92
13.02.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «KРOMБAХ ПРОТИ ФРАНЦІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення[1] у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France). Відхиливши попереднє заперечення Уряду, Суд постановив:

— що було порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини у поєднанні з пунктом 3 (с) статті 6;

— що було порушення статті 2 Протоколу № 7 (право на оскарження в кримінальних справах) Конвенції;

— що визнання факту порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за завдану заявникові моральну шкоду;

— що держава-відповідач повинна сплатити заявникові 100 000 французьких франків за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — Дітер Кромбах (Dieter Krombach), громадянин Німеччини, 1935 року народження, проживає в Ліндау (Lindau), Німеччина.

Справа стосується заочного винесення підсудному вироку у Франції та засудження його до п'ятнадцяти років ув'язнення зa вбивство своєї падчерки, громадянки Франції, яка померла в домі заявника в Німеччині у липні 1982 року. Постановою суду заявник повинен сплатити 350 000 французьких франків батькові вбитої, який виступає у судовому провадженні у Франції як цивільна сторона.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 29 листопада 1995 року і передано до Суду 1 листопада 1998 року. Суд (третя секція) оголосив заяву частково прийнятною 29 лютого 2000 року, а слухання у справі відбулося 30 травня 2000 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Віллі Фурман (Willi Fuhrmann, Австрія), голова

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Лукіс Лукайдес (Loukis Loukaides, Кіпр)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія),

a також Саллі Долле (Sally Dollé), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився на відмову в юридичному представництві в суді присяжних, який 9 березня 1995 року заочно засудив заявника, згідно зі статтею 630 Кримінально-процесуального кодексу. Заявник посилався на пункти 1 і 3 (b) статті 6 Конвенції. Він також скаржився, посилаючись на статтю 2 Протоколу № 7, що у зв'язку із заочним засудженням його було позбавлено можливості скористатися правом на подання касаційного оскарження, згідно зі статтею 636 Кримінально-процесуального кодексу.

Рішення Суду

Попередні заперечення Уряду

Уряд дотримувався позиції, згідно з якою судове рішення від 9 березня 1995 року після здійснення заочного суду над заявником не було остаточним і що заявник міг домогтися повторного судового розгляду, здавшись властям. Повторний розгляд здійснюється автоматично, так само як і скасовується судове рішення про засудження в разі арешту заявника або здачі його властям до спливу строку давності виконання судового вироку. Водночас Суд вважає, що, всупереч твердженням Уряду, скасування судового рішення після заочного винесення вироку заявникові не можна прирівнювати до засобу правового захисту, який, згідно зі статтею 35 Конвенції, він зобов'язаний вичерпати.

Пункт 1 статті 6 у поєднанні з пунктом 3 (с) статті 6

Зазначивши, що, згідно із законодавством Франції, накладення заборони на представництво захисту під час судового розгляду в суді присяжних, відповідно до формулювання статті 630 Кримінально-процесуального кодексу, має абсолютний характер, Суд висловив думку, що покарання заявника за неспроможність бути присутнім на слуханні у формі подібної заборони видається явно невідповідним. Хоч і не абсолютне, але право кожного на те, щоб його інтереси в суді представляв адвокат, є основоположним елементом справедливого судового розгляду, причому обвинувачений не втрачає його тільки через те, що не може бути присутнім на слуханні. Якщо, з одного боку, законодавство не повинне заохочувати випадки невиправданої відсутності під час судового розгляду, то з іншого — воно також не повинне карати відсутнього в суді обвинуваченого, позбавляючи його можливості скористатися правовою допомогою.

Стаття 2 Протоколу № 7

Стаття 636 Кримінально-процесуального кодексу передбачає, що обвинувачений, суд над яким здійснювався заочно, не має права звертатися до Касаційного суду. Суд постановив, що неможливість для заявника звернутися до Касаційного суду для оскарження судового рішення, ухваленого судом присяжних, який проводить свої засідання як суд першої й останньої інстанції, позбавило заявника права на перегляд вироку судом вищої інстанції і, зокрема, можливості забезпечити перевірку Касаційним судом законності відмови суду присяжних у дозволі адвокатам подавати заяви.

Стаття 41

Суд постановив, що, оскільки заявник не встановив причинно-наслідкового зв'язку між стверджуваними матеріальними збитками і виявленими порушеннями, Суд не присудив заявникові ніякої компенсації. Суд вважає, що достатнім відшкодуванням моральної шкоди є висновок про наявність порушень у судовому рішенні. Частково задовольнивши подання заявника з вимогою про компенсування витрат, пов'язаних з провадженням в національному суді та юридичним представництвом в органах Конвенції, Суд присудив йому 100 000 французьких франків.

---