698
8.12.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «ПЕЛЛЕҐРІН ПРОТИ ФРАНЦІЇ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 8 грудня 1999 року у справі «Пеллеґрін проти Франції» (Pellegrin v. France), Європейський суд з прав людини постановив тринадцятьма голосами проти чотирьох, що пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини (право на розгляд упродовж розумного строку) не застосовується до цієї справи.

1. Основні факти

Жиль Пеллеґрін(Gilles Pellegrin) — громадянин Франції, 1945 року народження, проживає в Буроші (Bouroche). У 1989 році його було прийнято на роботу за контрактом радником з технічних питань міністра економіки, планування і торгівлі Екваторіальної Ґвінеї. Як керівник проекту, він відповідав за розробку державного інвестиційного бюджету на 1990 рік і мав брати участь у підготовці трирічного плану та трирічної програми державного інвестування, спільно з державними службовцями Ґвінеї та міжнародними організаціями. Пізніше він оскаржив рішення міністра з питань співробітництва та розвитку Франції не укладати з ним нового контракту на роботу за кордоном радником з технічних питань на тій підставі, що після медичного огляду заявника було визнано непридатним для виконання роботи за кордоном.

Провадження у справі, порушеній 16 травня 1990 року, ще триває у Паризькому апеляційному суді з адміністративних питань. Заявник посилається на пункт 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку).

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 8 липня 1995 року. Оголосивши заяву частково прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 17 вересня 1998 року висловила думку, що було порушено пункт 1 статті 6 (вісімнадцять голосів проти чотирнадцяти). 9 грудня 1998 року Комісія передала справу до Суду. Слухання справи відбулося 16 червня 1999 року.

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів:

Елізабет Палм (Elizabeth Palm, Швеція), голова

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Володимир Буткевич (Україна)

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Zupancic, Словенія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Джон Хедіґан (John Hedigan, Ірландія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Тудор Пантіру (Tudor Pantîru, Молдова)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія),

а також Мод де Бур-Буквіккіо (Maud de Boer-Buquicchio), заступник Секретаря Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився, що для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції його справу не було розглянуто в розумний строк.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6 Конвенції

У цій справі йшлося про застосування пункту 1 статті 6 щодо спорів, які виникають між державами і державними службовцями, у даному випадку — державним службовцем, що працює за строковим контрактом. Переглянувши існуючі прецеденти з цієї точки зору, Суд дійшов висновку, що треба покласти край невизначеності у питанні застосування пункту 1 статті 6 до спорів, які у зв'язку з умовами роботи виникають між державними службовцями та державою, яка наймає їх на роботу. Для цього Суд запропонував ввести новий «службовий» критерій, в основі якого лежав би характер службових обов'язків та відповідальності працівника.

Відповідно, Суд ухвалив, що зі сфери застосування пункту 1 статті 6 Конвенції виключаються лише спори, що порушуються державними службовцями, обов'язки яких є типовими для державної служби, оскільки на неї покладено публічну відповідальність за захист загальнодержавних інтересів або інтересів інших державних органів. Яскравим прикладом такої діяльності є збройні сили та поліція. На практиці Суд не з'ясовуватиме у кожному випадку, чи посада заявника — з огляду на характер його обов'язків і відповідальності — прямо або опосередковано пов'язана із здійсненням визначених публічним правом повноважень, а також обов'язків щодо забезпечення захисту загальнодержавних інтересів або інтересів інших державних органів.

Відтепер жодні спори між адміністративними органами та службовцями, які обіймають посади, пов'язані із здійсненням визначених публічним правом повноважень, не входять у сферу застосування пункту 1 статті 6. З іншого боку, всі спори стосовно пенсій належать до сфери застосування пункту 1 статті 6, оскільки з виходом на пенсію працівників особливі відносини між ними й державними органами припиняються.

Факти у цій справі свідчать про те, що робота, доручена заявникові, передбачала його значну відповідальність у сфері державних фінансів, яка є виключно прероґативою держави. Це, у свою чергу, передбачало безпосередню участь у здійсненні визначених публічним правом повноважень та у виконанні обов'язків щодо захисту загальнодержавних інтересів.

Отже, пункт 1 статті 6 не застосовується до цієї справи.

Суддя Феррарі Браво виклав думку, яка збігається з позицією більшості. Окрему думку висловив суддя Трая. Судді Тюлкен, Фішбах, Касадеваль та Томассен виклали спільну думку, яка не збігається з позицією більшості. Ці думки додаються до рішення.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr).

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell),
телефон (0)3 88 41 24 92;
або до Емми Гельєр (Emma Hellyer),
телефон (0)3 90 21 42 15;
факс: (0)3 88 41 27 91

Європейський суд з прав людини було створено 1959 року в Страсбурзі з метою здійснення судочинства щодо порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

1 листопада 1998 року було створено Суд на постійній основі, який замінив колишню двоступеневу систему: Суд на тимчасовій основі і Комісія.