Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Репетитор англійської мови
Петропавлівська Борщагівка.
Англійська для школярів.
 


Стаття з журналу № 4'2000

Назва
 
Рішення у справі «Маауя проти Франції». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Maaouia v. France)
 
Зміст
 

683
05.10.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «МААУЯ ПРОТИ ФРАНЦІЇ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 5 жовтня 2000 року у справі «Маауя проти Франції» (Maaouia v. France), Європейський суд з прав людини постановив (15 голосів проти 2), що пункт 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини у цій справі не застосовується.

1. Основні факти

Заявник — Нурі Маауя (Nouri Maaouia), громадянин Тунісу, 1958 року народження, проживає в Ніцці (Франція).

Він приїхав до Франції 1980 року і в 1992 році одружився з громадянкою Франції, з якою проживає від 1983 року. 1 грудня 1988 року суд присяжних Приморських Альп засудив його до шести років ув'язнення за збройне пограбування і збройний напад.

Його було звільнено 14 квітня 1990 року. 8 серпня 1991 року міністр внутрішніх справ видав наказ про його депортацію. Заявник відмовився їхати до Тунісу, й у зв'язку з невиконанням наказу про депортацію його було притягнуто до судової відповідальності. 19 листопада 1992 року кримінальний суд Ніцци засудив його до одного року ув'язнення і видав наказ про його вислання і заборону в'їзду на територію Франції упродовж десяти років.

У грудні 1992 року заявник домагався скасування наказу про депортацію, і рішенням від 14 лютого 1994 року адміністративний суд Ніцци наказ про депортацію від 8 серпня 1991 року скасував.

12 серпня 1994 року заявник звернувся до головного управління державного обвинувача при апеляційному суді м. Екс-ан-Прованс (Aix-en-Provence) з проханням скасувати наказ про вислання із Франції. 26 січня 1998 року апеляційний суд розглянув цю заяву і скасував наказ про вислання із Франції на тій підставі, що адміністративний суд Ніцци скасував наказ про депортацію.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 30 грудня 1997 року і передано Європейському суду з прав людини 1 листопада 1998 року.

12 січня 1999 року палата, яка працювала з цією справою, оголосила, що слухання скарги заявника стосовно тривалості провадження, в якому він домагався скасування наказу про вислання із Франції (пункт 1 статті 6 Конвенції), відбудеться пізніше, а решта заяви є неприйнятною. 1 лютого 2000 року палата вирішила відмовитися від юрисдикції на користь Великої палати. 22 березня 2000 року Велика палата оголосила скаргу стосовно тривалості провадження прийнятною. Слухання відбулося 5 липня 2000 року.

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло сімнадцять суддів:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова Суду

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція)

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Ґаукур Йорундссон (Gaukur Jörundsson, Ісландія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Лукіс Лукайдес (Loukis Loucaides, Кіпр)

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Джон Хедіґан (John Hedigan, Ірландія)

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Фінляндія)

Тудор Пантіру (Tudor Pantîru, Молдова)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

Анатолій Ковлер (Росія),

а також Мікеле де Сальвія (Michele de Salvia), Секретар Cуду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився, що тривалість судового провадження, порушеного 12 серпня 1994 року з метою скасування наказу про вислання із Франції, яке закінчилося рішенням апеляційного суду м. Екс-ан-Праванс від 26 січня 1998 року, була нерозумною, всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6 Конвенції

Насамперед Суд розглянув питання, чи застосовується пункт 1 статті 6 у даній справі. Уряд наполягав на тому, що не застосовується, але заявник не погодився з цим.

Суд почав з того, що взяв до уваги той факт, що Уряд не заперечував проти існування спірного питання у контексті пункту 1 статті 6. Однак Уряд стверджував, що спір, про який ідеться, не стосувався вирішення питання щодо цивільних прав заявника чи встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення проти нього, як того вимагає це положення. Суд зазначив, що, виходячи з його прецедентної практики, поняття «цивільних прав і обов'язків» та «кримінального обвинувачення» не можна тлумачити лише на підставі національного законодавства держави-відповідача. У кількох випадках Суд підтвердив принцип, за яким ці поняття у контексті пункту 1 статті 6 є «автономними».

Суд іще раз нагадав, що положення Конвенції мають тлумачитися у світлі загальної системи Конвенції, включно з протоколами. З цього приводу Суд зауважив, що стаття 1 Протоколу № 7, документа, прийнятого 22 листопада 1984 року і ратифікованого Францією, містить процедурні ґарантії, що застосовуються у разі вислання іноземців за межі країни. Крім того, Суд зазначив, що у преамбулі до цього документа говориться про необхідність «вжити нових заходів для колективного забезпечення здійснення деяких прав і свобод за допомогою Конвенції…». Узяті разом, ці положення свідчили про те, що державам було відомо, що пункт 1 статті 6 не застосовується до проваджень, пов'язаних із висланням іноземців, і вони бажали вжити особливих заходів у цій сфері. Це тлумачення підтверджується пояснювальною доповіддю до Протоколу № 7, у частині, що стосується статті 1.

Отже, на думку Суду, прийняттям статті 1 Протоколу № 7, в якій містилися конкретні ґарантії стосовно проваджень, пов'язаних з висланням іноземців, держави дали зрозуміти, що вони не мають наміру відносити такі провадження до сфери застосування пункту 1 статті 6 Конвенції. Виходячи з цього, Суд вважає, що провадження стосовно скасування наказу про вислання, яке стало предметом даної справи, не стосувалося вирішення питання щодо «цивільних прав» у цілях пункту 1 статті 6. Той факт, що наказ про вислання мав, зокрема, серйозні наслідки для приватного і сімейного життя заявника чи для перспектив його працевлаштування, не є достатнім для того, щоб відносити ці провадження до сфери цивільних прав, ґарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Суд також вважає, що накази про вислання іноземців з території Франції також не були пов'язані із встановленням обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення. З цього приводу Суд зазначив, що характер цих наказів у рамках національного правового поля створює підґрунтя для різних тлумачень. У будь-якому разі характер покарання, прийнятого в рамках національного законодавства, не міг сам по собі бути вирішальним у визначенні того, чи було це покарання кримінальним за своїм характером. Треба було врахувати інші чинники, особливо характер даного покарання. З цього приводу Суд зазначив, що держави — члени Ради Європи взагалі не кваліфікують накази про вислання як заходи кримінального характеру. Такі накази, що у більшості держав могли також видаватися адміністративними органами, становили особливий запобіжний захід з метою імміґраційного контролю і не пов'язувалися із встановленням обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення проти заявника у цілях пункту 1 статті 6. Той факт, що накази видаються у контексті кримінального провадження, не може змінити їхнього, по суті, запобіжного характеру. Звідси випливає, що провадження стосовно скасування таких заходів також не можна вважати належними до кримінальної сфери.

Суд дійшов висновку, що рішення стосовно в'їзду, перебування в країні і депортації з країни іноземців не були пов'язані з вирішенням питання цивільних прав чи обов'язків або з кримінальним обвинуваченням проти заявника, як цього вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції. Отже, пункт 1 статті 6 не застосовується у цій справі.

Судді Розакіс, Коста, Хедіґан, Пантіру, Братца, Лукайдес і Трая висловили окремі думки, які додаються до цього рішення.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2024 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua