Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Репетитор англійської мови
Петропавлівська Борщагівка.
Англійська для школярів.
 


Стаття з журналу № 1'2002

Назва
 
Рішення палати у справі «Фретте проти Франції». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of Frette v. France)
 
Зміст
 

105
26.02.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ «ФРЕТТЕ ПРОТИ ФРАНЦІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення у справі «Фретте проти Франції» (Fretté v. France) (№ 36515/97), що не є остаточним[1].

Суд постановив:

— чотирма голосами проти трьох, що порушення статті 14 Європейської конвенції з прав людини (заборона дискримінації), взятої у поєднанні зі статтею 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), допущено не було; і

— одноголосно, що було допущено порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд).

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 3500 євро як компенсацію за судові витрати.

(Рішення викладене лише французькою мовою).

1. Основні факти

Заявник — Філіп Фретте (Philippe Fretté), громадянин Франції, 1954 року народження, проживає в Парижі.

Рішенням від 3 травня 1993 року Паризький департамент з питань соціальної допомоги, молоді та охорони здоров'я відхилив прохання заявника про надання попереднього дозволу на усиновлення дитини. Апеляцію, подану заявником 21 травня 1993 року, було відхилено рішенням від 15 жовтня 1993 року на тій підставі, що «спосіб життя» заявника не виглядав таким, що може достатнім чином ґарантувати забезпечення дитині належного родинного притулку для її освітньої, психологічної та сімейної перспективи.

Рішенням від 25 січня 1995 року Паризький адміністративний суд відхилив рішення про відмову надати заявникові такий дозвіл. Суд зазначив, що немає доказів, на підставі яких можна було встановити чи навіть припускати, «що спосіб життя п. Фретте свідчить про відсутність суворої моральної позиції чи його емоційну нестабільність, або про небезпеку того, що він може зловжити фактом усиновлення, або про будь-яку іншу поведінку, яка говорила б про те, що його план усиновлення становить небезпеку для будь-якої дитини, котру він усиновляє». Паризький департамент з питань соціальної допомоги апелював до Державної ради (Conseil d'Etat); вона скасувала рішення адміністративного суду і рішенням по суті справи відхилила прохання заявника про надання попереднього дозволу на усиновлення. Рада постановила, що заявник, «незважаючи на його очевидні особисті якості й здатність до виховання дітей, але враховуючи його спосіб життя, не може забезпечити належних ґарантій — з освітнього, психологічного та сімейного погляду — щодо усиновлення дитини».

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 1 квітня 1997 року і передано на розгляд Європейського суду з прав людини 1 листопада 1998 року. 12 червня 2001 року її було оголошено частково прийнятною. Слухання відбулося 2 жовтня 2001 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія), голова

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Франсуаза Тюлкен(Françoise Tulkens, Бельгія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія),

а також Саллі Долле (Sally Dollé), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

У своїй скарзі заявник стверджував, що рішення, яким було відхилено його прохання про дозвіл на усиновлення, становило свавільне втручання в його приватне та сімейне життя, оскільки ґрунтувалося виключно на неґативному упередженні щодо його сексуальної орієнтації. У зв'язку з цим він посилався на статтю 14, взяту в поєднанні зі статтею 8. Він також скаржився, що його не було викликано на слухання, яке проводила Державна рада, і це становило порушення пункту 1 статті 6.

Рішення Суду

Стаття 14, взята в поєднанні зі статтею 8

Спочатку Суд мав вирішити, чи підпадають факти справи під сферу застосування статті 8 та, відповідно, статті 14.

Суд зауважив, що Конвенція як така не ґарантує права на усиновлення.

Право на повагу до сімейного життя передбачає існування сім'ї, і стаття 8 простого бажання заснувати сім'ю не захищає. Однак французьке національне право дозволяє будь-якій неодруженій особі — чоловікові чи жінці — звертатися з проханням про усиновлення, і, як видно з матеріалів справи, французькі органи влади відмовили заявникові в наданні попереднього дозволу, посилаючись при цьому, хоча й не прямо, лише на його сексуальну орієнтацію. Отже, Суд дійшов висновку, що допущено дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації заявника, — поняття, яке, без сумніву, підпадає під сферу застосування статті 14. Це означає, що право заявника, ґарантоване статтею 343-1 Цивільного кодексу і яке належить до сфери застосування статті 8, було порушене вирішальним чином на підставі його сексуальної орієнтації, і стаття 14 застосовується.

Щодо конкретних обставин справи, Суд зазначив найперше, що рішення про відмову надати заявникові дозвіл на усиновлення відповідали законній меті, а саме — захистові здоров'я та прав дітей, яких могла торкнутися процедура усиновлення. Така процедура у принципі могла відбутися лише після отримання дозволу. Суд зауважив, що Договірні держави користуються певною свободою розсуду в оцінці того, чи виправдовують положення законодавства нерівний підхід до вирішення цього питання залежно від різних обставин у подібних справах і наскільки такий підхід може відрізнятися. У такій справі, як ця, в якій порушені складні питання, підходи до вирішення яких державами — членами Ради Європи мають дуже мало спільного, і яка стосується сфери, де взагалі закон, схоже, перебуває в перехідному стані, органам влади кожної держави треба надати широку свободу розсуду, адже вони мають безпосередній і постійний контакт з демографічними тенденціями у своїх країнах і мають у принципі кращі, ніж міжнародний суд, можливості для оцінки місцевих потреб та умов.

У цій справі, де йдеться про конкуруючі інтереси заявника та дітей, які можуть бути усиновлені, Суд міг лише зазначити, що наукові кола — особливо фахівці з питань дитячої опіки, психіатри та психологи — не мають єдиної думки щодо можливих наслідків виховання дітей одним чи кількома гомосексуальними батьками. Зокрема, треба зважати й на те, що кількість опублікованих на сьогодні наукових досліджень з цього приводу обмежена. Крім того, існує дуже велика різниця в думках як в окремих країнах, так і між країнами, не кажучи вже про малий відсоток дітей, яких усиновляють гадані названі батьки. За цих обставин національні органи влади мають законні й розумні підстави вважати, що право на усиновлення дитини, якого домагався заявник, посилаючись на статтю 343-1 Цивільного кодексу, обмежується інтересами дітей, яких може торкнутися ця процедура, незважаючи на законні прагнення заявника і не піддаючи сумніву його власний вибір.

Стаття 6

Суд нагадав, що принцип рівності вихідних умов — елемент більш широкої концепції справедливого судового розгляду — вимагає надання кожній стороні достатньої можливості представити свою справу в умовах, які не дають їй значних переваг перед її опонентом. У принципі це означає, що сторони в судовому процесі повинні мати право знати про всі подані до суду докази чи зауваження.

Суд взяв до уваги те, що заявник, який стверджував, що він кілька разів телефонував у канцелярію Державної ради, щоб дізнатися про дату слухання, і не отримав чіткої відповіді, і якого не було поінформовано про можливість письмово попрохати повідомити його про цю дату, не отримав повістки про явку на слухання в Державну раду. Внаслідок цього він не мав можливості дізнатися, які подання зробила уповноважена особа Уряду. Не будучи представленим, він і перед слуханням також не мав змоги дізнатися про їхній зміст у загальних рисах. Це позбавило його можливості подати вторинне заперечення у вигляді записки до суду на етапі обговорення. Отже, його було позбавлено права на справедливий судовий розгляд справи з дотриманням принципу змагальності судового процесу, на порушення пункту 1 статті 6.

Суддя Коста, до якого приєдналися судді Юнґвірт і Трая, висловив окрему думку, яка частково збігається з позицією більшості. Судді Фурманн, Тюлкен і Братца висловили окрему думку, яка не збігається з позицією більшості. Ці думки додаються до рішення Суду.



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2024 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua