85 від 22 квітня 1998 року).

246. Справа «Паччоне проти Італії» (Paccione v. Italy), рішення від 27 квітня 1995 (серія А, № 315-А)

Див. вище, п. 185-186, справи Джанкарло і Франческо Ломбардо проти Італії (26 листопада 1992 року) (Резолюція DH (95) 85 від 7 червня 1995 року).

247-248. Справи Ягчі і Саргіна (Yagci and Sargin) та Мансура (Mansur) проти Туреччини, рішення від 8 червня 1995 року (серія А, № 319-А і В)

Згідно зі статтею 110 Кримінально-процесуального кодексу, до якої було внесено поправки Законом № 3842, що набув чинності 1 грудня 1992 року, тримання під вартою в очікуванні судового розгляду справи не може перевищувати двох років, якщо максимальний строк ув'язнення, передбачений законом за даний злочин, є менший ніж сім років. У разі якщо такий строк перевищує сім років і якщо цього вимагають обставини справи, строк тримання під вартою в очікуванні судового розгляду справи може бути подовжено (Резолюція DH (96) 22 і 23 від 9 лютого 1996 року).

Закон, який забороняв поширення комуністичної пропаганди як правопорушення і який став головною підставою для обвинувачення заявника в даній справі, було скасовано Законом 3713, що набув чинності 12 квітня 1991 року (Резолюція DH (96) 23 від 9 лютого 1996 року, справа Ягчі і Саргіна).

249. Справа «Жаміль проти Франції» (Jamil v. France), рішення від 8 червня 1995 року (серія А, № 317-В)

Це рішення Суду було опубліковане в Інформаційному бюлетені Касаційного суду (Bulletin d'information de la Cour de cassation) (Резолюція DH (96) 675 від 15 листопада 1996 року).

250. Справа «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), рішення від 13 липня 1995 року (серія А, № 316-В)

Згідно із Законом про суди і правові послуги, який набув чинності 1 січня 1991 року, апеляційний суд має право замінити ту оцінку завданої шкоди, яку зробили присяжні, своєю власною оцінкою (рішення суду, п. 27-28, і Резолюція DH (96) 20 від 9 лютого 1996 року).

251. Справа «Насрі проти Франції» (Nasri v. France), рішення від 13 липня 1995 року (серія А, № 320-В)

Див. вище, п. 171, справа «Бельджуді проти Франції»(26 березня 1992 року). Французькі органи державної влади вирішили не виконувати наказу про депортацію заявника (Резолюція DH (96) 86 від 9 лютого 1996 року).

252. Справа «Кампаніс проти Греції» (Kampanis v. Greece), рішення від 13 липня 1995 року (серія А, № 318-В)

Для того щоб запобігти повторному порушенню, допущеному в цій справі, Законом № 2298/95 було внесено поправки до статті 287 Кримінально-процесуального кодексу (Офіційний бюлетень № 62 від 4 квітня 1995 року). Згідно з новим положенням, обвинувачений викликається до обвинувальної палати на слухання його справи перед тим, як має бути прийняте рішення щодо подовження тримання його під вартою в очікуванні судового розгляду (Резолюція DH (96) 367 від 25 червня 1996 року).

253. Справа «Кероярві проти Фінляндії» (Kerojarvi v. Finland), рішення від 19 липня 1995 року (серія А, № 322)

30 жовтня 1995 року суд у справах страхування (vakuutusoikosfцrsдkringsdomstolen) запровадив нові процедурні норми, згідно з якими заявникові дозволено робити зауваження щодо висновку Державного фонду з компенсації шкоди, завданої внаслідок нещасного випадку (tapaturmavirasto-olyсksfallverket). Крім того, заявники мають бути поінформовані про відкриття судом у справах страхування будь-якої додаткової справи з власної ініціативи (Резолюція DH (96) 607 від 15 листопада 1996 року).

254. Справа «Фогт проти Німеччини» (Vogt v. Germany), рішення від 26 вересня 1995 року (серія А, № 323)

Федеральне Міністерство внутрішніх справ передало це рішення Суду органам влади земель. Однак судові органи вважали неможливим поновлення судового провадження у старій справі звільнення на підставі рішення Суду. Переклад рішення Суду німецькою мовою було опубліковано у виданні «Europдische Grundrechte Zeitung» у 1995 році (Резолюція DH (97) 12 від 28 червня 1996 року).

255. Справа «Дьєнне проти Франції» (Diennet v. France), рішення від 26 вересня 1995 року (серія А, № 325-А)

Статті 13, 15 і 26 декрету № 48-1671 від 26 жовтня 1948 року були змінені декретом № 93-181 від 5 лютого 1995 року. Відтак слухання справи в дисциплінарній раді Об'єднання медичних працівників (l'Ordre des mе) має проводитися у відкритому режимі. Однак заборонити присутність громадськості на слуханні може голова цього органу з власної ініціативи або за клопотанням однієї зі сторін чи особи, яка подала скаргу. Рішення також мають оприлюднюватися. Крім того, у рішенні від 14 лютого 1996 року у справі Мобле (Maubleu) Державна рада визнала, що стаття 6 застосовується до дисциплінарних органів професійних об'єднань (Резолюція DH (97) 352 від 11 липня 1997 року).

256. Справа «Сколло проти Італії» (Scollo v. Italy), рішення від 28 вересня 1995 року (серія А, № 315-С)

27 вересня 1996 року міністр внутрішніх справ надіслав циркулярного листа всім префектам країни, в якому зажадав від них додержувати рішення Суду і забезпечувати виконання судових наказів про позбавлення майна — у разі необхідності з допомогою поліції. Крім того, новий законопроект передбачає кілька суттєвих поправок до законодавчих актів, які стосуються виконання судових наказів, виданих національними судами (Резолюція DH (97) 503 від 29 жовтня 1997 року).

257. Справа «Прокола проти Люксембургу» (Procola v. Luxembourg), рішення від 28 вересня 1995 року (серія А, № 326)

До нового Закону від 27 жовтня 1995 року (Mй, № А 89, с. 2060), яким було внесено поправки до Закону про організацію Державної ради від 8 лютого 1961 року, було включено новий підпункт 3 статті 22. Нове положення забороняє членам Судового комітету виступати в ролі судді при розгляді справ, пов'язаних із застосуванням закону, що вже обговорювався на засіданні Державної ради, в якому вони брали участь. Із 15 липня 1996 року це тимчасове положення має набрати постійної юридичної сили (Резолюція DH (96) 19 від 9 лютого 1996 року).

258-262. Справи Палаоро (Palaoro), Пфаррмайєра (Pfarrmeier), Прамсталлера (Pramstaller), Шмауцера (Schmautzer) і Умлауфта (Umlauft) проти Австрії, рішення від 23 жовтня 1995 року (серія А, № 328-А і В, 329-А, В і С)

Після внесення 29 листопада 1988 року поправок до Федеральної конституції 1929 року (Bundesgesetzblatt № 685/1988), основні проблеми, на які вказав Суд у своєму рішенні в цих справах, було усунуто через заснування незалежних адміністративних судів (Unabhдngige Verwaltungssenate). Ці судові органи почали свою роботу з 1 січня 1991 року. 19 січня 1991 року відповідні поправки (з метою відображення цих змін) було внесено до Закону про загально-адміністративне провадження та до Адміністративно-кримінального кодексу (Bundesgesetzblatt № 52/1991) (Резолюція DH (96) 150-154 від 15 травня 1996 року).

263. Справа «Градінгер проти Австрії» (Gradinger v. Austria), рішення від 23 жовтня 1995 року (серія А, 328-С)

Див. вище, п. 258-262, справи Палаоро, Пфаррмайєра і т.д. проти Австрії (23 жовтня 1995 року). Рішенням від 5 грудня 1996 року Федеральний конституційний суд скасував підпункт (с) пункту 6 статті 99 Закону про дорожній рух. З метою запобігання подвійному засудженню особи за одне і те саме правопорушення, 22 січня 1998 року районні адміністрації було звільнено від обов'язку розглядати справу, якщо вона одночасно належить до юрисдикції суду з кримінальних справ (Резолюція DH (97) 301 від 29 жовтня 1997 року).

264. Справа «Рибіч проти Австрії» (Ribitsch v. Austria), рішення від 4 грудня 1995 року (серія А, 336)

Федеральне Міністерство внутрішніх справ опублікувало це рішення Суду в циркулярі 63.220/108-11/20/96 від 21 травня 1996 року. Відповідні вказівки одержали органи поліції, і тепер справа використовується як навчальний матеріал при підготовці поліцейських кадрів (Резолюція DH (97) 351 від 11 липня 1997 року).

265. Справа «Терранова проти Італії» (Terranova v. Italy), рішення від 4 грудня 1995 року (серія А, 337-В)

Див. вище, п. 185-186, справи Джанкарло і Франческо Ломбардо проти Італії(26 листопада 1992 року) (Резолюція DH (97) 504 від 29 жовтня 1997 року).

266. Справа «А. та інші проти Данії», рішення від 8 лютого 1996 року (Доповіді 1996-І)

Це рішення Суду було розповсюджено серед відповідних судів, а його стислий виклад датською мовою було опубліковано у виданні «EU-ret eg Mennes keret» (№ 3, червень 1996 року). У червні 1995 року було засновано Компенсаційний фонд для хворих на гемофілію. У рішенні від 3 жовтня 1996 року Верховний суд Данії зазначив, що Міністерство охорони здоров'я країни несе відповідальність за зараження одного із заявників ВІЛ-інфекцією, але за зараження решти двох заявників воно відповідальності не несе (Резолюція DH (96) 606 від 15 листопада 1996 року).

267. Справа «Боттен проти Норвегії» (Botten v. Norway), рішення від 19 лютого 1996 року (Доповіді 1996-І)

Це рішення Суду було доведено до відома широкого кола правників. Зокрема, генеральний директор державної прокуратури надіслав 2 травня 1996 року всім державним обвинувачам циркулярного листа з рекомендацією вжити відповідних заходів. Виходячи зі статусу Конвенції у норвезькому законодавстві, Верховний суд у майбутньому має вживати конкретних заходів для забезпечення присутності викликаної на його засідання обвинуваченої особи і для того, щоб її безпосередньо заслухати (Резолюція DH (97) 220 від 15 травня 1997 року).

268. Справа «Лобо Машаду проти Португалії» (Lobo Machado v. Portugal), рішення від 20 лютого 1996 року (Доповіді 1996-І)

Це рішення Суду було передане Верховному суду та судам вищої інстанції. В результаті було переглянуто судову практику, і генеральний атторней уже не бере участі в обговоренні справ Верховним судом. Крім того, згідно із законодавчим указом № 180 від 25 вересня 1996 року, документи, що стосуються провадження, передаються заявникові на таких самих умовах, що й генеральному атторнею. Цю зміну було відображено у поправці до пункту 3 статті 334 Цивільно-процесуального кодексу (Резолюція DH (97) 221 від 15 травня 1997 року).

269-270. Справи Гуссейна (Hussain) і Сінгха (Singh) проти Сполученого Королівства, рішення від 21 лютого 1996 року (Доповіді 1996-І)

1 жовтня 1997 року набрав чинності Закон 1997 року про кримінальні покарання. Згідно з новими положеннями, особи, які ув'язнені на невизначений строк (Her Majesty's pleasure), зі спливом строку покарання (tariff) прирівнюються до осіб, засуджених на розсуд судді до довічного ув'язнення. Див. вище, п. 47, справа «Вікс проти Сполученого Королівства» (2 березня 1987 року) (Резолюція DH (98) 149 і 150 від 11 червня 1998 року).

271. Справа «Булут проти Австрії» (Bulut v. Austria), рішення від 22 лютого 1996 року (Доповіді 1996-ІІ)

Рішення Суду було передано органам, яких воно безпосередньо стосувалося. Законом № 762 від 30 грудня 1996 року, який набрав чинності 1 березня 1997 року, було внесено поправки до пункту 2 статті 35 Кримінально-процесуального кодексу. Зауваження державного обвинувача у відповідь на апеляцію обвинуваченого у разі нікчемності цієї апеляції (Nichtihkeitsbeschwerde) мають бути передані обвинуваченому, за винятком випадку, коли обвинувач займає позицію на користь обвинуваченого або коли апеляція задовольняється повністю (Резолюція DH (97) 500 від 29 жовтня 1997 року).

272. Справа «Мітап і Муфтуоглу проти Туреччини» (Mitap et Muftuogluv. Тurkey), рішення від 25 березня 1996 року (Доповіді 1996-ІІ)

Це рішення Суду було перекладено турецькою мовою і передано Міністерством юстиції Туреччини до відповідних компетентних органів, зокрема до касаційного суду. Переклад рішення було опубліковано в правничому журналі «Ankara Barosu Dergisi» (Резолюція DH (98) 89 від 22 квітня 1998 року).

273. Справа «Гудвін проти Сполученого Королівства» (Goodwin v. the United Kingdom), рішення від 27 березня 1996 року (Доповіді 1996-ІІ)

Рішення Суду було широко висвітлене у засобах масової інформації та опубліковане в кількох юридичних періодичних виданнях. Суди Великої Британії взяли до уваги практику Суду при розгляді низки справ, де потребувалося тлумачення відповідного законодавства (Резолюція DH (97) 507 від 29 жовтня 1997 року).

274. Справа «Аузьєлло проти Італії» (Ausiello v. Italy), рішення від 21 травня 1996 року (Доповіді 1996-ІІІ)

Див. вище, п. 185-186, справи Джанкарло і Франческо Ломбардо проти Італії(26 листопада 1992 року) (Резолюція DH (96) 381 від 25 червня 1996 року).

275. Справа «Бенхем проти Сполученого Королівства (Benham v. the United Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року (Доповіді 1996-ІІІ)

Правила щодо надання юридичної консультації і підтримки 1989 року були скасовані лордом-канцлером у 1997 році новим законом. Згідно з новими правилами, юридичне представництво може бути надане в судовому процесі, пов'язаному з невиконанням судового наказу підсудним, якому загрожує ув'язнення. Крім того, для забезпечення на практиці можливості такого представництва у зазначених судових процесах, відповідні обов'язки покладено на соліситорів у магістратських судах (Резолюція DH (97) 506 від 29 жовтня 1997 року).

276. Справа «Феррантеллі і Сантанджело проти Італії» (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), рішення від 7 серпня 1996 року (Доповіді 1996-ІІІ)

У рішенні № 371 від 2 листопада 1996 року Конституційний суд оголосив пункт 2 статті 34 Кримінально-процесуального кодексу неконституційним, оскільки він дозволяв тому самому судді брати участь у розгляді кримінальної справи в судах кількох інстанцій (Резолюція DH (97) 502 від 29 жовтня 1997 року).

277. Справа «Йогансен проти Норвегії» (Johansen v. Norway), рішення від 7 серпня 1996 року (Доповіді 1996-ІІІ)

1 січня 1993 року Закон про соціальне забезпечення дітей від 17 липня 1953 року було замінено Законом про служби соціального забезпечення дітей 1992 року. Відповідно до нового закону, у рамках служб соціального забезпечення дітей було створено новий орган, уповноважений розглядати відповідні справи і ухвалювати рішення — Раду соціального забезпечення графства (County Social Welfare Board). Цей орган може давати поради щодо усиновлення або удочеріння за відсутності згоди з боку батьків, а також приймати рішення щодо надання прав доступу до дитини. Рішення ради можуть бути переглянуті судом (розділ 33 Цивільно-процесуального кодексу). Це рішення Суду було перекладене норвезькою мовою і доведене до відома всіх органів соціального забезпечення дітей (Резолюція DH (97) 505 від 29 жовтня 1997 року).

278. Справа «"Терра Вонінген Б.В." проти Нідерландів» (Terra Woningen B.V. v. the Netherlands), рішення від 17 грудня 1996 року (Доповіді 1996-VІ)

Рішення Суду було опубліковано в юридичному журналі «Nederlands Juristen Comitevoor Mensenrechten», № 5, 1997 р., с. 617-628. Оскільки Конвенція і рішення Суду мають пряму дію в голландському праві, суди Нідерландів більше не вважають себе зобов'язаними додержувати рішень адміністративних органів щодо забруднення ґрунту (Резолюція DH (98) 204 від 10 липня 1998 року).

279. Справа «Скотт проти Іспанії» (Scott v. Spain), рішення від 18 грудня 1996 року (Доповіді 1996-ІV)

Це рішення Суду було опубліковане в інформаційному бюлетені Міністерства юстиції (№ 1793, с. 798-799 від 15 березня 1997 року) (Резолюція DH (97) 354 від 11 липня 1997 року).

280. Справа «Мауер проти Австрії» (Mauer v. Austria), рішення від 18 лютого 1997 року (Доповіді 1997-І)

Див. вище, п. 258-262, справи Палаоро, Пфаррмайєра і т.д. проти Австрії (23 жовтня 1995 року) (Резолюція DH (97) 404 від 17 вересня 1997 року).

281. Справа «Нідерест-Губер проти Швейцарії» (Niderost-Huber v. Switzerland), рішення від 18 лютого 1997 року (Доповіді 1997-І)

Це рішення Суду було доведено до відома судів, яких воно безпосередньо стосувалося (Резолюція DH (97) 407 від 17 вересня 1997 року).

282. Справа «Ван Ралте проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), рішення від 21 лютого 1997 року (Доповіді 1997-І)

Законом від 21 грудня 1988 року (Staatsblad 1988 р., № 631) було скасоване положення, згідно з яким самотні жінки віком 45 років і більше і без дітей не мали права на отримання соціальної допомоги відповідно до Закону про загальну допомогу на дітей (судове рішення, п. 28, і Резолюція DH (97) 353 від 11 липня 1997 року).

283. Справа «Де Хас і Жіжсель проти Бельгії» (De Haes and Gijsels v. Belgium), рішення від 24 лютого 1997 року (Доповіді 1997-І)

Це рішення Суду було доведено до відома Касаційного суду та Брюссельського апеляційного суду і опубліковано в кількох юридичних періодичних виданнях (Резолюція DH (97) 406 від 17 вересня 1997 року).

284. Справа «Фіндлі проти Сполученого Королівства» (Findlay v. the United Kingdom), рішення від 25 лютого 1997 року (Доповіді 1997-І)

Закон про збройні сили набув чинності 1 квітня 1997 року. Різноманітні функції «офіцера скликання» (convening officer) тепер виконуються трьома окремими органами. Крім того, у кожному військовому суді засновано посаду консультанта з правових питань, консультація якого є обов'язковою для цього суду. Посаду «офіцера підтвердження» (confirming officer) було скасовано. Запроваджено право оскаржувати вирок у військовому апеляційному суді (Резолюція DH (98) 11 від 18 лютого 1998 року).

285. Справа «Мантованеллі проти Франції» (Mantovanelli v. France), рішення від 18 березня 1997 року (Доповіді 1997-ІІ)

Стислий виклад цього рішення Суду було опубліковано і прокоментовано у виданні «Gazette du Palais» 24-25 жовтня 1997 року (Резолюція DH (98) 87 від 22 квітня 1998 року).

286. Справа «Фучер проти Франції» (Foucher v. France), рішення від 18 березня 1997 року (Доповіді 1997-ІІ)

Рішенням від 12 червня 1996 року Касаційний суд вніс зміни у свою судову практику. Тепер підсудний має право ознайомитися з матеріалами своєї кримінальної справи і отримати копії документів, які вона містить. Це рішення Суду було опубліковано у бюлетені Касаційного суду (Вulletin de la Cour de cassation) і доведено до відома органів, яких воно безпосередньо стосується (Резолюція DH (98) 146 від 11 червня 1998 року).

287. Справа «Луканов проти Болгарії» (Lukanov v. Bulgaria), рішення від 20 березня 1997 року (Доповіді 1997-ІІ)

Рішення Суду було перекладено болгарською мовою і опубліковано у щоквартальному журналі «Human Rights» (№ 2, 1997 р.). Переклад рішення було вміщено у циркулярний лист міністра юстиції (№ RD-02-08-5) від 26 січня 1998 року, який було надіслано обвинувачам та головам судів у регіонах (Резолюція DH (98) 203 від 10 липня 1998 року).

288. Справа «Сталлінгер і Кусо проти Австрії» (Stallinger and Kuso v. Austria), рішення від 23 квітня 1997 року (Доповіді 1997-ІІ)

Поправка до підпункту 6 пункту 2 статті 39 Закону про адміністративний суд (BG-BI-1 № 88/1997) набула чинності 1 вересня 1997 року. Згідно з цією поправкою, адміністративний суд, незважаючи на клопотання сторони, може вирішити не проводити слухання, якщо він вважає, що слухання не може сприяти подальшому з'ясуванню обставин у справі, і якщо це не суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції (Резолюція DH (97) 405 від 17 вересня 1997 року).

289. Справа «D. проти Сполученого Королівства», рішення від 2 травня 1997 (Доповіді 1997-ІІІ)

Уряд на невизначений строк надав заявникові дозвіл залишатися у Сполученому Королівстві, де він і далі отримуватиме необхідне медичне лікування і опіку (Резолюція DH (98) 10 від 18 лютого 1998 року).

290. Справа «Обершлік проти Австрії (№ 2)» (Oberschlick v. Austria (no. 2)), рішення від 1 липня 1997 року (Доповіді 1997-ІV)

Рішенням від 11 листопада 1997 року Верховний суд скасував рішення Віденського регіонального кримінального суду і Віденського апеляційного суду від 23 травня 1991 року та 25 березня 1992 року, відповідно, і повернув справу до Віденського регіонального кримінального суду для поновлення судового провадження (Резолюція DH (98) 145 від 11 червня 1998 року).

291. Справа «Де Хан проти Нідерландів» (De Haan v. the Netherlands), рішення від 26 серпня 1997 року (Доповіді 1997-ІV)

Відповідно до Загально-адміністративного закону, який набрав чинності 1 січня 1994 року, апеляційні судові органи були замінені адміністративно-правовими відділами в регіональних судах. Їхні рішення у справах, пов'язаних з питаннями соціального забезпечення, можуть бути оскаржені в Центральному апеляційному судовому органі, який тепер для розгляду апеляцій отримав повну юрисдикцію (Резолюція DH (98) 9 від 18 червня 1998 року).

292. Справа «Робінс проти Сполученого Королівства» (Robins v. the United Kingdom), рішення від 23 вересня 1997 року (Доповіді 1997-V)

Рішення Європейського суду було розіслане до Ради з правової допомоги незаможним, департаменту соціального забезпечення та до апеляційного суду, а стислий виклад рішення було опубліковано в кількох юридичних виданнях (Резолюція DH (98) 90 від 22 квітня 1990 року).

293. Справа «Койн проти Сполученого Королівства» (Coyne v. the United Kingdom), рішення від 24 вересня 1997 року (Доповіді 1997-V)

Див. вище, п. 284, справа «Фіндлі проти Сполученого Королівства» (25 лютого 1997 року) (Резолюція DH (98) 12 від 18 лютого 1998 року).

294. Справа «Радіо Ей-бі-сі проти Австрії» (Radio ABC v. Austria), рішення від 20 жовтня 1997 року (Доповіді 1997-V)

Див. вище, п. 211, «"Інформаціонсферайн Лентіа" та інші проти Австрії» (24 листопада 1993 року) (Резолюція DH (98) 143 від 11 червня 1998 року).

b. Після вилучення справи з реєстру внаслідок дружнього врегулювання

1. Справа «Де Бекер проти Бельгії» (De Becker v. Belgium), рішення від 27 березня 1962 (серія А, № 4)

Законом від 30 червня 1961 року парламент вніс поправки до статті 123 sexіеs Кримінального кодексу Бельгії і обмежив практику позбавлення цивільних і політичних прав осіб, засуджених за співробітництво з ворогом (судове рішення, с. 14-17, п. 19).

2. Справа «Скогстрьон проти Швеції» (Skoogstromv. Sweden), рішення від 2 жовтня 1984 (серія А, № 83)

У 1983 році було засновано комісію з перегляду Кодексу судочинства. Комісія ознайомила поліцейські органи, обвинувачів і судові органи зі змістом доповіді Європейської комісії з прав людини щодо цієї справи (Резолюція DH (85) 16 від 28 червня 1985 року). 17 грудня 1987 року до Кодексу судочинства Швеції було внесено поправки, і в новій редакції кодекс набрав чинності 12 квітня 1988 року. Див. вище, розділ а, п. 35, справа «Мак-Гофф проти Швеції» (26 жовтня 1984 року).

3. Справа «Кан проти Австрії» (Can v. Austria), рішення від 30 вересня 1985 року (серія А, № 96)

Законом від 25 листопада 1987 року, який набрав чинності 1 березня 1988 року, було внесено поправки до пункту 3 статті 45 Кримінально-процесуального кодексу. Тепер цей пункт дозволяє здійснювати нагляд за підозрюваним, що перебуває в запобіжному ув'язненні, під час його зустрічі з адвокатом лише у виняткових випадках і надає право діяти слідчому-судді на власний розсуд. Рішення цього судді щодо такого нагляду має бути обґрунтованим і може бути оскаржене в судовому порядку (Резолюція DH (88) 5 від 26 квітня 1988 року).

4. Справа «Бен Якуб проти Бельгії» (Ben Yaacoub v. Belgium), рішення від 27 листопада 1987 року (серія А, № 127)

29 травня 1985 року Касаційний суд переглянув свою практику, яку він застосував у даній справі, і постановив, що видання наказу на арешт і судове провадження не можуть здійснюватися тим самим суддею (судове рішення, с. 9, п. 15).

Наказ про вислання заявника, пана Бена Якуба, на підставі його засудження було скасовано 30 серпня 1992 року (Тимчасова резолюція DH (88) 13 від 29 вересня 1988 року і остаточна резолюція DH (92) 58 від 10 листопада 1992 року).

5. Справа «Джон Крістінссон проти Ісландії» (Jуn Kristinsson v. Iceland), рішення від 1 березня 1990 року (серія А, № 171-В)

Закон (№ 92/1989) від 19 травня 1989 року щодо поділу судової та адміністративної влади на районному рівні набрав чинності 1 липня 1992 року. Згідно з цим законом, функції поліцейського управління було покладено на посадових осіб районної виконавчої влади, а функцію розгляду кримінальних справ на суддів районних судів (судове рішення, с. 44-45, п. 14).

6. Справа «Нюберг проти Швеції» (Nyberg v. Sweden), рішення від 31 серпня 1990 року (серія А, № 181-В)

23 квітня 1987 року названі батьки повернули дитину панові і пані Нюберг у Німеччині, і їхня сім'я возз'єдналася. Двома рішеннями, прийнятими у червні 1986 року і травні 1988 року, парламентський омбудсмен піддав критиці практику районного комітету із соціальних справ після червня 1986 року (судове рішення, с. 39-40, п. 10-11).

7. Справа «Джеру проти Франції» (Djeroud v. France), рішення від 23 січня 1991 року (серія А, № 191-В)

18 лютого 1991 року наказ про депортацію заявника було скасовано, а йому самому надано дозвіл на проживання, чинний до 17 лютого 2001 року (судове рішення, с. 29-30, п. 11, і Резолюція DH (91) 15 від 6 червня 1991 року).

8. Справа «Мюйдерман проти Бельгії» (Muyldermans v. Belgium), рішення від 23 жовтня 1991 року (серія А, № 214-А)

На підставі Закону від 29 липня 1992 року (стаття 65, яка містить положення щодо податків і фінансів), рішення аудиторського суду проти заявника було оголошено таким, що не може бути виконане у примусовому порядку. Згодом було ухвалено Закон від 3 квітня 1995 року, що набрав чинності 1 вересня 1995 року, згідно з яким судовий процес в аудиторському суді має проводитися на принципах змагальності, судове слухання має бути відкритим, і при цьому має бути забезпечено право заінтересованих осіб бути присутніми у судовому засіданні і, за своїм бажанням, користуватися допомогою адвоката. Зроблено посилання на пункт 1 статті 6 Конвенції щодо можливості відсутності публіки у залі засідання. Крім того, відповідно до нового закону, рішення аудиторського суду мають бути обґрунтованими і повинні виноситися на відкритому слуханні. Рішення цього суду може бути оскаржене в Касаційному суді (Резолюція DH (96) 18 від 9 лютого 1996 року).

9. Справа «Млинек проти Австрії» (Mlynek v. Austria), рішення від 27 жовтня 1992 року (серія А, № 242-С)

Рішенням від 12 липня 1993 року уряд Австрії звільнив заявника від обов'язку покриття витрат і компенсації сплачених гонорарів (включаючи гонорари за проведення експертної оцінки) упродовж судового процесу у Віденському регіональному суді з кримінальних справ (Резолюція DH (93) 30 від 21 вересня 1993 року).

10. Справа «К. проти Австрії», рішення від 2 червня 1993 року (серія А, № 255-В)

30 липня 1993 року парламент ухвалив Закон про внесення поправок до Кримінально-процесуального кодексу. Закон набрав чинності 1 січня 1994 року. Згідно з новим положенням, особа, яка ризикує, даючи свідчення проти себе, має бути звільнена від обов'язку давати такі свідчення (Резолюція DH (93) 42 від 15 жовтня 1993 року).

11. Справа «Лемгіндез проти Сполученого Королівства» (Lamguindaz v. the United Kingdom), рішення від 28 червня 1993 року (серія А, № 258-С)

Наказ про депортацію заявника було скасовано. Консульство Сполученого Королівства в Касабланці видало йому візу з дозволом залишатися у Сполученому Королівстві упродовж невизначеного строку, надавши йому можливість клопотати про натуралізацію (Резолюція DH (93) 55 від 9 листопада 1993 року).

12. Справа «Колмен проти Сполученого Королівства» (Colman v. the United Kingdom), рішення від 28 червня 1993 року (серія А, № 258-D)

У травні 1990 року Загальна медична рада переглянула свої правила щодо рекламування послуг, дозволивши, зокрема, публікацію у пресі інформації про медичні послуги (судове рішення, с. 110, п. 10, і Резолюція DH (93) 44 від 15 жовтня 1993 року).

13. Справа «Бойль проти Сполученого Королівства» (Boyle v. the United Kingdom), рішення від 28 лютого 1994 року (серія А, № 282-В)

Згідно із Законом про дітей 1989 року, що набрав чинності 16 листопада 1991 року, будь-яка особа, отримавши дозвіл суду на подання клопотання, має право на вирішення судом питання про його контакти з дитиною, яка перебуває під опікою місцевого органу (Резолюція DH (94) 65 від 21 вересня 1994 року).

14. Справа «Фрідль проти Австрії» (Friedl v. Austria), рішення від 31 січня 1995 року (серія А, № 305-В)

1 березня 1993 року набув чинності Закон про службу безпеки, який, зокрема, регулює правила збирання, використання і зберігання поліцейськими органами особистих даних, включаючи фотографії та магнітофонні плівки. Скарги, які стосуються таких питань, можуть подаватися до незалежних адміністративних судових органів (судове рішення, с. 15-16, п. 12, і Резолюція DH (95) 35 від 4 травня 1995 року).

15. Справа «"Телесистем Тіроль Кабельтелевізіон" проти Австрії» (Telesystem Tirol Kabeltelevision v. Austria), рішення від 9 червня 1997 року (Доповіді 1997-ІІІ)

Див. вище, розділ а, п. 211, справа «"Інформаціонсферайн Лентіа" та інші проти Австрії» (24 листопада 1993 року) (Резолюція DH (98) 144 від 11 червня 1998 року).

Голосування