69
30.01.2001
Комюніке Секретаря Суду
РІШЕННЯ У СПРАВІ «ВОДЕЛЬ ПРОТИ ФРАНЦІЇ»
В рішенні[1]
у справі «Водель проти Франції» (Vaudelle v. France), повідомленому
сьогодні у письмовій формі, Європейський суд з прав людини одноголосно
постановив, що було порушення статті 6 (право на правовий захист) Європейської
конвенції з прав людини. Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива
сатисфакція), Суд присудив заявникові 50 000 французьких франків за моральну
шкоду.
1. Основні факти
Заявник — Марсель Водель (Marcel Vaudelle), громадянин Франції, народився 1934 року в м. Тур (Tours). У Суді
його інтереси представляла Хелен Фарж (Hélène Farge), адвокат при Касаційному суді і Державній раді (Counseil d'Etat).
Заява стосувалася порушеної проти
заявника кримінальної справи, коли він перебував під опікуванням свого сина.
Виклик з'явитися до суду було надіслано тільки заявникові, який отримав його 7
жовтня 1995 року рекомендованим листом. Заявник у судове засідання не з'явився.
Оскільки вважалося, що заявника належним чином повідомлено про слухання,
розгляд справи проходив у порядку змагального процесу. 19 жовтня
1995 року заявника повідомили про рішення виправного суду (tribunal
correctionnel), який засудив його до 12 місяців позбавлення волі, з яких 8
місяців — умовно, а також до випробувального строку у 18 місяців; крім того,
йому було присуджено відшкодувати шкоду, завдану в результаті нападу на
сексуальному ґрунті на неповнолітніх осіб, яким не виповнилося 15 років. Заявник
не подавав апеляції проти судового рішення, яке, у зв'язку з цим, стало
остаточним, і відбув строк покарання з 16 квітня по 19 липня 1996 року.
2. Процедура і склад Суду
Заява була подана до Європейської
комісії з прав людини 7 серпня 1996 року і розглянута Європейським судом з прав
людини 1 листопада 1998 року. Заяву, що стосувалася Марселя Воделя, було
оголошено прийнятною 23 травня 2000 року. Скаргу, подану Аленом Воделем (Alain
Vaudelle), сином заявника, було оголошено неприйнятною. Слухання відбулося
19 вересня 2000 року.
Судове рішення постановлене палатою, до
складу якої увійшло сім суддів:
Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann,
Австрія), голова
Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa,
Франція)
Лукіс Лукайдес (Loukis
Loukaides, Кіпр)
Пранас Куріс (Pranas Kuris,
Литва)
Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert,
Чехія)
Ханна Софія Ґрев (Hanne Sophie
Greve, Норвегія)
Міндія Уґрекхелідзе (Mindia
Ugrеkhelidze, Грузія),
a також Саллі Долле (Sally Dollé), секретар секції.
3. Стислий виклад судового рішення
Оскарження
Заявник скаржився на те, що виклик до
суду і повідомлення про судове рішення було надіслано тільки заявникові, а не
також його піклувальникові, з метою позбавлення заявника можливості
скористатися своїм правом на правовий захист, ґарантованим статтею 6 Конвенції,
оскільки його психічний стан не давав йому змоги скористатися правом на
правовий захист, а саме — правом бути присутнім під час судового розгляду його
справи і захищати себе особисто, що підтверджується фактом необхідності мати
піклувальника.
Рішення Суду
Стаття 6 Конвенції
Суд вважає, що в цій справі, яка
стосується серйозного кримінального обвинувачення і піклування про дорослу
людину, органи державної влади не забезпечили умов, за яких заявник міг
розуміти, що відбувається під час судового розгляду, не поінформували докладно
про характер і причину пред'явленого йому обвинувачення згідно з пунктом 3 (а)
статті 6, а також не забезпечили виправному суду можливості справедливого
судового розгляду. Отже, Суд дійшов висновку, що було порушення статті 6.
Стаття 41 Конвенції
Суд присудив заявникові 50 000
французьких франків на відшкодування стверджуваної моральної шкоди.
Суддя Коста виклав думку, яка
збігається з позицією більшості. Окрема думка додається до судового рішення.