Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Репетитор англійської мови
Петропавлівська Борщагівка.
Англійська для школярів.
 


Стаття з журналу № 3'2000

Назва
 
Рішення у справі «Нєдбала проти Польщі». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Niedbala v. Poland)
 
Зміст
 

505
04.07.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «НЄДБАЛА ПРОТИ ПОЛЬЩІ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі судове рішення у справі «Нєдбала проти Польщі» (Niedbala v. Poland). Суд одностайно постановив, що було порушено пункти 3 і 4 статті 5 (право на свободу та особисту недоторканнiсть) і статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини. Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 12 800 польських злотих за моральну шкоду і за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — Мацей Нєдбала (Maciej Niedbala), громадянин Польщі, 1969 року народження, проживає в Ястрзебе Здруй (Jastrzebie Zdrój), Польща.

2 вересня 1994 року пана Нєдбалу було повторно взято під варту за підозрою у викраденні машини, а 20 березня 1995 року було засуджено за зберігання крадених речей і звільнено із запобіжного ув'язнення. 21 квітня 1995 року його було знову заарештовано. Він перебував у запобіжному ув'язненні за підозрою у спробі викрадення автомобіля. 5 вересня апеляційний суд м. Катовіце змінив судове рішення від 20 березня 1995 року і визнав заявника винним у пособництві продажу краденого.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 5 лютого 1995 року. Оголосивши заяву частково прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 1 березня 1999 року висловила одностайну думку, що було порушено пункти 3 і 4 статті 5 і статтю 8 Конвенції. 4 червня Комісія передала справу до Суду.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Хосе Касaдеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Бостьян Жупанчич (Boštian Zupancic, Словенія)

Тудор Пантіру (Tudor Pantîru, Молдова),

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився на те, що його право на свободу та особисту недоторканнiсть, ґарантоване пунктом 3 статті 5 Європейської конвенції з прав людини, було порушене тим, що його позбавили свободи рішенням прокурора, який не є суддею або іншою службовою особою, щодо якої закон передбачає право здійснення правосуддя. Заявник також стверджував, що було порушено пункт 4 статті 5 Конвенції, оскільки судовий перегляд рішення про його запобіжне ув'язнення фактично не відбувся на змагальній основі, а також статтю 8 Конвенції, тому що було перехоплено і затримано його листи до уповноваженого з прав людини.

Рішення Суду

Пункт 3 статті 5

Суд нагадав, що роль службової особи, про яку йдеться у пункті 3 статті 5, полягає в тому, щоб вивчити обставини, які свідчать як на користь, так і проти затримання, і, спираючись на правові критерії, винести рішення: за наявності достатніх підстав — про затримання, а за відсутності таких підстав — про звільнення з-під варти. Для застосування свого права щодо здійснення «судової влади», згідно з цим положенням, «службова особа» повинна забезпечити для затриманої особи певні ґарантії проти будь-якого свавільного або безпідставного позбавлення її свободи. Тому «службова особа» повинна бути незалежною від виконавчих органів влади та інших сторін. У зв'язку з цим об'єктивність під час винесення рішення про затримання є надзвичайно важливою. Мається на увазі той випадок, коли виявляється, що ця «службова особа» може втрутитися в останній етап кримінального провадження від імені слідчих органів. У цьому випадку незалежність і безсторонність цієї службової особи можуть бути поставлені під сумнів.

Суд зазначив, що в Конституції Польщі передбачено поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову. Зокрема, судову владу здійснюють виключно незалежні суди. Суд також зазначив, що під час ведення справи прокурори Польщі були і є підлеглими Генерального прокурора, який одночасно виконував функції міністра юстиції. Тому не було ніякого сумніву, що прокурори, здійснюючи свої функції, перебувають під наглядом органів виконавчої влади, тобто Уряду.

Суд зазначив, що у кримінальному провадженні прокурори виконують як слідчі, так і прокурорські функції, тому їхня посада, передбачена тодішнім законом, має розглядатись як сторона у цій справі. Суд також зазначив, що, безсумнівно, чинне на той час польське законодавство не передбачало жодних ґарантій проти того, щоб той самий прокурор, який виніс рішення про запобіжне ув'язнення заявника, пізніше не брав участі у здійсненні слідчих функцій.

Суд дійшов висновку, що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

Пункт 4 стаття 5

Суд нагадав, що, згідно з пунктом 4 статті 5, заарештована або затримана особа має право вимагати судового перегляду як щодо процедурних вимог, так і по суті справи, що є важливим для забезпечення законності позбавлення її свободи, як це передбачено пунктом 1 статті 5. Проте не завжди обов'язково, щоб під час кримінального або цивільного провадження у передбаченій пунктом 4 статті 5 судовій процедурі забезпечувалися ті самі ґарантії, що передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції. Процедура повинна мати судовий характер і забезпечувати ті ґарантії, які відповідають даному випадку позбавлення свободи. Необхідність проведення судового засідання виникає тоді, коли затримання особи підпадає під дію пункту 1 (с) статті 5. Зокрема, розглядаючи скаргу стосовно постанови про затримання, необхідно забезпечити для сторін «рівність правових засобів», тобто для обвинувача і затриманої особи.

У цій справі не заперечувалося, що чинне на час розгляду справи законодавство не передбачало ані для заявника, ані для його адвоката права бути присутніми на судовому засіданні, на якому розглядалося питання законності постанови про затримання. Крім того, відповідні положення не вимагали, щоб зі змістом подання прокурора про затримання було ознайомлено заявника або його адвоката. Отже, у заявника не було жодної можливості оспорити підстави, на які посилалися органи прокуратури для виправдання його затримання. У відповідному законодавстві передбачалося право прокурора бути присутнім на всіх судових засіданнях, на яких розглядалося питання законності затримання заявника. На одному з них прокурор був присутнім.

Суд дійшов висновку, що було допущено порушення пункту 4 статті 5.

Стаття 8

На думку Суду, перехоплення і затримання листів заявника до уповноваженого з прав людини, стверджуване жорстоке поводження тюремних охоронців становило «втручання органів влади» у здійснення заявником його права на повагу до таємниці кореспонденції, ґарантованого пунктом 1 статті 8. Таке втручання суперечить статті 8, якщо воно не передбачене законодавством, має одну або кілька законних цілей, про які йдеться у пункті 2, а також є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілей.

Слова «відповідно до закону» не обов'язково означають лише відповідність національному законодавству. Вони означають також якість цього законодавства. У національному законодавстві мають бути чітко визначені межі і спосіб здійснення відповідного права органів державної влади діяти на власний розсуд з метою забезпечення громадян мінімальним ступенем захисту, на який вони, згідно з принципом верховенства права, мають право у демократичному суспільстві.

Насамперед Суд звернув увагу на відсутність у національному законодавстві положень, які могли б слугувати правовою підставою для ефективного оскарження застосування цензури щодо кореспонденції осіб, які перебувають у запобіжному ув'язненні.

Суд також заявив, що діюче у той час польське законодавство передбачало автоматичне здійснення цензури щодо кореспонденції заявника з боку органів, які ведуть кримінальну справу. Ці положення не проводять будь-якої межі між різними категоріями осіб, з якими можуть листуватися ув'язнені особи. Отже, листи до уповноваженого з прав людини також підлягали цензурі. Крім того, відповідні положення не містять жодних принципів реґулювання процедури здійснення цензури. Зокрема, в них не конкретизувався спосіб і часові рамки її здійснення. Оскільки цензура здійснювалася автоматично, органи влади не були зобов'язані вмотивовувати підстави здійснення цензури.

Суд дійшов висновку, що польське законодавство, яке діяло на час розгляду цієї справи, недостатньо чітко реґулювало як межі, так і спосіб здійснення державними органами права діяти на власний розсуд у питанні контролю за кореспонденцією ув'язнених осіб. З цього випливає, що оскаржуване втручання не було здійснене «згідно із законом».

Тому Суд дійшов висновку, що було порушено статтю 8.

Стаття 41

Як вважає Суд, він не міг визначити, чи був би заявник затриманий повторно, якби вимог здійснення судової процедури згідно з пунктами 3 і 4 статті 5 було додержано. Тому, на думку Суду, висновок про порушення цих положень є адекватною компенсацією за будь-яку моральну шкоду, якої зазнав заявник. Крім того, Суд зазначив, що заявник також зазнав моральної шкоди у зв'язку із затримкою відправлення його кореспонденції до уповноваженого з прав людини, і з огляду на це присудив йому суму у 2000 польських злотих.

Суд також присудив заявникові 10 800 польських злотих за судові витрати.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2024 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua