043
23.01.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ
ПРО ПЕРШОЧЕРГОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ
«ПРІТТІ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

Учора Європейський суд з прав людини вирішив розглянути справу «Прітті проти Сполученого Королівства» (Pretty v. the United Kingdom) (заява № 2346/02) у першочерговому порядку та поінформувати Уряд Сполученого Королівства про надходження заяви й невідкладність її розгляду[1]. Заяву було зареєстровано 18 січня 2002 року.

Основні факти

Діана Прітті (Diane Pretty) — громадянка Сполученого Королівства, 1958 року народження, проживає в Лутоні (Luton). Вона помирає від хвороби рухових нейронів — деґенеративної хвороби, яка уражає м'язи і від якої немає засобів лікування. Хвороба зараз уже в запущеній стадії; все тіло, починаючи від шиї, паралізоване, і очікувана тривалість життя незначна. Однак інтелект заявниці і спроможність приймати рішення не постраждали. Враховуючи те, що на останній стадії ця хвороба завдає страждань і приниження, заявниця хоче мати можливість особисто проконтролювати, як і коли вона помре, і позбутися цього страждання та приниження.

Хоча, згідно з англійським правом, вчинення самогубства не є злочином, заявниця, внаслідок своєї хвороби, не в змозі вчинити такий крок без допомоги. Однак, згідно з пунктом 1 статті 2 Закону про суїцид, допомога іншій особі у вчиненні самогубства є злочином. Пані Прітті бажає отримати таку допомогу від свого чоловіка, але генеральний прокурор відмовив задовольнити її прохання ґарантувати у такому випадку її чоловікові свободу від судового переслідування. Оскарження заявницею цієї відмови були безуспішними.

Оскарження

Заявниця подала скаргу з посиланням на статтю 3 (заборона нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження) Європейської конвенції з прав людини. Вона стверджує, що Уряд Сполученого Королівства зобов'язаний не лише сам утримуватися від завдання нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, а й вживати реальних заходів, спрямованих не допускати ситуацій, у яких людина може зазнати такого поводження. Єдиним ефективним засобом захисту заявниці від такого поводження могла б бути ґарантія про непереслідування її чоловіка в судовому порядку, якщо він допоможе їй вчинити самогубство.

Вона також скаржиться, посилаючись на статтю 2 Конвенції (право на життя), що саме людина має вирішувати, чи жити їй далі, і що право на смерть є неминучим наслідком права на життя і це право також захищене. Отже, держава має позитивний обов'язок передбачити в національному законодавстві можливість реалізації заявницею такого права.

Посилаючись також на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя), вона стверджує, що ця стаття недвозначно визнає право на самовизначення, і, посилаючись на статтю 9 (свобода совісті), вона скаржилась на те, що відмова надати ґарантію непереслідування та відсутність передбаченої законом можливості вчинення самогубства зі сторонньою допомогою порушує її право виражати свої переконання. Посилаючись на статтю 14, вона стверджує, що беззастережна заборона вчинення самогубства зі сторонньою допомогою є дискримінацією тих, хто не в змозі самотужки вчинити самогубство, тимчасом як здорові люди можуть здійснити право померти, не порушуючи національного законодавства.

 

---