341
10.05.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «КІПР ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»

У рішенні Великої палати, ухваленому в Страсбурзі 10 травня 2001 року у справі «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey) (заява № 25781/94), Європейський суд з прав людини постановив, шістнадцятьма голосами проти одного, що факти, оскаржувані Кіпром у заяві, мають наслідком відповідальність Туреччини згідно з Європейською конвенцією з прав людини.

Суд постановив, що було допущено такі 14 порушень Конвенції (див. докладніше в розділі 5 «Рішення Суду»):

Зниклі безвісти греки-кіпріоти та їхні родичі

— порушення статті 2 (право на життя) Конвенції, що триває й досі, у зв'язку з тим, що держава-відповідач не провела ефективного розслідування стосовно місцеперебування і долі кіпріотів грецького походження, що зникли безвісти за обставин, які становили загрозу їхньому життю;

— порушення статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність), що триває й досі, у зв'язку з тим, що органи державної влади Туреччини не провели ефективного розслідування стосовно місцеперебування та долі зниклих безвісти греків-кіпріотів, які, за спірним твердженням, зникли після взяття їх під варту турецькою стороною;

— порушення статті 3 (заборона катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження), що триває й досі, у зв'язку з тим, що органи державної влади Туреччини не зреаґували на фактичне занепокоєння родичів зниклих безвісти осіб, а це становило жорстокість, яку можна охарактеризувати лише як нелюдське поводження.

Житло та майно переміщених осіб

— порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції), що триває й досі, у зв'язку з відмовою у дозволі будь-кому із переміщених греків-кіпріотів повернутися додому на північ Кіпру;

— порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист права власності), що триває й досі, у зв'язку з позбавленням греків-кіпріотів, що мають власність на півночі Кіпру, можливості доступу, управління, використання та володіння своїм майном, а також будь-якої компенсації за втручання у їхні права власності;

— порушення статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) у зв'язку з позбавленням греків-кіпріотів, що не проживають на півночі Кіпру, будь-яких засобів правового захисту проти втручання в їхні права, ґарантовані статтею 8 та статтею 1 Протоколу № 1.

Умови, в яких греки-кіпріоти живуть у районі Карпас (північ Кіпру)

— порушення статті 9 (свобода думки, совісті і віросповідання) стосовно греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, у зв'язку з наслідками обмеження їхньої свободи пересування: це призвело до обмеження їхніх можливостей використання місць відправлення релігійних обрядів та їхньої участі в інших заходах релігійного життя;

— порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) стосовно греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, у зв'язку з тим, що підручники, надіслані до їхньої початкової школи для використання, зазнали надмірної цензури;

— порушення статті 1 Протоколу № 1, що триває й досі, стосовно греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, у зв'язку з тим, що в разі довготривалого від'їзду з цього реґіону вони втрачають право мирно володіти своїм майном, а в разі смерті спадкові права родичів, які проживають на півдні Кіпру, не визнаються;

— порушення статті 2 Протоколу № 1 (право на освіту) стосовно греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, у зв'язку з відсутністю належних можливостей відвідання середньої школи;

— порушення статті 3 у зв'язку з тим, що греків-кіпріотів, котрі проживають у районі Карпас (північ Кіпру), зазнали дискримінації, яку можна прирівняти до поводження, що принижує гідність;

— порушення статті 8 стосовно права греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, на повагу до приватного і сімейного життя та на повагу до свого житла;

— порушення статті 13 з огляду на відсутність практики надання засобів правового захисту в разі втручання органів влади у здійснення греками-кіпріотами, що проживають на півночі Кіпру, своїх прав, передбачених статтями 3, 8, 9 і 10 Конвенції та статтями 1 і 2 Протоколу № 1.

Права турків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру

— порушення статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) — внаслідок законодавчо закріпленої практики надання військовим судам юрисдикції розглядати справи цивільних осіб.

Крім того, Суд визнав відсутність порушення, розглядаючи низку скарг, зокрема всі скарги, подані за статтею 4 (заборона рабства та примусової праці), за статтею 11 (свобода зібрань та об'єднання), за статтею 14 (заборона дискримінації), за статтею 17 (заборона зловживання правами) та за статтею 18 (обмеження у застосуванні обмежень на права), у поєднанні з усіма цими положеннями. Що стосується багатьох інших заяв, Суд постановив, що необхідності розглядати порушені в них питання немає.

Суд також одноголосно визнав, що питання можливого застосування статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція) не готове до вирішення.

1. Основні факти

Справа стосується ситуації, що існувала на півночі Кіпру від часу проведення там Туреччиною військових операцій у липні та серпні 1974 року і склалася внаслідок поділу території Кіпру, що триває й досі. У зв'язку з цим Кіпр стверджував, що Туреччина й далі порушує Конвенцію на півночі Кіпру, після того як раніше Європейська комісія з прав людини затвердила дві доповіді, підготовлені після попередніх заяв, поданих Кіпром проти Туреччини.

Під час слухань в органах Конвенції Кіпр наполягав на тому, що Туреччина несе відповідальність згідно з Конвенцією за стверджувані порушення, незважаючи на той факт, що в листопаді 1983 року було проголошено «Турецьку Республіку Північного Кіпру» («Turkish Republic of Northern Cyprus») і після цього, у травні 1985 року, було прийнято «Конституцію ТРПК» («TRNC Constitution»). Кіпр стверджував, що з погляду міжнародного права ТРПК є незаконним утворенням, і посилався на те, що міжнародна спільнота засудила створення ТРПК. Зі свого боку, Туреччина стверджувала, що ТРПК — демократична і конституційна країна, політично незалежна від інших суверенних держав, включно з Туреччиною. На цій підставі Туреччина наголошувала на тому, що обвинувальні твердження Кіпру можуть стосуватися виключно ТРПК і що Туреччина не може бути визнана відповідальною згідно з Конвенцією за дії чи бездіяльність, що стали підставою для цих тверджень.

2. Процедура

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 22 листопада 1994 року. Оголосивши заяву прийнятною 28 червня 1996 року, Комісія призначила представників, які зібрали свідчення у Страсбурзі (27–28 листопада 1997 року), на Кіпрі (21–24 лютого 1998 року) та в Лондоні (22 квітня 1998 року) стосовно різних питань, зазначених у заяві. Дійшовши висновку, що у цій справі немає підґрунтя для досягнення дружнього вреґулювання, Комісія після усного слухання 4 червня 1999 року затвердила доповідь, у якій виклала встановлені факти і висловила думку про те, чи розкривають ці факти стверджувані порушення Туреччиною своїх зобов'язань згідно з Конвенцією.

Справа була передана до Суду Урядом Республіки Кіпр 30 серпня 1999 року та Комісією — 11 вересня 1999 року. Колеґія Великої палати Суду ухвалила, що справу розглядатиме Велика палата.

3. Склад Суду

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло сімнадцять суддів:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова Суду

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Župančič, Словенія)

Ніна Важич (Nina Vajić, Хорватія)

Джон Хедіґан (John Hedigan, Ірландія)

Марґарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня республіка Югославії Македонія)

Тудор Пантіру (Tudor Pantîru, Молдова)

Еґілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Анатолій Ковлер (Росія)

Кутлу Текін Фуад (Kutlu Tekin Fuad), суддя ad hoc від Туреччини,

Сільвіо Маркус-Хелмонс (Silvio Marcus-Helmons), суддя ad hoc від Кіпру,

а також Мікеле де Сальвія (Michele de Salvia), Секретар Суду.

4. Оскарження

Звертаючись до Суду, Кіпр скаржився на порушення статті 1 (зобов'язання поважати права людини), статті 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 13 Конвенції, статті 1 і 2 Протоколу № 1 та статті 14, 17 і 18 Конвенції. Згідно з твердженнями кіпрської сторони, названі статті держава-відповідач порушила внаслідок практики своєї адміністративної діяльності.

Ці твердження стосувалися таких питань:

a) Зниклі безвісти греки-кіпріоти та їхні родичі

Стосовно зниклих безвісти греків-кіпріотів стверджувалося, що, якби когось із них досі тримали під вартою в Туреччині, це становило б форму рабства або поневолення, на порушення статті 4, та серйозне порушення їхнього права на свободу, згідно зі статтею 5. Крім того, Кіпр стверджував, що Туреччина порушила статті 2 і 5, оскільки вона не провела розслідування стосовно зникнення цих осіб за загрозливих для їхнього життя обставин і не повідомила про їхнє місцеперебування.

Стосовно родичів зниклих безвісти осіб, Кіпр стверджував, що було порушено статі 3, 8 та 10 з огляду на те, що турецькі органи влади ніколи не надавали і далі не надають інформацію про долю осіб, зниклих безвісти.

b) Житло та майно переміщених осіб

Кіпр подав скарги, посилаючись, зокрема, на статтю 8 (у зв'язку з постійною відмовою грекам-кіпріотам у дозволі повернутися до свого місця проживання та своїх сімей на північ Кіпру; у зв'язку із заселенням північної частини Кіпру турецькими поселенцями, що шкодить місцевому демографічному та культурному середовищу), на статтю 1 Протоколу № 1 (у зв'язку з відмовою в доступі до майна та в мирному володінні ним, переданням права на майно іншим особам, відмовою виплати компенсації та позбавленням права власності), на статтю 13 Конвенції (у зв'язку з ненаданням переміщеним особам будь-якого засобу судового захисту щодо стверджуваних порушень статті 8 та статті 1 Протоколу № 1) та на статтю 14 у поєднанні з попередніми статтями (у зв'язку з дискримінацією стосовно греків та греків-кіпріотів, що, зокрема, охоплює сферу здійснення ними свого права власності). Крім того, Кіпр посилався на статтю 3 (у зв'язку з дискримінацією стосовно переміщених осіб, що прирівнюється до жорстокого поводження) та статті 17 (зловживання правами) і 18 (недозволене застосування обмежень на права).

c) Умови життя греків-кіпріотів у районі Карпас на півночі Кіпру

Стосовно греків-кіпріотів з Карпасу, Кіпр посилався, серед іншого, на статтю 2 (відмова в наданні належного медичного лікування та обслуговування), статтю 3 (стверджувалося, що дискримінаційне поводження, застосовані до них обмеження і методи примусу, особливо якщо зважати на їхній похилий вік, становили нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження), статтю 5 (загроза недоторканності особи і невжиття органами влади будь-яких запобіжних заходів стосовно цього), статтю 6 (непроведення справедливого розгляду у встановленому законом незалежному та безсторонньому суді, що потребується для вирішення питання щодо їхніх цивільних прав), статтю 8 (втручання в їхнє право на повагу до приватного та сімейного життя, до житла і таємниці кореспонденції), статтю 9 (втручання в їхнє право сповідувати свою релігію, що полягає в обмеженні їхньої свободи пересування і доступу до місць відправлення релігійних обрядів), статтю 10 (застосування надмірної цензури щодо підручників та встановлення обмежень на ввезення до країни газет і книг грецькою мовою), статтю 11 (перешкоди їхній участі у двосторонніх чи багатосторонніх заходах чи зборах громади), статтю 13 (позбавлення їх можливості використання ефективного засобу правового захисту стосовно їхніх скарг), статтю 14 (дискримінація на расовому, релігійному та мовному ґрунті), а також на статтю 1 Протоколу № 1 (втручання у право власності померлих греків-кіпріотів, а також осіб, що залишили північ Кіпру на невизначений період) та статтю 2 цього Протоколу (відсутність можливостей для дітей греків-кіпріотів відвідувати середню школу).

d) Скарги стосовно турків-кіпріотів, включно з членами циганської громади, що проживають на півночі Кіпру

Кіпр стверджував, зокрема, що було порушено статтю 5 (свавільне затримання та арешт) стосовно турків, що перебувають в опозиції до режиму ТРПК; статтю 6 (розгляд справ у «військових судах»), статтю 8 (нападки та постійне переслідування з боку третіх осіб), статтю 10 (заборона газет грецькою мовою та втручання у свободу вираження поглядів), статтю 11 (позбавлення права на свободу об'єднання з греками-кіпріотами), статтю 1 Протоколу № 1 (ненадання туркам-кіпріотам дозволу повернутися до свого майна на півдні Кіпру). Кіпр також стверджував, що було порушено статті 3, 5, 8 і 13 Конвенції та статтю 2 Протоколу № 1 у зв'язку з поводженням, якого зазнають цигани турецько-кіпріотського походження, що проживають на півночі Кіпру.

5. Рішення Суду

Попередні питання

Суд зауважив, що, незважаючи на неподання Туреччиною меморандуму до Суду, на нез'явлення її представника на усне слухання справи 20 вересня 2000 року, а також на те, що вона не заявила про свої попередні питання повторно, Суд одностайно вважає, що він має юрисдикцію розглянути ці попередні питання, що були порушені Туреччиною у провадженні в Комісії і відкладені Комісією на етап розгляду справи по суті.

Суд одностайно визнав, що Уряд держави-заявниці має як право подати цю заяву locus standi, адже уряд Республіки Кіпр є єдиним законним урядом цієї країни, так і законний правовий інтерес у розгляді цієї заяви по суті, оскільки жодна з резолюцій, ухвалених Комітетом міністрів Ради Європи за попередніми доповідями Комісії, не привела до ухвалення Туреччиною рішення, яке можна було б вважати спроможним забезпечити вирішення питань, порушених у цій заяві. Крім того, Суд одностайно підтвердив висновок Комісії про те, що події, котрі завершилися більше ніж за шість місяців до дати подання заяви (22 травня 1994 року), перебувають за межами його розгляду.

Щодо заперечення Туреччиною своєї відповідальності згідно з Конвенцією стосовно поданих проти неї тверджень, Суд постановив, шістнадцятьма голосами проти одного, що факти, оскаржувані в цій заяві, підпадають під «юрисдикцію» Туреччини, у контексті статті 1 Конвенції, і, отже, мають наслідком відповідальність держави-відповідача згідно з Конвенцією. Роблячи цей висновок, Суд зазначив, що він узгоджується з висловленою раніше думкою Суду, що викладена в рішенні у справі «Луазіду проти Кіпру» (Loizidou v. Cyprus)[1] (розглядалася по суті). У цьому рішенні Суд зазначав, що через свою військову присутність на півночі Кіпру Туреччина здійснює ефективний всеосяжний контроль у реґіоні і це покладає на неї відповідальність згідно з Конвенцією за політику та дії органів «ТРПК». У справі, що розглядається, Суд наголосив, що Туреччина має нести відповідальність згідно з Конвенцією не лише за дії своїх солдатів та посадових осіб на півночі Кіпру, а й за дії місцевої адміністрації («ТРПК»), яка продовжує існувати завдяки військовій та іншій підтримці з боку Туреччини.

Далі, десятьма голосами проти семи, Суд визнав, що, для вирішення питання стосовно вичерпання, відповідно до статті 26 колишньої Конвенції (тепер — пункт 1 статті 35), національних засобів правового захисту, доступні в «ТРПК» засоби можна вважати «національними засобами правового захисту» держави-відповідача, а питання їхньої ефективності необхідно розглядати диференційовано, з урахуванням конкретних обставин, за яких воно було порушене. Більшість суддів Суду, як і більшість членів Комісії, зокрема, визнали, посилаючись при цьому на консультативний висновок Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), що в ситуаціях, подібних до тієї, що має місце у цій справі, зобов'язання іґнорувати дії фактично існуючих утворень, таких, як «ТРПК», є далеко не абсолютним. Суд вважає, що на території, про яку йдеться, життя її мешканців ішло своєю чергою, і фактично існуючі органи влади, зокрема відповідні суди, повинні забезпечити задовільний рівень і захищеність цього життя. Суд зауважив, що, виходячи з інтересів цих мешканців, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто іґнорувати дії таких органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що належать їм. Роблячи цей висновок, більшість складу Суду підкреслила, що немає жодних підстав узаконювати «ТРПК», і знову наголосила на тому, що Уряд Республіки Кіпр залишається єдиним законним урядом Кіпру.

a) Зниклі безвісти греки-кіпріоти та їхні родичі

Суд одностайно визнав відсутність порушення статті 2, на яке скаржився заявник, вважаючи, що було порушено основне зобов'язання згідно з цією статтею стосовно будь-кого із зниклих безвісти. Наявні в Суду докази не є належним підтвердженням загибелі тієї чи іншої особи, що зникла безвісти, за обставин, що мають наслідком відповідальність держави-відповідача.

З іншого боку, Суд визнав, шістнадцятьма голосами проти одного, наявність порушення статті 2, що триває й досі, з огляду на те, що органи влади держави-відповідача не провели ефективного розслідування стосовно місцеперебування та долі греків-кіпріотів, які зникли безвісти за загрозливих для їхнього життя обставин.

Суд дійшов одностайного висновку, що порушення статті 4 не встановлено.

Незважаючи на свою одностайну думку про відсутність встановленого факту перебування тієї чи іншої зниклої безвісти особи під вартою упродовж часу, що розглядається, Суд визнав, шістнадцятьма голосами проти одного, наявність порушення статті 5, що триває й досі, у зв'язку з тим, що органи влади держави-відповідача не провели ефективного розслідування стосовно місцеперебування та долі зниклих безвісти греків-кіпріотів, які, за спірним твердженням, зникли після взяття їх під варту турецькою стороною.

Що стосується родичів зниклих безвісти греків-кіпріотів, Суд, шістнадцятьма голосами проти одного, визнав наявність порушення статті 3, що триває й досі, у зв'язку з тим, що органи державної влади Туреччини не зреаґували на фактичне занепокоєння родичів зниклих безвісти осіб, а це становило жорстокість, яку можна охарактеризувати лише як нелюдське поводження.

Беручи до уваги цей висновок, Суд одностайно визнав відсутність необхідності розглядати питання, чи було порушено статті 8 та 10 Конвенції стосовно родичів зниклих безвісти греків-кіпріотів.

b) Житло та майно переміщених осіб

Шістнадцятьма голосами проти одного Суд визнав наявність порушення статті 8, що триває й досі, у зв'язку з відмовою у дозволі будь-кому із переміщених греків-кіпріотів повернутися додому на північ Кіпру. Беручи до уваги цей висновок, Суд одностайно визнав відсутність необхідності розглядати питання щодо наявності подальшого порушення цієї статті у зв'язку зі стверджуваною маніпуляцією стосовно демографічного і культурного середовища у поселеннях переміщених греків-кіпріотів на півночі Кіпру. Щодо скарги Уряду-заявника за статтею 8 про втручання у право на повагу до сімейного життя у зв'язку з відмовою в дозволі будь-кому із греків-кіпріотів повернутися до свого дому на півночі Кіпру, Суд одностайно визнав, що ця скарга має розглядатися в контексті заяв стосовно умов життя карпаських греків-кіпріотів.

Крім того, шістнадцятьма голосами проти одного Суд визнав наявність порушення статті 1 Протоколу № 1, що триває й досі, у зв'язку з позбавленням греків-кіпріотів, що мають власність на півночі Кіпру, права доступу до свого майна, контролю, використання та володіння ним, а також будь-якої компенсації за втручання в їхні права власності.

Також шістнадцятьма голосами проти одного Суд дійшов висновку про наявність порушення статті 13 у зв'язку з позбавленням греків-кіпріотів, що не проживають на півночі Кіпру, будь-яких засобів правового захисту проти втручання в їхні права, ґарантовані статтею 8 та статтею 1 Протоколу № 1. Суд одностайно визнав, що немає необхідності розглядати, чи було в цій справі допущено порушення статті 14 у поєднанні зі статтями 8 та 13 і статтею 1 Протоколу № 1 і чи спричинила стверджувана дискримінація стосовно переміщених греків-кіпріотів також порушення статті 3. Суд також висловив одностайну думку, що, зважаючи на висновки Суду стосовно статей 8 та 13, а також статті 1 Протоколу № 1, потреби розглядати окремо скарги Уряду-заявника, подані з посиланням на статті 17 та 18, не було.

c) Умови життя греків-кіпріотів у районі Карпас (північ Кіпру)

Шістнадцятьма голосами проти одного Суд визнав, що було порушено статтю 9 стосовно греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру. Щодо маронітів, які проживають на півночі Кіпру, Суд одноголосно визнав, що порушення статті 9 не було. Суд також визнав, шістнадцятьма голосами проти одного, що було порушено статтю 10 стосовно греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, у зв'язку із застосуванням надмірної цензури щодо підручників, надісланих до їхньої початкової школи.

Далі, шістнадцятьма голосами проти одного, Суд визнав наявність порушення статті 1 Протоколу № 1, що триває й досі, стосовно греків-кіпріотів, які проживають на півночі Кіпру, у зв'язку з тим, що в разі довгострокового від'їзду з півночі Кіпру вони втрачають право мирно володіти своїм майном, а в разі смерті спадкові права родичів, які проживають на півдні Кіпру, не визнаються.

Також шістнадцятьма голосами проти одного Суд визнав, що було порушено статтю 2 Протоколу № 1 стосовно греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, з огляду на відсутність належних можливостей відвідання середньої школи.

Крім того, Суд визнав, шістнадцятьма голосами проти одного, що було порушено статтю 3 у зв'язку з дискримінацією стосовно греків-кіпріотів, що проживають у районі Карпас (північ Кіпру), яка прирівнюється до поводження, що принижує гідність. З цього приводу Суд зауважив, що греко-кіпріотське населення району Карпас змушене жити в умовах ізоляції, контролю та обмеження їхнього пересування, без перспективи і надії на відновлення й розвиток своєї громади. На думку Суду, умови, в яких приречене жити місцеве населення, були принизливими та суперечили самій суті поваги до людської гідності. Дискримінація стосовно них здійснюється з жорстокістю, яка становить поводження, що принижує людську гідність.

Далі Суд визнав, шістнадцятьма голосами проти одного, що, виходячи із загальної точки зору, було порушено статтю 8 стосовно права греків-кіпріотів, які проживають на півночі Кіпру, на повагу до приватного і сімейного життя та до їхнього житла. З цього приводу Суд зазначив, що здійснення прав населенням, про яке йдеться, зазнає суттєвого обмеження, зокрема здійснюється контроль за їхнім пересуванням та контактами. Здійснюваний органами влади нагляд передбачав навіть фізичну присутність державних аґентів у помешканнях греків-кіпріотів під час товариських або інших візитів з боку третіх осіб, зокрема членів сім'ї. Беручи до уваги цей висновок, Суд одноголосно визнав, що не було необхідності окремо розглядати скаргу Уряду-заявника, подану з посиланням на статтю 8, стосовно результатів здійснення державою-відповідачем колонізаційної політики щодо культурної та демографічної ситуації в греко-кіпріотських поселеннях. Далі Суд одноголосно визнав відсутність порушення статті 8 стосовно права на повагу до кореспонденції, у зв'язку зі стверджуваною практикою втручання у право на повагу до кореспонденції греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру.

Суд дійшов висновку, шістнадцятьма голосами проти одного, що було порушено статтю 13 у зв'язку з практикою позбавлення греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, ефективних засобів правового захисту проти втручання органів влади у здійснення ними своїх прав згідно зі статтями 3, 8, 9 та 10 Конвенції та статтями 1 і 2 Протоколу № 1. З іншого боку, одинадцятьма голосами проти шести Суд визнав відсутність порушення статті 13 у зв'язку зі стверджуваним позбавленням греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, засобів правового захисту від втручання приватних осіб у здійснення ними своїх прав згідно зі статтею 8 та статтею 1 Протоколу № 1.

Суд визнав, шістнадцятьма голосами проти одного, відсутність порушення статті 2 у зв'язку зі стверджуваною практикою позбавлення греків-кіпріотів та маронітів, що проживають на півночі Кіпру, можливості користуватися медичним обслуговуванням, та, виходячи з тих самих критеріїв, що порушення статті 5 не було. Крім того, одинадцятьма голосами проти шести Суд визнав відсутність порушення статті 6 стосовно греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, у зв'язку зі стверджуваною практикою позбавлення їх права на справедливе вирішення незалежним і безстороннім судом питань щодо їхніх цивільних прав та обов'язків. Також Суд одностайно визнав відсутність порушення статті 11 у зв'язку зі стверджуваною практикою позбавлення греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, права на свободу об'єднання та відсутність порушення статті 1 Протоколу № 1 у зв'язку з тим, що, як стверджує заявник, відсутній порядок захисту власності греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, проти втручання приватних осіб.

Суд одноголосно ухвалив, що не було необхідності розглядати питання щодо наявності порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 3 стосовно греків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, якщо брати до уваги рішення Суду за статтею 3, та, чотирнадцятьма голосами проти трьох, що, зважаючи на особливі обставини цієї справи, Суд не має потреби розглядати питання щодо наявності порушення статті 14 у поєднанні з іншими відповідними статтями.

d) Право переміщених греків-кіпріотів на проведення виборів

Суд одноголосно визнав, що не було необхідності з'ясовувати, чи свідчать ці факти про порушення права переміщених греків-кіпріотів на свободу виборів, що ґарантоване статтею 3 Протоколу № 1.

e) Права турків-кіпріотів, включно з членами циганської громади,
що проживають на півночі Кіпру

За цим пунктом Суд одностайно відмовився від юрисдикції розглядати ті аспекти скарг Уряду-заявника, поданих з посиланням на статті 6, 8, 10 та 11, стосовно політичних опонентів режиму «ТРПК», так само як і їхні скарги з посиланням на статті 1 та 2 Протоколу № 1 стосовно членів турецько-кіпріотської циганської громади, які були визнані Комісією як такі, що перебувають за межами розгляду справи, що її було оголошено прийнятною.

Суд визнав, шістнадцятьма голосами проти одного, що було порушено статтю 6 у зв'язку із законодавчо закріпленою практикою надання військовим судам юрисдикції розглядати справи цивільних осіб.

Далі Суд одноголосно визнав відсутність порушення статей 3, 5, 8, 10 та 11 стосовно турків-кіпріотів, які перебувають в опозиції до режиму на півночі Кіпру, про що йшлося в заяві, у якій стверджувалося про існування адміністративної практики порушення таких прав, а також практики незабезпечення захисту їхніх прав, ґарантованих цими статтями. Шістнадцятьма голосами проти одного Суд дійшов висновку про відсутність порушень статей 3, 5, 8 та 14 стосовно прав членів турецько-кіпріотської циганської громади, у зв'язку зі стверджуваною адміністративною практикою, включно зі стверджуваною практикою позбавлення цієї групи людей можливості захисту своїх прав, передбачених згаданими статтями.

Суд одноголосно визнав відсутність порушення статті 10 у зв'язку зі стверджуваною практикою обмеження права турків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, одержувати інформацію з преси грецькою мовою; відсутність порушення статті 11 у зв'язку зі стверджуваною практикою втручання у право турків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, на свободу зібрань та об'єднання; відсутність порушення статті 1 Протоколу № 1 у зв'язку зі стверджуваною адміністративною практикою, включно зі стверджуваною практикою позбавлення турків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, права на мирне володіння своїм майном, яке у них є на півдні Кіпру.

Одинадцятьма голосами проти шести Суд визнав відсутність порушення статті 13 у зв'язку зі стверджуваною практикою позбавлення турків-кіпріотів, що проживають на півночі Кіпру, ефективних засобів правового захисту.

f) Стверджувані порушення статей 1, 17, 18 та пункту 4 статті 32 колишньої Конвенції

Суд одноголосно визнав, що не було необхідності окремо розглядати скарги Уряду-заявника за цими статтями.

Судді Палм, Коста, Юнґвірт, Пантіру, Левіц, Ковлер, Фуад та Маркус-Хелмонс висловили окремі думки, що частково не збігаються з позицією більшості. Тексти окремих думок додаються до судового рішення.

---