284
28.05.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«МАК-ШЕЙН ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення палати[1] у справі «Мак-Шейн проти Сполученого Королівства» (McShane v. the United Kingdom) (заява № 43290/98). Суд одноголосно постановив:

— що допущено порушення статті 2 Європейської конвенції з прав людини (право на життя), у зв'язку з неефективним розслідуванням факту загибелі чоловіка заявниці,

— що порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) допущено не було,

— що порушення статті 14 (заборона дискримінації) допущено не було,

— що порушення статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) допущено не було,

— що допущено порушення статті 34 (індивідуальні заяви).

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявниці 8000 фунтів стерлінґів як компенсацію за нематеріальну шкоду та 8000 фунтів стерлінґів за судові витрати. (Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

Заявниця — Тріза Мак-Шейн (Treasa McShane), громадянка Сполучених Штатів Америки. Уночі 12 липня 1996 року чоловік заявниці, Дермот Мак-Шейн (Dermot McShane), перебував із друзями у барі в м. Лондондері (Londonderry, Північна Ірландія), поблизу місця, де відбувалося велике заворушення, при якому демонстранти застосовували пляшки із запалювальною сумішшю, а королівська поліція Ольстера (RUC) та підрозділи британської армії — «гумові патрони» (пластикові кулі). За словами друга, який був разом з чоловіком заявниці, вони вийшли з бару приблизно о 1.30. Поблизу перехрестя, де перетинаються вулиці ЛітлДжеймс та Ґрейт-Джеймс, зібрався великий натовп людей, які кидали каміння та інші предмети у поліцію. Було викликано військову підмогу. Проти натовпу поліція застосовувала інтенсивний вогонь гумовими кулями. Щоб захисти себе від куль, люди, просуваючись у напрямку поліції, використовували промисловий скіп і великі уламки паркану навколо будівельного майданчика. Інспектор поліції на місці події порадився з військовиками, які прибували, і попрохав знести барикади. За його словами, він наказав водієві саксонського бронетранспортера (БТР), рядовому Р., просуватися до загородження. Під паркан, на який в'їхав БТР, потрапив п. Мак-Шейн. Його відвезли до лікарні, де він невдовзі помер.

Ольстерська королівська поліція провела розслідування загибелі п. Мак-Шейна, і 1 квітня 1998 року генеральний прокурор визнав, що немає достатніх доказів, які могли б забезпечити необхідні підстави для визнання когось винним в умисному або неумисному вбивстві чи в необережному водінні машини. Коронерське розслідування почалося 13–14 грудня 1999 року і триває досі.

Крім того, заявниця вчинила цивільний позов (провадження досі триває) проти міністра оборони, начальника Ольстерської поліції та міністра у справах Північної Ірландії через стверджуване недбальство та порушення передбаченого законом обов'язку.

Ольстерська поліція також подала офіційну скаргу до Правничого товариства Північної Ірландії (Law Society of Northern Ireland) з приводу стверджуваного невиконання зобов'язання зберігати конфіденційну інформацію, яке взяла на себе пані С., соліситор заявниці в коронерському розслідуванні, стосовно матеріалів, долучених представниками заявниці в Європейському суді з прав людини до письмових зауважень. Правниче товариство відхилило скаргу як необґрунтовану.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 3 жовтня 1996 року і передано до Європейського суду з прав людини 1 листопада 1998 року. 12 грудня 2000 року її було оголошено прийнятною. Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Финляндія), голова

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія)

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Вєра Стражницька (Viera Strážnická, Словаччина),

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія),

Станіслав Павловський (Stanislav Pavlovschi, Молдова),

 а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявниця стверджувала, що її чоловіка вбили представники служб безпеки навмисне, або принаймні він загинув внаслідок застосування сили, яке не було викликане необхідністю і було непропорційним. Вона також стверджувала, що не мала доступу до суду та ефективного засобу правового захисту стосовно смерті чоловіка і що розслідування факту його смерті було неефективним, незадовільним і не було незалежним. Вона вказувала на велику кількість католиків та членів республіканських напіввійськових угруповань, загиблих внаслідок дій служб безпеки та поліції, тимчасом як кількість судових переслідувань і засуджень була непропорційно малою, що свідчило про надзвичайно дискримінаційний підхід, якого дотримувалися сили безпеки при застосуванні смертоносної сили проти цивільних людей і членів напіввійськових угруповань. Вона також скаржилася, що здійсненню її права на подання заяви до Європейського суду з прав людини перешкоджало те, що ольстерська поліція вжила заходів для порушення проти її соліситора дисциплінарного провадження на національному рівні, обвинувачуючи соліситора в тому, що вона розголосила в провадженні в Суді показання свідків представникам пані Мак-Шейн. Заявниця посилалася на статті 2, 6, 13, 14 і 34 Конвенції.

Рішення Суду

Стаття 2

Суд зауважив, що спроби з його боку встановити факти у справі були б недоцільними й суперечили б покладеній на нього Конвенцією допоміжній ролі. Такі дії дублювали б провадження, що його здійснювали цивільні суди, які мають кращі можливості та засоби для проведення слідчих дій. Не була доведена наявність будь-яких факторів, які позбавляли б цивільні суди змоги встановити факти і з'ясувати правомірність чи неправомірність дій, які призвели до загибелі п. Мак-Шейна. Суд також не переконався, що було доречним використовувати надані сторонами документальні матеріали, щоб зробити ті чи інші висновки стосовно відповідальності за смерть чоловіка заявниці, зокрема використати показання анонімних свідків. Надані у письмовій формі версії подій не були перевірені за допомогою допиту чи перехресного допиту, і їх використання створило б недовершене й потенційно оманливе підґрунтя для будь-якої спроби такого характеру. Цю ситуацію не можна ототожнювати із ситуацією, коли має місце загибель людини у в'язниці і коли можна вважати, що тягар доведення та обов'язок надати достатнє і правдоподібне пояснення покладаються на державу.

Отже, Суд не робив будь-яких висновків стосовно стверджуваної відповідальності держави за смерть п. Мак-Шейна.

Проте Суд встановив, що в розслідуванні факту його смерті було допущено кілька похибок:

— працівники поліції, які розслідували інцидент, не були незалежними від працівників, причетних до цього інциденту,

— поліційне розслідування не було оперативним,

— не було зобов'язано військовослужбовця — водія БТР, який смертельно травмував п. Мак-Шейна, — прибути як свідок на коронерське розслідування,

— процедура коронерського розслідування не давала змоги ухвалити вердикт чи висновки, які могли б ефективно забезпечити судове переслідування у разі виявлення ознак кримінального правопорушення,

— нерозголошення показань свідків та інших відповідних документів призвело до тривалих відстрочень у провадженні,

— процедуру коронерського розслідування не було розпочато оперативно.

Тому Суд постановив, що було допущено порушення статті 2 у зв'язку з неефективним розслідуванням факту смерті п. Мак-Шейна.

Стаття 6

Нагадуючи, що в цивільних судах ще триває розгляд учиненого заявницею позову з вимогою встановити, чи були правомірними дії, які призвели до загибелі п. Мак-Шейна, Суд визнав, що немає підстав для висновку стосовно стверджуваної неправомірної мотивації, яка спричинила даний інцидент. Будь-які питання, пов'язані з ефективністю процедури кримінального розслідування, мали розглядатися у світлі статей 2 і 13 Конвенції. Отже, порушення пункту 1 статті 6 допущено не було.

Стаття 14

Суд зауважив, що у випадку, коли загальна політика чи захід завдає непропорційної шкоди певній групі людей, не виключено, що це може розглядатися як дискримінація, незважаючи на те, що мішенню не була саме ця група. Однак, навіть попри те, що за статистикою більшість людей, загиблих від куль служб безпеки, походили із католицької чи націоналістичної меншини, на погляд Суду, самі по собі статистичні дані не можуть свідчити про практику, яку можна класифікувати як дискримінаційну в контексті статті 14. Суд не мав у своєму розпорядженні доказів, які дали б йому право дійти висновку, що будь-який із цих фактів загибелі, окрім випадків, які завершилися засудженням, був пов'язаний з незаконним чи надмірним застосуванням сили з боку представників служб безпеки. Отже, Суд постановив, що порушення статті 14 допущено не було.

Стаття 13

Суд зауважує, що заявниця вчинила цивільний позов, розгляд якого триває, і що він не встановив будь-яких факторів, які перешкоджали б цьому провадженню забезпечити необхідне відшкодування стосовно стверджуваного надмірного застосування сили. Скарги заявниці щодо розслідування, проведеного органами влади за фактом смерті, розглянуто у світлі процедурного аспекту статті 2. Встановивши, що жодного окремого питання не постає, Суд визнав, що порушення статті 13 не допущено.

Стаття 34

Суд взяв до уваги те, що, хоча скарга ольстерської поліції стосовно соліситора заявниці не спрямована проти її представників у провадженні в Європейському суді з прав людини, вона стосувалася матеріалів, доданих представниками заявниці до письмових зауважень. У зв'язку з тим, що соліситор нібито повідомила заявниці інформацію для використання її в провадженні в Суді, орган державної влади вдався до санкції проти соліситора. Суд визнав, що такий захід справляє «охолоджувальний ефект» на здійснення заявниками та їхніми представниками права на подання індивідуальної заяви. Той факт, що Правниче товариство відхилило скаргу, недоречний. Отже, Суд дійшов висновку, що держава не дотримала своїх зобов'язань за статтею 34.

---