Стаття з журналу № 2'1999

КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАХИСТ
ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВНИХ СВОБОД

із поправками, внесеними відповідно до положень Протоколу № 11¹

Рим
4.ХI.1950

До тексту Конвенції було внесено поправки відповідно до положень Протоколу № 3 (ETS No. 45), який набрав чинності 21 вересня 1970 року, Протоколу № 5 (ETS No. 55), який набрав чинності 20 грудня 1971 року, і Протоколу № 8 (ETS No. 118), який набрав чинності 1 січня 1990 року, і цей текст також включив текст Протоколу № 2 (ETS No.44), який відповідно до пункту 3 статті 5 цього Протоколу був складовою частиною Конвенції з моменту набрання ним чинності 21 вересня 1970 року. Всі положення, що їх було змінено або доповнено згідно з цими протоколами, замінюються Протоколом №11 (ETS No. 155) з 1 листопада 1998 року — дати набрання ним чинності. З цієї дати Протокол № 9 (ETS No. 140), який набрав чинності 1 жовтня 1994 року, скасовується.

Уряди держав — членів Ради Європи, якi пiдписали цю Конвенцiю,

беручи до уваги Загальну декларацiю прав людини, проголошену Гене‑раль‑ною Асамблеєю Органiзацiї Об’єднаних Нацiй 10 грудня 1948 року,

враховуючи, що ця Декларацiя має на метi забезпечити загальне та ефективне визнання i дотримання прав, якi в нiй проголошенi,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення бiльшого єднання мiж її членами i що одним iз засобів досягнення цієї мети є забезпечення i подальше здійснення прав людини та основних свобод,

знову пiдтверджуючи свою глибоку вiру в тi основнi свободи, якi скла‑дають пiдвалини справедливостi i миру в усьому свiтi i якi найкращим чином забезпечуються, з одного боку, завдяки дiєвiй полiтичнiй демократiї, а з iн‑шо‑го боку, завдяки загальному розумiнню i дотриманню прав людини, вiд яких вони залежать,

сповненi рiшучостi, як уряди європейських країн, що є однодумцями i мають спільну спадщину полiтичних традицiй, iдеалів, свободи та верхо‑венства права, зробити першi кроки до колективного забезпечення певних прав, проголошених у Загальнiй декларацiї,

домовилися про таке:

Стаття 1¹
Зобов’язання поважати права людини

Високi Договiрнi Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцiєю, права i свободи, визначенi в роздiлi I цiєї Конвенцiї.

Розділ I¹
 Права і свободи

Стаття 2¹
Право на життя

1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя iнакше ніж на виконання вироку суду, винесеного пiсля визнання його винним у вчиненні злочину, за який законом передба‑чене таке покарання.

2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що його вчинено на порушення цiєї статтi, якщо воно є наслiдком виключно необхiдного засто‑су‑вання сили:

а) при захистi будь-якої особи вiд незаконного насильства;

b) при здiйсненнi законного арешту або для запобiгання втечi особи, яка законно тримається пiд вартою;

c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

Стаття 3¹
Заборона катування

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гiднiсть, поводженню або покараннтаття 41Заборона рабства та примусової праці

Стаття 4¹
Заборона рабства та примусової праці

1. Ніхто не може триматися в рабствi або в пiдневiльному станi.

2. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов’язко‑ву працю.

3. Для цiлей цiєї статтi значення термiна «примусова чи обов’язкова праця» не поширюється на:

а) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається пiд час три‑мання під вартою, призначеного згiдно з положеннями статтi 5 цiєї Конвенцiї, або пiд час умовного звiльнення з-під варти;

b) будь-яку службу вiйськового характеру або — у випадку, коли особа вiдмовляється вiд неї з релiгiйних чи полiтичних мотивiв у країнах, де така вiдмова визнається, — службу, яка має виконуватися замiсть обов’язкової вiйсь‑кової служби;

с) будь-яку службу, яка має виконуватися у випадку надзвичайної ситу‑ації або стихiйного лиха, що загрожує життю чи благополуччю суспiльства;

d) будь-яку роботу чи службу, яка входить у звичайнi громадянськi обов’язки.

Стаття 5¹
Право на свободу та особисту недоторканність

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканнiсть. Нікого не мо‑же бути позбавлено свободи iнакше ніж вiдповiдно до процедури, встановленої законом, і в таких випадках, як:

а) законне ув’язнення особи пiсля її засудження компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законної вимо‑ги суду або для забезпечення виконання будь-якого обов’язку, передба‑че‑ного законом;

c) законний арешт або затримання особи, здiйсненi з метою припро‑ваджен‑ня її до встановленого законом компетентного органу на пiдставi обґрунтованої пiдозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхiдне запобiгти вчиненню нею правопорушення чи її втечі пiсля його вчинення;

d) затримання неповнолiтнього на пiдставi законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затри‑мання неповнолiтнього з метою припровадження його до встановленого зако‑ном компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобiгання поширенню iнфекцiйних за‑хво‑рювань, законне затримання психiчнохворих, алкоголiкiв або наркоманiв чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи, здiйсненi з метою запобiгання її незаконному в’їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортацiї або екстрадицiї.

2. Кожного заарештованого має бути негайно поінформовано зрозумiлою для нього мовою про пiдстави його арешту i про будь-яке обвинувачення проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згiдно з положеннями підпункту с пункту 1 цiєї статтi, має негайно постати перед суддею чи iншою службовою особою, якiй закон надає право здійснювати судову владу, i має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звiльнення до початку судового розгляду. Таке звiльнення може бути обумовлене гарантiя‑ми явки в судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслiдок арешту або затримання, має право на судовий розгляд, при якому суд без зволікання встановлює за‑конність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання на порушення положень цiєї статтi, має захищене позовом право на відшкодування.

Стаття 6¹
Право на справедливий судовий розгляд

1. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов’язкiв або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримiнального обвинува‑чення, висунутого проти нього, має право на справедливий i вiдкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним i безстороннiм судом, встановленим законом. Судове рішення проголошується публічно, але пре‑са i публіка можуть не допускатися в зал засiдань протягом усього судового розгляду або якоїсь його частини в інтересах збереження моралi, громадсь‑кого порядку або нацiональної безпеки в демократичному суспiльствi, якщо того вимагають iнтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторiн чи в разi крайньої необхiдностi, якщо, на думку суду, в особливих випадках публічність розгляду може зашкодити iнтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згiдно із законом.

3. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має щонайменше такi права:

а) бути негайно i детально поiнформованим зрозумiлою для нього мовою про характер i причину обвинувачення проти нього;

b) мати достатньо часу і можливостей для пiдготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу за‑хисни‑ка, обраного на власний розсуд, або — якщо він не має достатніх коштiв для оплати правової допомоги захисника — одержувати таку допо‑могу безоплатно, якщо цього вимагають iнтереси правосуддя;

d) допитувати свiдкiв обвинувачення або вимагати їхнього допиту, а також вимагати виклику i допиту свiдкiв захисту на тих самих умовах, що й свiдкiв обвинувачення;

e) якщо він не розумiє мову, яка використовується у судi, або не розмовляє нею, — отримувати безоплатну допомогу перекладача.

Стаття 7¹
Ніякого покарання без закону

1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні кримінального право‑порушення на пiдставi будь-якої дії або бездiяльностi, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення за нацiональними законами або за мiжнародним правом. Не може також призначатися покарання, тяжче вiд того, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопо‑рушення.

2. Ця стаття не стоїть на перешкоді судовому розглядові i покаранню будь-якої особи за будь-які дiї чи бездiяльнiсть, якi на час їх вчинення ста‑новили кримінальне правопорушення згiдно із загальними принципами пра‑ва, визнаними цивiлiзованими нацiями.

Стаття 8¹
Право на повагу до приватного і сімейного життя

1. Кожен має право на повагу до його приватного i сiмейного життя, до житла і до таємницi кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатися у здiйснення цього права iнакше ніж згiдно із законом і коли це необхiдно в демократичному суспiльствi в iнтересах нацiональної i громадської безпеки або економiчного добробуту країни, з метою запобiгання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралi або з метою захисту прав i свобод iнших осіб.

Стаття 9¹
Свобода думки, совісті і віросповідання

1. Кожен має право на свободу думки, совiстi i віросповідання; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або свої переконання, а також свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i спільно з iншими, прилюдно чи приватно, в богослужiннi, ученнi, виконаннi та дотриманні релiгiйних i ритуальних обрядiв.

2. Свобода сповiдувати релiгiю або переконання пiдлягає лише таким обмеженням, якi встановленi законом i є необхiдними в демократичному суспiльствi в iнтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров’я чи моралi або для захисту прав i свобод iнших осіб.

Стаття 10¹
Свобода вираження поглядів

1. Кожен має право на свободу вираження поглядiв. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядiв, одержувати i передавати iнформацiю та iдеї без втручання органів державної влади i незалежно вiд кордонiв. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати лiцензування діяльності радiо‑мовних, телевізійних або кiнематографічних пiдприємств.

2. Здiйснення цих свобод, оскiльки воно пов’язане з обов’язками і відпо‑відальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановленi законом в iнтересах нацiональної безпеки, територiальної цiлiсностi або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi, для захисту репу‑тацiї або прав iнших осіб, для запобiгання розголошенню конфіденційної інформації або для пiдтримання авторитету i безсторонності суду i є необхiдними в демократичному суспiльствi.

Стаття 11¹
Свобода зібрань та об’єднання

1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об’єднання з iншими, включаючи право створювати профспiлки i вступати до них для захисту своїх iнтересiв.

2. Здiйснення цих прав не пiдлягає жодним обмеженням, за винятком тих, якi встановленi законом в iнтересах нацiональної або громадської безпе‑ки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших осіб i є необхiдними в демократичному суспiльствi. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здiйснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, полiцiї або органів державного управління.

Стаття 12¹
Право на шлюб

Чоловiки та жiнки, якi досягли шлюбного вiку, мають право на шлюб i створення сiм’ї згiдно з нацiональними законами, якi регулюють здiйснення цього права.

Стаття 13¹
Право на ефективний засіб правового захисту

Кожен, чиї права i свободи, викладенi в цiй Конвенцiї, порушуються, має право на ефективний засiб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що дiяли як офiцiйнi особи.

Стаття 14¹
Заборона дискримінації

Здiйснення прав i свобод, викладених у цiй Конвенцiї, гарантується без будь-якої дискримiнацiї за ознакою статi, раси, кольору шкiри, мови, релiгiї, полiтичних чи iнших переконань, нацiонального або соцiального походжен‑ня, належностi до нацiональних меншин, майнового стану, народження або iнших обставин.

Стаття 15¹
Відступ від зобов’язань під час надзвичайної ситуації

1. Пiд час вiйни або iншої надзвичайної ситуації в державi, яка загрожує життю нацiї, будь-яка Висока Договiрна Сторона може вжити заходiв, що відступають від її зобов’язань за цiєю Конвенцiєю, виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, — за умови, якщо такi заходи не супе‑речать iншим її мiжнародно-правовим зобов’язанням.

2. Наведене вище положення не може бути пiдставою для вiдступу вiд статтi 2, крім випадкiв смертi внаслiдок правомірних воєнних дій, або вiд статей 3, 4 (пункт 1) i 7.

3. Будь-яка Висока Договiрна Сторона, яка використовує це право вiдступу вiд своїх зобов’язань, повною мiрою iнформує Генерального секретаря Ради Європи про вжитi нею заходи i про причини їх вжиття. Вона також iнформує Генерального секретаря Ради Європи про те, коли такi заходи було припинено i з якого часу положення Конвенцiї знову повнiстю виконуються.

Стаття 16¹
Обмеження щодо політичної діяльності іноземців

Нiщо в статтях 10, 11 i 14 не може розглядатися як таке, що пере‑шкоджає запровадженню Високими Договiрними Сторонами обмежень щодо полiтичної дiяльності iноземцiв.

Стаття 17¹
Заборона зловживання правами

Нiщо в цiй Конвенцiї не може тлумачитися як таке, що надає будь-якiй державi, групi або особi будь-яке право займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти будь-яку дiю, спрямовану на скасування будь-яких прав i свобод, що викладенi в цiй Конвенцiї, або на їх обмеження в бiльшому обсязi, нiж передбачено в Конвенцiї.

Стаття 18¹
Обмеження у застосуванні обмежень на права

Обмеження, які дозволяються цiєю Конвенцiєю щодо зазначених прав i свобод, можуть застосовуватися тiльки з тiєю метою, для якої вони передбаченi.

Розділ II²
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

Стаття 19
Створення Суду

Для забезпечення додержання Високими Договiрними Сторонами їхнiх зобов’язань за Конвенцiєю та протоколами до неї створюється Європейсь‑кий суд з прав людини (далi «Суд»), який функцiонує на постiйнiй основi.

Стаття 20
Кiлькiсний склад суддiв

Суд складається з такої кількості суддiв, яка вiдповiдає кiлькостi Високих Договiрних Сторiн.

Стаття 21
Критерiї добору суддiв

1. Суддi повиннi мати високi моральнi якостi, а також мати квалiфiкацiю, необхiдну для призначення на високу судову посаду, чи бути юристами з визнаним авторитетом.

2. Суддi засiдають у Судi у своїй особистiй якостi.

3. Упродовж строку своїх повноважень суддi не можуть займатися нiякою дiяльнiстю, що є несумiсною з їхньою незалежнiстю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов’язків на постійній основі; усi питання, якi виникають у зв’язку iз застосуванням цього пункту, вирiшуються Судом.

Стаття 22
Вибори суддів

1. Суддi обираються Парламентською Асамблеєю вiд кожної Високої Договiрної Сторони бiльшiстю поданих голосiв із трьох кандидатiв, пред‑ставлених Високою Договiрною Стороною.

2. Така сама процедура застосовується пiд час довиборiв до Суду у випадку приєднання нових Високих Договiрних Сторiн, а також при запов‑неннi вакансiй, що виникають.

Стаття 23
Строк повноважень

1. Суддi обираються строком на шiсть рокiв. Вони можуть бути переобрані. Однак строк повноважень половини складу суддiв, обраних на перших виборах, спливає через три роки.

2. Суддi, строк повноважень яких спливає через перші три роки, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж пiсля їх обрання.

3. З метою забезпечення, наскільки це можливо, поновлення повнова‑жень половини складу суддiв кожнi три роки, Парламентська Асамблея може до початку будь-яких наступних виборiв вирiшити, що тривалiсть строку або строкiв повноважень одного або кiлькох суддiв, якi мають бути обранi, буде іншою ніж шiсть рокiв, але не бiльшою дев’яти i не меншою трьох рокiв.

4. У випадках, коли йдеться про бiльше нiж один строк повноважень i коли Парламентська Асамблея застосовує попереднiй пункт, розподiл стро‑кiв повноважень здiйснюється Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж пiсля виборiв.

5. Суддя, обраний для замiни суддi, строк повноважень якого не сплив, обiймає посаду протягом решти строку повноважень свого попередника.

6. Строк повноважень суддiв спливає, коли вони досягають 70-рiчного вiку.

7. Суддi обiймають свою посаду до їх замiни. Проте після замiни вони продовжують розгляд тих справ, якi вже є в їхньому провадженні.

Стаття 24
Звiльнення з посади

Жоден суддя не може бути звiльнений з посади, якщо тільки рiшення про його невiдповiднiсть встановленим вимогам не буде ухвалене iншими суддями більшістю у дві третини голосів.

Стаття 25
Канцелярiя та судовi секретарi

Суд має канцелярiю, функцiї та органiзацiя якої визначаються в Регла‑менті Суду. Суду в його дiяльностi надають допомогу судовi секретарi.

Стаття 26
Пленарні засідання Суду

На пленарних засiданнях Суду:

a) обираються його Голова та один або два заступники Голови строком на три роки; вони можуть бути переобранi;

b) створюються палати на встановлений строк;

c) обираються голови палат Суду; вони можуть бути переобранi;

d) приймається Регламент Суду; та

e) обираються Секретар Суду та один або кiлька заступникiв Секретаря.

Стаття 27

Комісії, палати та Велика палата

1. Для розгляду переданих йому справ Суд засідає в комiсіях у складі трьох суддiв, у палатах у складі семи суддiв та у Великiй палатi у складі сiмнадцяти суддiв. Палати Суду створюють комiсії на встановлений строк.

2. Як член палати та Великої палати за посадою засiдає суддя, обраний вiд заінтересованої держави-учасницi, або, за вiдсутностi такого чи в разi неспроможностi такого взяти участь у засiданнi, особа, яка визначається на вибiр такої держави i засiдає як суддя.

3. До складу Великої палати входять також Голова Суду, заступники Го‑ло‑ви, голови палат та iншi суддi, якi визначаються вiдповiдно до Регламенту Суду. Якщо справа передається до Великої палати згiдно зi статтею 43, у Великiй палатi не може засiдати жоден суддя з палати, яка постановила судове рiшення, за винятком голови палати та суддi, який засiдав від заiнте‑ресованої держави-учасницi.

Стаття 28
Заяви комісій про неприйнятність

Комiсія може — одностайним голосуванням — визнати неприйнятною або вилучити з реєстру справ iндивiдуальну заяву, подану згiдно зi статтею 34, якщо така ухвала може бути винесена без додаткового вивчення. Ухвала комісії є остаточною.

Стаття 29
Ухвали палат щодо прийнятності та сутi заяв

1. Якщо згiдно зi статтею 28 жодної ухвали не винесено, палата приймає рішення щодо прийнятності та суті iндивiдуальних заяв, поданих згiдно зi статтею 34.

2. Палата приймає рiшення щодо прийнятності та суті міждержавних заяв, поданих згiдно зi статтею 33.

3. Ухвала щодо прийнятності виноситься окремо, якщо Суд, у виняткових випадках, не вирішить інакше.

Стаття 30
Відмова від юрисдикцiї на користь Великої палати

Якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенцiї чи протоколiв до неї або якщо вирiшення питання, яке вона розглядає, може призвести до результату, несумiсного з рiшенням, постановленим Судом ранiше, палата може в будь-який час до поста‑новлення свого рiшення відмовитися від своєї юрисдикцiї на користь Великої палати, якщо жодна зі сторiн у справi не заперечує проти цього.

Стаття 31
Повноваження Великої палати

Велика палата:

a) приймає рiшення щодо заяв, поданих згiдно зi статтею 33 або статтею 34, якщо палата відмовилася від своєї юрисдикцiї згiдно зi статтею 30 або якщо справу було передано їй на розгляд згiдно зi статтею 43; та

b) розглядає запити про надання консультативних висновкiв, поданi згiдно зi статтею 47.

Стаття 32
Юрисдикцiя Суду

1. Юрисдикцiя Суду поширюється на всi питання, якi стосуються тлумачення та застосування Конвенцiї i протоколiв до неї i якi передаються йому на розгляд вiдповiдно до статей 33, 34 i 47.

2. У випадку виникнення спору щодо юрисдикцiї Суду спiр вирiшується Судом.

Стаття 33
Мiждержавнi справи

Будь-яка Висока Договiрна Сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенцiї та протоколiв до неї, яке, як вона вважає, було допущене iншою Високою Договiрною Стороною.

Стаття 34
Iндивiдуальнi заяви

Суд може приймати заяви вiд будь-якої особи, неурядової органiзацiї або групи осiб, що вважають себе потерпілими від порушення однiєю з Високих Договiрних Сторiн прав, викладених у Конвенцiї або протоколах до неї. Ви‑сокi Договiрнi Сторони зобов’язуються не перешкоджати нiяким чином ефек‑тив‑ному здiйсненню цього права.

Стаття 35
Критерiї прийнятностi

1. Суд може прийняти питання до розгляду тiльки пiсля того, як було вичерпано всi нацiональнi засоби правового захисту — вiдповiдно до загальновизнаних норм мiжнародного права, i впродовж шести мiсяцiв вiд дати прийняття остаточного рiшення.

2. Суд не розглядає жодної заяви, поданої згiдно зi статтею 34, якщо вона:

а) є анонiмною; або

b) за своєю суттю порушує питання, що вже було розглянуте Судом або вже подане на розгляд за iншою процедурою мiжнародного розслiдування чи врегулювання, i якщо вона не мiстить вiдповiдної нової iнформацiї.

3. Суд визнає неприйнятною будь-яку iндивiдуальну заяву, подану згiдно зi статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є несумiсною з положеннями Конвенцiї або протоколiв до неї, явно необґрунтованою або є зловживанням правом на подання заяви.

4. Суд вiдхиляє будь-яку заяву, якщо вiн вважає її неприйнятною згiдно з цiєю статтею. Вiн може зробити це на будь-якiй стадiї провадження у справі.

Стаття 36
Участь третьої сторони

1. У всiх справах, які розглядаються палатою або Великою палатою, Висока Договiрна Сторона, громадянин якої є заявником, має право подати свої мiркування у письмовiй формi i брати участь у слуханнях.

2. Голова Суду може, в iнтересах належного вiдправлення правосуддя, запропонувати будь-якiй Високiй Договiрнiй Сторонi, яка не є стороною в судовому розглядi, або будь-якiй заінтересованій особi, яка не є заявником, подати свої мiркування у письмовiй формi або брати участь у слуханнях.

Стаття 37
Вилучення заяв iз реєстру справ

1. Суд може на будь-якiй стадiї провадження у справі вилучити заяву з реєстру справ, якщо обставини дозволяють дійти висновку, що:

а) заявник не має намiру далі пiдтримувати свою заяву; або

b) спiр уже вирiшено; або

с) на будь-якiй iншiй пiдставi, встановленiй Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.

Однак Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, визначених у Конвенцiї та протоколах до неї.

2. Суд може знову поновити заяву в реєстрі справ, якщо, на його думку, обставини це виправдовують.

Стаття 38
Розгляд справи та процедура дружнього врегулювання

1. Якщо Суд визнає заяву прийнятною, він:

а) розглядає справу разом iз представниками сторiн i, в разi необхiдностi, проводить розслiдування, для ефективного здiйснення якого заінтересовані держави створюють усi необхiднi умови;

b) надає себе у розпорядження заінтересованих сторін з метою забезпечення дружнього врегулювання спору на основi поваги до прав людини, визначених у Конвенцiї та протоколах до неї.

2. Переговори, які здiйснюються згiдно з підпунктом b пункту 1, є конфiденцiйними.

Стаття 39
Досягнення дружнього врегулювання

У разi досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає справу з реєст‑ру, прийнявши вiдповiдне рiшення, яке містить лише стислий виклад фактiв i досягнутого вирiшення.

Стаття 40
Слухання у вiдкритому засiданнi та доступ до документiв

1. Слухання проводяться у вiдкритому засiданнi, якщо Суд у виняткових випадках не вирішить інакше.

2. Доступ до документів, якi здаються на зберігання Секретареві, має бути відкритим, якщо Голова Суду не вирішить інакше.

Стаття 41
Справедлива сатисфакцiя

Якщо Суд визнає факт порушення Конвенцiї або протоколiв до неї i якщо внутрiшнє право вiдповiдної Високої Договiрної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разi необхiдностi, надає потерпiлiй сторонi справедливу сатисфакцiю.

Стаття 42
Рiшення палат

Рiшення палат стають остаточними вiдповiдно до пункту 2 статтi 44.

Стаття 43
Передання справ на розгляд Великої палати

1. Упродовж трьох мiсяцiв вiд дати постановлення рiшення палатою будь-яка сторона у справi може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

2. Колегiя у складі п’яти суддiв Великої палати приймає таке клопотання, якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенцiї чи протоколiв до неї або важливе питання загального значення.

3. Якщо колегiя приймає клопотання, Велика палата вирiшує справу шляхом постановлення судового рiшення.

Стаття 44
Остаточнi судовi рiшення

1. Рiшення Великої палати є остаточним.

2. Рiшення палати стає остаточним:

a) якщо сторони заявляють про те, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати; або

b) через три мiсяці вiд дати постановлення рiшення, якщо клопотання про передання справи на розгляд Великої палати не було заявлено; або

c) якщо колегiя Великої палати вiдхиляє клопотання про передання справи на розгляд Великої палати згiдно зi статтею 43.

3. Остаточне судове рішення опубліковується.

Стаття 45
Умотивування судових рiшень та ухвал

1. Судовi рiшення та ухвали про прийнятнiсть або неприйнятнiсть заяв мають бути вмотивовані.

2. Якщо судове рiшення цiлком або частково не виражає одностайної думки суддiв, кожний суддя має право викласти окрему думку.

Стаття 46
Обов’язкова сила судових рiшень та їх виконання

1.  Високi Договiрнi Сторони зобов’язуються виконувати остаточне рiшен‑ня Суду в будь-якiй справi, в якiй вони є сторонами.

2. Остаточне рiшення Суду надсилається Комiтетові мiнiстрiв, який здiйс‑нює нагляд за його виконанням.

Стаття 47
Консультативнi висновки

1. Суд може, на запит Комiтету мiнiстрів, надавати консультативнi вис‑нов‑ки з правових питань, якi стосуються тлумачення Конвенцiї та протоколiв до неї.

2. Такi висновки не поширюються на питання, якi стосуються змiсту чи обсягу прав i свобод, визначених у роздiлi I Конвенцiї та протоколах до неї, або на будь-яке iнше питання, яке Суд чи Комiтет мiнiстрiв можуть розгля‑дати внаслiдок будь-якого провадження, що може бути порушене вiдповiдно до Конвенцiї.

3. Рiшення Комiтету мiнiстрiв про подання запиту щодо консультативного висновку Суду ухвалюються бiльшiстю голосiв представникiв, якi мають право засiдати в Комiтетi.

Стаття 48
Консультативна компетенція Суду

Суд вирiшує, чи належить до його компетенції, визначеної у статтi 47, запит Комiтету мiнiстрiв про надання консультативного висновку.

Стаття 49
Умотивування консультативних висновкiв

1. Консультативнi висновки Суду мають бути вмотивовані.

2. Якщо консультативний висновок цілком або частково не виражає одностайної думки суддiв, кожний суддя має право викласти окрему думку.

3. Консультативнi висновки Суду передаються Комiтетові мiнiстрiв.

Стаття 50
Витрати Суду

Витрати Суду покладаються на Раду Європи.

Стаття 51
Привiлеї та iмунiтети суддiв

Суддi пiд час виконання своїх обов’язкiв користуються привiлеями та iмунiтетами, передбаченими у статтi 40 Статуту Ради Європи i в угодах, укладених згiдно з цiєю статтею Статуту.Розділ III^1,3
 Інші положення

Стаття 52¹
Запити Генерального секретаря

На запит Генерального секретаря Ради Європи будь-яка Висока Договiр‑на Сторона надає роз’яснення щодо того, яким чином її внутрiшнє законо‑давст‑во забезпечує ефективне виконання будь-якого з положень цiєї Конвенцiї.

Стаття 53¹
Гарантії існуючих прав людини

Нiщо в цiй Конвенцiї не може тлумачитись як таке, що обмежує або пору‑шує будь-які права людини та основні свободи, якi можуть гарантуватися законами будь-якої Високої Договiрної Сторони або будь-якою iншою угодою, стороною якої вона є.

Стаття 54¹
Повноваження Комітету міністрів

Нiщо в цiй Конвенцiї не стоїть на перешкоді повноваженням Комiтету мiнiстрiв, наданим йому Статутом Ради Європи.

Стаття 55¹
Відмова від інших засобів врегулювання спорів

Високi Договiрнi Сторони погоджуються, що без спецiальної домовле‑ності вони не користуватимуться існуючими мiж ними чинними договорами, конвенціями або деклараціями для вирiшення, шляхом оскарження, спору, який виникає внаслiдок тлумачення або застосування цiєї Конвенцiї, засо‑бами врегулювання спорiв, не передбаченими цiєю Конвенцiєю.

Стаття 56¹
Територіальне застосування

1². Будь-яка держава може при ратифiкацiї або будь-коли пiсля цього заявити в повiдомленні на iм’я Генерального секретаря Ради Європи про те, що дiя цiєї Конвенцiї поширюється — з урахуванням пункту 4 цієї статті — на всi або деякi з територiй, за мiжнароднi вiдносини яких вона є вiдпо‑вiдальною.

2. Дiя Конвенцiї поширюється на територiю або територiї, визначені в повiдомленнi, з тридцятого дня пiсля отримання цього повiдомлення Генеральним секретарем Ради Європи.

3. Однак положення цiєї Конвенцiї застосовуються до таких територiй з належним урахуванням мiсцевих вимог.

4². Будь-яка держава, яка зробила заяву вiдповiдно до пункту 1 цiєї статтi, може будь-коли пiсля цього заявити вiд iменi однiєї або кiлькох територiй, яких стосується заява, що вона визнає компетенцiю Суду прийма‑ти заяви вiд окремих осiб, неурядових органiзацiй або груп осiб згiдно зi статтею 34 цiєї Конвенцiї.

Стаття 57¹
Застереження

1. Будь-яка держава при пiдписанні цiєї Конвенцiї або здачi на зберiгання своєї ратифiкацiйної грамоти може зробити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенцiї з огляду на те, що той чи iнший закон, чинний на той час на її територiї, не вiдповiдає цьому положенню. Застереження загального характеру згiдно з цiєю статтею не дозволяються.

2. Будь-яке застереження, зроблене згiдно з цiєю статтею, має мiстити стислий виклад вiдповiдного закону.

Стаття 58¹
Денонсація

1. Висока Договiрна Сторона може денонсувати цю Конвенцiю тiльки зі спливом п’яти рокiв з дати, коли вона стала її стороною, i через шiсть мiсяцiв пiсля подання вiдповiдного повiдомлення на iм’я Генерального секретаря Ради Європи, який iнформує про це iншi Високi Договiрнi Сторони.

2. Така денонсацiя не звiльняє заінтересовану Високу Договiрну Сторону вiд її зобов’язань за цiєю Конвенцiєю стосовно будь-якого дiяння, яке могло бути порушенням таких зобов’язань i могло бути здiйсненим нею до дати, від якої денонсацiя набрала чинностi.

3. Будь-яка Висока Договiрна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, перестає бути й стороною цiєї Конвенцiї на тих самих умовах.

4². Вiдповiдно до положень попереднiх пунктiв, Конвенцiя може бути денонсована стосовно будь-якої територiї, на яку було поширено її дiю згiдно із заявою, зробленою на пiдставi статтi 56.

Стаття 59¹
Підписання та ратифікація

1. Ця Конвенцiя вiдкрита для пiдписання членами Ради Європи. Вона пiдлягає ратифiкацiї. Ратифiкацiйнi грамоти здаються на зберiгання Гене‑ральному секретареві Ради Європи.

2. Ця Конвенцiя набирає чинностi пiсля здачi на зберiгання десяти ратифiкацiйних грамот.

3. Для тих держав, якi підписали цю Конвенцію і які ратифiкуватимуть її пiсля набрання нею чинностi, Конвенція набирає чинностi з дня здачi на зберiгання їхніх ратифiкацiйних грамот.

4. Генеральний секретар Ради Європи повiдомляє всiх членiв Ради Європи про набрання Конвенцiєю чинностi, про Високi Договiрнi Сторони, якi ратифiкували її, i про здачу на зберiгання усіх подальших ратифiкацiйних грамот.

Вчинено в Римi четвертого дня листопада мiсяця 1950 року англiйською i французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примiрнику, який зберiгатиметься в архiвi Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвiдченi копiї цiєї Конвенцiї кожнiй державi, яка її пiдписала.

ПРОТОКОЛ

ДО КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ
ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВНИХ СВОБОД⁴

Париж, 20.ІІІ.1952

Уряди держав — членів Ради Європи, які підписали цей Протокол,

сповнені рішучості вжити заходів для колективного забезпечення здійс‑нення деяких прав і свобод, які не включені до розділу І Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі «Конвенція»),

домовилися про таке:

Стаття 1
Захист права власності

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 2
Право на освіту

Нікому не може бути відмовлено в праві на освіту. Держава при виконанні будь-яких функцій, узятих нею на себе в галузі освіти і навчання, поважає право батьків забезпечувати таку освіту і навчання відповідно до своїх релігійних і світоглядних переконань.

Стаття 3
Право на вільні вибори

Високі Договірні Сторони зобов’язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забез‑печуватимуть вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу.

Стаття 4²
Територіальне застосування

Будь-яка Висока Договірна Сторона може при підписанні або ратифікації чи будь-коли після цього надіслати Генеральному секретареві Ради Європи заяву, в якій зазначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, що зазначені в цій заяві і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка надіслала заяву на підставі попередньої частини, може час від часу робити інші заяви про зміну умов будь-якої попередньої заяви чи про припинення застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.

Заява, зроблена згідно з цією статтею, вважається такою, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 56 Конвенції.

Стаття 5
Зв’язок із Конвенцією

Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1, 2, 3 і 4 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції засто‑совуються відповідно.

Стаття 6
Підписання та ратифікація

Цей Протокол відкритий для підписання членами Ради Європи, які підписали Конвенцію; він ратифікується одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот. Для тих держав, які підписали цей Протокол і які ратифікуватимуть його після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.

Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про тих, хто здійснив ратифікацію.

Вчинено в Парижі двадцятого дня березня місяця 1952 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожному урядові, який його підписав.

ПРОТОКОЛ № 4

ДО КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ
ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВНИХ СВОБОД,

ЯКИЙ ГАРАНТУЄ ДЕЯКІ ПРАВА
І СВОБОДИ, ЩО НЕ ВКЛЮЧЕНІ ДО КОНВЕНЦІЇ
ТА ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО НЕЇ⁴

Страсбург, 16.ІХ.1963

Уряди держав — членів Ради Європи, які підписали цей Протокол,

сповнені рішучості вжити заходів для колективного забезпечення здійснення деяких прав і свобод, які не включені до розділу І Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі «Конвенція»), і в статтях 1-3 Першого протоколу до Конвенції, підписаного в Парижі 20 березня 1952 року,

домовилися про таке:

Стаття 1
Заборона ув’язнення за борг

Нікого не може бути позбавлено волі лише на підставі неспроможності виконати своє договірне зобов’язання.

Стаття 2
Свобода пересування

1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

3. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в ін‑те‑ресах національної або громадської безпеки, для забезпечення гро‑мадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров’я або мо‑ралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Стаття 3
Заборона вислання громадян

1. Нікого не може бути вислано, шляхом застосування індивідуальних або колективних заходів, з території держави, громадянином якої він є.

2. Нікого не може бути позбавлено права в’їзду на територію держави, громадянином якої він є.

Стаття 4
Заборона колективного вислання іноземців

Колективне вислання іноземців заборонено.

Стаття 5
Територіальне застосування

1. Будь-яка Висока Договірна Сторона може при підписанні чи ратифі‑кації цього Протоколу або будь-коли після цього надіслати Генеральному секретареві Ради Європи заяву, в якій зазначаються межі застосування нею положень цього Протоколу до територій, що зазначені в цій заяві і за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

2. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка надіслала заяву на підставі попереднього пункту, може час від часу робити інші заяви про зміну умов будь-якої попередньої заяви чи про припинення застосування положень цього Протоколу щодо будь-якої території.

3². Заява, зроблена згідно з цією статтею, вважається такою, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 56 Конвенції.

4. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на підставі його ратифікації або прийняття цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою держа‑вою згідно з цією статтею, розглядаються як окремі території для цілей посилань у статтях 2 і 3 на територію держави.

5⁵. Будь-яка держава, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 чи 2 цієї статті, може будь-коли після цього заявити від імені однієї або кількох тери‑торій, яких стосується заява, що вона визнає компетенцію Суду приймати заяви від окремих осіб, неурядових організацій або груп осіб згідно зі статтею 34 Конвенції стосовно всіх або деяких зі статей 1-4 цього Протоколу.

Стаття 6⁵
Зв’язок із Конвенцією

Високі Договірні Сторони розглядають положення статей 1-5 цього Про‑токолу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції засто‑со‑вуються відповідно.

Стаття 7
Підписання та ратифікація

1. Цей Протокол відкритий для підписання членами Ради Європи, які підпи‑сали Конвенцію; він ратифікується одночасно з ратифікацією Конвенції або після її ратифікації. Протокол набирає чинності після здачі на зберігання п’яти ратифікаційних грамот. Для тих держав, які підписали цей Протокол і які ратифікуватимуть його після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.

2. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секрета‑реві Ради Європи, який повідомляє всіх членів Ради про тих, хто здійснив ратифікацію.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те уповноважені представники, підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі шістнадцятого дня вересня місяця 1963 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі, яка його підписала.

ПРОТОКОЛ № 6

ДО КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ
ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВНИХ СВОБОД

ЩОДО СКАСУВАННЯ СМЕРТНОЇ КАРИ⁴

Страсбург, 28.ІV.1983

Держави — члени Ради Європи, які підписали цей Протокол до Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі «Конвенція»),

вважаючи, що розвиток подій у кількох державах — членах Ради Європи відображає загальну тенденцію до скасування смертної кари,

 домовилися про таке:

Стаття 1
Скасування смертної кари

Смертна кара скасовується. Нікого не може бути засуджено до такого покарання або страчено.

Стаття 2
Смертна кара під час війни

Держава може передбачити у своєму законодавстві смертну кару за діяння, вчинені під час війни або неминучої загрози війни; таке покарання застосовується тільки у випадках, передбачених законом і згідно з його положеннями. Держава повідомляє Генерального секретаря Ради Європи про відповідні положення цього закону.

Стаття 3
Заборона відступу від зобов’язань

Жодні відступи від положень цього Протоколу на підставі статті 15 Конвенції не допускаються.

Стаття 4²
Заборона застережень

Жодні застереження щодо положень цього Протоколу на підставі статті 57 Конвенції не допускаються.

Стаття 5
Територіальне застосування

1. Будь-яка держава при підписанні чи здачі на зберігання своєї рати‑фікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи схвалення може зазначити територію чи території, до яких застосовуватиметься цей Про‑токол.

2. Будь-яка держава може будь-коли після цього надіслати на ім’я Генерального секретаря Ради Європи заяву про поширення дії цього Прото‑колу на будь-яку іншу територію, зазначену в цій заяві. Щодо такої території Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена на підставі двох попередніх пунктів, може бути відкликана щодо будь-якої території, зазначеної в цій заяві, у повідом‑ленні на ім’я Генерального секретаря. Відкликання набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Стаття 6
Зв’язок із Конвенцією

Держави-учасниці розглядають положення статей 1-5 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються від‑повідно.

Стаття 7
Підписання та ратифікація

Цей Протокол відкрито для підписання державами — членами Ради Європи, які підписали Конвенцію. Він ратифікується, приймається чи схва‑люється. Держава — член Ради Європи не може ратифікувати, прийняти чи схвалити цей Протокол, якщо вона одночасно або раніше не ратифікувала Кон‑венцію. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи схва‑лення здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи.

Стаття 8
Набрання чинності

1. Цей Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати, коли п’ять держав — членів Ради Європи висловили свою згоду на обов’язковість для них цього Протоколу згідно з положеннями статті 7.

2. Для будь-якої держави-члена, яка висловить свою згоду на обов’яз‑ковість для неї цього Протоколу після набрання ним чинності, Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає після дати здачі на збе‑рігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи схвалення.

Стаття 9
Функції депозитарію

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє держави — члени Ради про:

a) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття чи затвердження;

c) будь-яку дату набрання чинності цим Протоколом згідно зі статтями 5 і 8;

d) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або сповіщення, які стосуються цього Протоколу.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те уповноважені представники, підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі двадцять восьмого дня квітня місяця 1983 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі — членові Ради Європи.

ПРОТОКОЛ № 7

ДО КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ
ПРАВ ЛЮДИНИ ТА ОСНОВНИХ СВОБОД⁴

Страсбург, 22.ХІ.1984

Держави — члени Ради Європи, які підписали цей Протокол,

сповнені рішучості вжити нових заходів для колективного забезпечення здійснення деяких прав і свобод за допомогою Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 року (далі «Конвенція»),

домовилися про таке:

Стаття 1
Процедурні гарантії, що стосуються вислання іноземців

1. Іноземець, який законно проживає на території держави, не може бути висланий за її межі інакше ніж на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону, і повинен мати можливість:

a) наводити аргументи проти свого вислання;

b) вимагати перегляду своєї справи; і

c) бути представленим з цією метою перед компетентним органом або перед особою чи особами, призначеними цим органом.

2. Іноземець може бути висланий до здійснення своїх прав, передба‑чених у підпунктах а, b та с пункту 1 цієї статті, якщо таке вислання є необхідним в інтересах публічного порядку або зумовлюється міркуваннями національної безпеки.

Стаття 2
Право на оскарження у кримінальних справах

1. Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопо‑ру‑шення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом.

2. Із цього права можуть робитися винятки для незначних правопо‑рушень, як це передбачено законом, або в разі коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдального вироку.

Стаття 3
Відшкодування в разі незаконного засудження

Якщо остаточним рішенням особу було засуджено за вчинення кримі‑нального правопорушення і якщо винесений їй вирок було потім скасовано або її було помилувано на підставі нового чи нововиявленого факту, який беззаперечно доводить наявність судової помилки, то ця особа, яка зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує відшкодування згідно із законом або практикою відповідної держави, якщо тільки не буде доведено, що зазначений невідомий факт не було свого часу виявлено повністю або частково з вини цієї особи.

Стаття 4
Право не бути притягненим до суду або покараним двічі

1. Нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

2. Положення попереднього пункту не перешкоджають повторному розгля‑ду справи згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.

3. Жодні відступи від положень цієї статті на підставі статті 15 Конвенції не допускаються.

Стаття 5
Рівноправність кожного з подружжя

Кожен із подружжя має рівні цивільні права та обов’язки у відносинах між собою і зі своїми дітьми, а також щодо одруження, перебування в шлюбі та щодо його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.

Стаття 6
Територіальне застосування

1. Будь-яка держава при підписанні чи здачі на зберігання своєї ратифі‑каційної грамоти або свого документа про прийняття чи схвалення може зазначити територію або території, на які поширюватиметься дія цього Протоколу, і встановити межі застосування нею його положень до такої території або таких територій.

2. Будь-яка держава може будь-коли після цього надіслати на ім’я Гене‑рального секретаря Ради Європи заяву про поширення дії цього Протоколу на будь-яку іншу територію, зазначену в цій заяві. Щодо такої території Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає зі спливом двомісячного строку з дати отримання такої заяви Генеральним секретарем.

3. Будь-яка заява, зроблена на підставі двох попередніх пунктів, може бути відкликана щодо будь-якої території, зазначеної в цій заяві, або змінена у повідомленні на ім’я Генерального секретаря. Відкликання або зміна заяви набирає чинності в перший день місяця, що настає зі спливом двомісячного строку з дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

4². Заява, зроблена згідно з цією статтею, розглядається як така, що зроблена відповідно до пункту 1 статті 56 Конвенції.

5. Територія будь-якої держави, до якої цей Протокол застосовується на під‑ставі його ратифікації, прийняття або схвалення цією державою, і кожна територія, до якої цей Протокол застосовується на підставі заяви, зробленої такою державою згідно з цією статтею, можуть розглядатися як окремі території для цілей посилання в статті 1 на територію держави.

6⁵. Будь-яка держава, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 чи 2 цієї статті, може будь-коли після цього заявити від імені однієї або кількох тери‑торій, яких стосується заява, що вона визнає компетенцію Суду приймати заяви від окремих осіб, неурядових організацій або груп осіб згідно зі статтею 34 Конвенції стосовно статей 1–5 цього Протоколу.

Стаття 7²
Зв’язок із Конвенцією

Держави-учасниці розглядають положення статей 1–6 цього Протоколу як додаткові статті Конвенції, і всі положення Конвенції застосовуються відповідно.

Стаття 8
Підписання та ратифікація

Цей Протокол відкрито для підписання державами — членами Ради Європи, які підписали Конвенцію. Він підлягає ратифікації, прийняттю чи схваленню. Держава — член Ради Європи не може ратифікувати, прийняти або схвалити цей Протокол, якщо вона одночасно або раніше не рати‑фікувала Конвенцію. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття чи схвалення здаються на зберігання Генеральному секретареві Ради Європи.

Стаття 9
Набрання чинності

1. Цей Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає зі спливом двомісячного строку з дати, коли сім держав — членів Ради Європи висловили свою згоду на обов’язковість для них цього Протоколу згідно з положеннями статті 8.

2. Для будь-якої держави-члена, яка висловить свою згоду на обов’яз‑ковість для неї цього Протоколу, Протокол набирає чинності в перший день місяця, що настає зі спливом двомісячного строку з дати здачі на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи схвалення.

Стаття 10
Функції депозитарію

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всі держави — членів Ради Європи про:

а) будь-яке підписання;

b) здачу на зберігання будь-якої ратифікаційної грамоти або будь-якого документа про прийняття чи схвалення;

с) будь-яку дату набрання чинності цим Протоколом згідно зі статтями 6 і 9;

d) будь-яку іншу дію, будь-яке повідомлення або будь-яку заяву, що сто‑су‑ються цього Протоколу.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те уповноважені представники, підписали цей Протокол.

Вчинено у Страсбурзі двадцять другого дня листопада місяця 1984 року англійською і французькою мовами, причому обидва тексти є однаково автентичними, в одному примірнику, який зберігатиметься в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії цього Протоколу кожній державі — членові Ради Європи.

¹Переклад здійснено спільно Міністерством закордонних справ України та Україн‑ською Правничою Фундацією. Текст офіційного перекладу затверджено Міністерст‑вом закордонних справ України, Міністерством юстиції України та Українською комісією з питань правничої термінології.

Голосування