738
16.10.2001
Комюніке Секретаря Суду
РІШЕННЯ ПАЛАТИ СТОСОВНО НІДЕРЛАНДІВ
Сьогодні Європейський суд з прав людини
повідомив у письмовій формі рішення, що не є остаточним[i],
у такій справі:
Секція 1
1) Ельязер проти Нідерландів (Eliazer
v. the Netherlands) (заява № 38055/97)
Порушення пункту 1 статті 6, взятого у
поєднанні з пунктом 3
статті 6, допущено не було
Порушення статті 14 допущено не було
23 січня 1996 року Ґерсона
Ельязера (Gerson Eliazer), громадянина Нідерландських Антильських
островів, було визнано винним за зберігання одного кілограму кокаїну. Оскільки
він не з'явився на судовий розгляд, його справу було розглянуто і відповідне
рішення винесене в заочному провадженні. Його подальшу апеляцію в касаційну
інстанцію Верховний суд оголосив неприйнятною на тій підставі, що він не мав
права подавати таку апеляцію, оскільки його було визнано винним заочно, і тому
він мав спочатку подати заперечення проти свого засудження, щоб дати змогу
провести повторне слухання справи.
Заявник скаржився на відсутність
можливості звернутися до Верховного суду і на дискримінацію, адже якби він був
присутнім на судовому розгляді, то зміг би подати апеляцію до касаційної
інстанції.
Суд встановив, що інтерес держави в
забезпеченні якомога більшої кількості справ, розглянутих у присутності
обвинувачених перед наданням їм дозволу звернутися з апеляцією до касаційної
інстанції, переважав інтерес обвинуваченого уникнути ризику бути заарештованим
у зв'язку з явкою на судове засідання. Доходячи цього висновку, Суд взяв до
уваги всю сукупність обставин цього провадження, зокрема той факт, що адвоката
заявника було заслухано в апеляційному провадженні в Об'єднаному суді правосуддя,
незважаючи на те, що заявник не з'явився на це провадження. Крім того, заявник
мав змогу забезпечити собі доступ до Верховного суду, подавши заяву з вимогою
повторного розгляду висунутих проти нього обвинувачень за умови його явки на
цей розгляд. На погляд Суду, не можна було стверджувати, що така система,
призначення якої — зрівноважувати конкретні, що фігурують у справі, інтереси,
була несправедливою. Отже, рішення, яким було оголошено апеляцію заявника до
касаційної інстанції неприйнятною, не могло вважатися непропорційним обмеженням
права заявника на звернення до суду або обмеженням, які позбавляли його права
на справедливий судовий розгляд.
Європейський суд з прав людини
постановив, п'ятьма голосами проти двох, що порушення пункту 1 статті 6 (право
на звернення до суду) та пункту 3 статті 6 (право захищати себе особисто чи
використовувати правову допомогу захисника, обраного на власний розсуд)
Європейської конвенції з прав людини допущено не було.
Зважаючи на те, що ситуацію із
засудженням особи в заочному провадженні не можна порівняти з тією, коли вина
особи встановлюється внаслідок змагального судового процесу (оскільки в другому
випадку особа присутня на розгляді своєї справи, а в першому — ні), Суд,
п'ятьма голосами проти двох, постановив, що порушення статті 14 Конвенції
допущено не було.
(Рішення викладене
лише англійською мовою).