Стаття з журналу № 2'1999

179
25.3.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«ПАПАХЕЛАС ПРОТИ ГРЕЦІЇ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 25 березня 1999 р. у справі «Папа‑хелас проти Греції» (Papachelas v. Greece), Європейський суд з прав люди‑ни дванадцятьма голосами проти п’яти постановив, що порушення пункту 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини (тривалість судового розгля‑ду) не було. Суд також постановив, що не було порушено статтю 1 Прото‑колу № 1 (захист власності) щодо суми призначеної компенсації (15 голосів проти 2), але мало місце порушення цього положення внаслідок застосу‑вання неспростовної презумпції, передбаченої законодавством Греції (одно‑голосно). Що стосується статті 41 Конвенції, то Суд відклав розгляд питання про грошові збитки і присудив на користь заявників певну суму за судові витрати.

1. Основні факти

Заявники Арістоменіс Папахелас (Aristomenis Papachelas) та Євгенія Папахелас (Eugиne Papachelas), громадяни Греції, відповідно 1926 та 1933 року народження, живуть в Афінах.

9 січня 1998 року Грецька держава примусово вилучила 8402 кв. м землі, яка належала заявникам, для будівництва нового шосе. Однак заявники одер‑жали компенсацію лише за 6962 кв. м землі внаслідок застосування не‑спросто‑вної презумпції, згідно із Законом 653/1977, за яким при будівництві нових шосейних доріг власники відчужуваних прилеглих земель матимуть із цього користь, а отже, повинні внести певну частку від вартості вилученого.

5 червня 1991 року Грецька держава порушила справу з приводу того, щоб розмір компенсації був встановлений судом. Заявники, між іншим, по‑дали офіційний висновок Асоціації присяжних оцінювачів, у якому землю було оцінено в 53621 драхму за квадратний метр. Розгляд справи закінчився 20 червня 1995 року винесенням ухвали касаційного суду про відхилення апеляції заявників. Остаточну ухвалу було винесено 28 вересня 1995 року, і заявники одержали його копію 9 жовтня 1995 року.

2. Процедура та склад Суду

Заяву до Комісії, що її було подано 6 лютого 1996 року, визнано частково прийнятною 2 липня 1997 року. Після невдалої спроби досягти дружнього врегулювання справи, Комісія затвердила доповідь 14 січня 1998 року, в якій висловила одностайну думку, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1.

18 травня 1998 року Уряд Греції передав справу до Суду.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано на розгляд Великої палати нового Європейського суду з прав людини після набрання Протоколом чинності 1 листопада 1998 року.

Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)¹¹

Гаукур Йорундссон (Gaukur Jörundsson, Ісландія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)¹²

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Бостьян Жупанчич (BoštjanZupancic, Словенія)

Джон Хедіган (John Hedigan, Ірландія)

Маргарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня югославська республіка Македонія)

Тудор Пантіру (Tudor Pantiru, Молдова)

Егілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

Ніколас Валтікос (Nicolas Valticos, Греція), суддя ad hoc,

а також Мікеле де Сальвія (Michele de Salvia), СекретарСуду.

3. Стислий виклад судового рішення¹³

Оскарження

Заявники подали скаргу про те, що, всупереч пункту 1 статті 6 Конвеції, їхня справа не розглядалася у межах розумного строку. Вони також стверджували, що було два порушення статті 1 Протоколу № 1. Вони скаржилися, що, по-перше, призначена компенсація була менша за оцінену вартість відчуженої землі і, по-друге, що внаслідок застосування презумпції, передбаченої в частині 1 (3) Закону № 653\1977, вони одержали компенса‑цію лише за 6962 кв. м із 8402 кв. м вилученого.

Рішення Суду

Попереднє заперечення Уряду

Суд відхилив попереднє заперечення Уряду стосовно того, що заява була подана після закінчення строків подання.

Пункт 1 статті 6 Конвенції

Суд визнав, що справа була досить складна, особливо через кількість власності, що її було відчужено одним урядовим рішенням. Тривалість розгляду справи в суді першої інстанції та в Афінському апеляційному суді не була надмірною. Розгляд у касаційному суді тривав півтора року, що не було надмірним, особливо беручи до уваги той факт, що заявники подали апеляцію із запізненням. Отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції

1. Сума компенсації

Суд відзначив, що остаточну суму компенсацїі було визначено лише на 1621 драхму менше від запропонованої Асаціацією присяжних оцінювачів. Беручи до уваги, що національні органи влади не дозволяють собі широкого трактування статті 1 Протоколу № 1, Суд вирішив, що сума, виплачена заявникам, розумно співвідноситься з вартістю відчуженої землі. Отже, порушення статті 1 Протоколу № 1 щодо визначеної суми компенсаційних виплат за квадратний метр не було.

2. Застосування неспростовної презумпції,
передбаченої Законом № 653\1977

Суд зауважив, що застосована у даному випадку система права була занадто сувора і не враховувала різноманітності обставин, які раніше роз‑гля‑далися Судом до порушень статті 1 Протоколу № 1 у двох схожих справах («Катікарідіс та інші проти Греції» (Katikaridis and Others v. Greece) і «Цомцос та інші проти Греції» (Tsomtsos and Others v. Greece), обидві від 15 листопада 1996 року).

Суд не бачить причини відступити від прецедентів, оскільки заявникам перешкоджали доводити у внутрішньодержавних судах своє право на повну компенсацію за втрату власності — їм було призначено компенсацію лише за 6962 кв. м, а не за 8402 кв. м, що їх було відчужено. Таким чином, вони мусили зазнати особистих надмірних втрат, які могли б бути законно відшкодовані, якби тільки вони мали можливість довести наявність завданих їм збитків і, відповідно, одержати належну компенсацію. Суд вважав, що на цьому етапі не було необхідності визначати, чи справді мали місце втрати, спричинені несправедливим рішенням суду; у цій правовій ситуації необхідна рівновага і не могла бути знайдена.

Отже, наслідком застосування презумпції, передбаченої в частині 1 (3) Закону № 653\1977, було порушення статті 1 Протоколу № 1.

Стаття 41 Конвенції

Виходячи з обставин цієї справи, Суд вважав, що питання про застосу‑вання статті 41 не було готове для вирішення, оскільки грошові збитки було визначено і вони були застережені, зважаючи на можливість досягти згоди між державою-відповідачем та заявниками. Суд ухвалив виплатити заявни‑кам два мільйони драхм за судові витрати.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr/) у день їх постановлення.

Відповідно до Регламенту, Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell)
Телефон: (0)3 88 41 24 92; факс: (0)3 88 41 27 91

Голосування