Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Репетитор англійської мови
Петропавлівська Борщагівка.
Англійська для школярів.
 


Стаття з журналу № 1'2001

Назва
 
Рішення у справі «Дулас проти Туреччини». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the Case of Dulas v. Turkey)
 
Зміст
 

68
30.01.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «ДУЛАС ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 30 січня 2001 року у справі «Дулас проти Туреччини» (Dulas v. Turkey), Європейський суд з прав людини постановив:

— одноголосно, що було порушення статті 3 (заборона катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання) Європейської конвенції з прав людини;

— одноголосно, що було порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) і статті 1 Протоколу № 1 (захист права власності);

— шістьма голосами проти одного, що було порушення статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту);

— одноголосно, що не було необхідності ухвалювати рішення щодо скарги заявника за статтею 18 (обмеження у застосуванні обмежень на права); і

— одноголосно, що Туреччина не виконала своїх зобов'язань за колишнім пунктом 1 статті 25 (жодним чином не перешкоджати здійсненню права на подання індивідуальної заяви; нині цю статтю замінено на статтю 34) Конвенції.

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд одноголосно присудив заявникові 12 600 фунтів стерлінґів за матеріальні збитки і 10 000 фунтів стерлінґів за моральну шкоду. Суд також одноголосно присудив 14 900 фунтів стерлінґів за судові витрати, з вирахуванням суми, одержаної від Ради Європи як правова допомога.

1. Основні факти

Заявниця — Зубейде Дулас (Zubeyde Dulas), громадянка Туреччини, 1931 року народження, проживає в Стамбулі, Туреччина.

8 листопада 1993 року вона подала заяву про те, що жандарми з Хазро (Hazro) провели обшук в її селі Чітлібахче (Çitlibahçe), підпалили будинки, і її дім зокрема. Було знищено її дім і меблі, а також домашнє начиння, продовольчі запаси та запаси зерна і хліба. Жандарми залишили село зруйнованим, а його жителі змушені були покинути його. 10 жовтня 1995 року заявницю викликав прокурор, якому вона давала показання з приводу своєї заяви до Європейської комісії з прав людини.

За словами Уряду, проведена операція стосувалася розслідування випадків викрадення і вбивства вчителів та імама членами Курдської робітничої партії (КРП). Твердження заявниці, яка не подавала скарги державним органам влади, були туманні, суперечливі і не підтверджувалися доказами.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 2 травня 1994 року. Оголосивши заяву прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 6 вересня 1999 року висловила одностайну думку, що було порушення статті 8 Конвенції, статті 1 Протоколу № 1, статей 3 і 13, але не було порушення статей 14 і 18. Комісія також заявила, що Туреччина не виконала своїх зобов'язань за колишньою статтею 25. Заяву було передано до Суду 30 жовтня 1999 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Хосе Касaдеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Тудор Пантіру (Tudor Pantîru, Молдова)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Фейяз Ґьольчюклю (Feyyaz Gölcüklü, Туреччина), суддя ad hoc,

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявниця скаржилася на те, що, знищивши її дім і майно, жандарми порушили її право на повагу до приватного та сімейного життя і до житла, ґарантоване статтею 8, а також право власності, ґарантоване статтею 1 Протоколу № 1. Крім того, вона скаржилася на те, що ці дії мали настільки серйозний характер, що їх можна вважати нелюдськими чи такими, що принижують гідність, на порушення статті 3, а також на те, що їй не було забезпечено ефективного засобу правового захисту, ґарантованого статтею 13.

Іще вона скаржилася, що знищення її дому і майна свідчило про існуючу практику обмежень конвенційних прав з прихованими цілями, на порушення статті 18. Нарешті, вона скаржилася на втручання в безперешкодне здійснення права на подання заяви, ґарантованого колишньою статтею 25 Конвенції, оскільки їй вчинили допит з приводу заяви до Європейської комісії з прав людини.

Рішення Суду

Оцінка фактів Судом

Суд зазначив, що Комісія заслухала показання свідків у цій справі, і визнав факти, встановлені Комісією. Суд вважає безпідставними арґументи Турецького уряду про те, що Комісія оцінювала факти не відповідно до принципів, встановлених Конвенцією. Отже, було встановлено, що відповідальність за знищення будинку і майна заявниці несла поліція і що через втрату житла і майна вона змушена була покинути село, де проживала до того часу, і оселитися в іншому місці.

Стаття 3

Суд дійшов висновку, що знищення будинку заявниці та її майна представниками служб безпеки являло собою нелюдське поводження, на порушення статті 3. Суд вважає, що навіть за найтяжчих обставин, таких, як боротьба з організованим тероризмом і злочинністю, Конвенція повністю забороняє поводження, яке порушує це положення. Зваживши на обставини, за яких було знищено дім і майно заявниці, а також на її особисті обставини, Суд дійшов висновку, що цей факт мав завдати їй доволі серйозних страждань, щоб віднести оскаржувані дії до категорії нелюдських.

Стаття 8 і стаття 1 Протоколу № 1

Встановивши, що представники служб безпеки несуть відповідальність за знищення будинку і майна заявниці, Суд визнав факти порушення статті 8 і статті 1 Протоколу № 1.

Стаття 13

Суд зазначив, що, оскільки заявниця не зверталася до національних органів влади зі своїми скаргами перед тим, як подати заяву до Комісії, то прокурор, повідомивши про цю заяву Уряд, викликав до себе заявницю, яка й далі стверджувала, що солдати спалили її дім. Прокурор не вжив жодних інших заходів для розслідування справи до того, як виніс рішення про невідповідність юрисдикції і передав справу до Адміністративної ради.

Посилаючись на попередні справи, у яких Суд зробив висновок, що Адміністративна рада, як орган, що складається з державних службовців і, за ієрархією, підпорядковується губернаторові (посадова особа з виконавчими функціями, що здійснює зв'язки із службами безпеки при проведенні розслідувань), не може вважатися незалежною (див., наприклад, рішення у справі «Ґюлеч проти Туреччини» (Güleç v. Turkey) від 27 липня 1998 року, Reports 1998-IV, с. 1731-1733, п. 77-82), Суд вважає, що твердження заявниці не було ретельно або ефективно розслідувано. А отже, їй не було забезпечено ефективних засобів правового захисту у зв'язку з її скаргами, на порушення статті 13.

Стаття 18

З огляду на викладені вище висновки, Суд не вважав за необхідне розглядати цю скаргу.

Колишня стаття 25

Суд нагадав, що у попередніх справах він наголошував на тому, що допит органами влади заявників стосовно їхніх заяв може вважатися як незаконний і неприйнятний тиск, що перешкоджає здійсненню права на подання індивідуальної заяви, а це є порушенням колишньої статті 25. У цій справі заявницю було допитано про її заяву до Комісії, зокрема, чи справді вона подала її і чи й надалі підтримуватиме її. Цей факт свідчить про невиправдане втручання у право подавати заяву. А отже, Суд постановив, що Уряд Туреччини не виконав своїх зобов'язань згідно з колишньою статтею 25.

Стаття 41

Суд присудив заявниці 12 600 фунтів стерлінґів за матеріальні збитки і 10 000 фунтів стерлінґів за моральну шкоду. За судові витрати він присудив 14 900 фунтів стерлінґів, з вирахуванням суми, одержаної від Ради Європи як правова допомога.

До судового рішення додається окрема думка судді Ґьольчюклю, яка частково не збігається з позицією більшості.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2024 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua