377
16.07.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«УЛЬКУ ЕКІНЧІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомив рішення[1] у справі «Ульку Екінчі проти Туреччини» (Ülkü Ekinci v. Turkey) (заява № 27602/95). Суд постановив:

— одноголосно, про відсутність порушення статті 2 (право на життя) Європейської конвенції з прав людини стосовно твердження заявниці про загибель її чоловіка за обставин, відповідальність за які несе Туреччина;

— шістьма голосами проти одного, що було допущено порушення статті 2 у зв'язку з непроведенням органами влади Туреччини належного та ефективного розслідування обставин загибелі чоловіка заявниці;

— одноголосно, що порушення статті 3 (заборона нелюдського чи такого, що принижує гiднiсть, поводження або покарання) допущено не було;

— шістьма голосами проти одного, що було допущено порушення статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту);

— одноголосно, що немає необхідності розглядати скаргу заявниці, подану з посиланням на статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд), ані з'ясовувати окремо наявність порушення статті 14 (заборона дискримінації).

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд, шістьма голосами проти одного, присудив заявниці 15 590 євро як компенсацію за нематеріальну шкоду та 520 085 фунта стерлінґів за судові витрати. (Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

Ульку Екінчі — громадянка Туреччини курдського походження, 1946 року народження, проживає в Анкарі.

Її покійний чоловік, Юсуф Екінчі (Yusuf Ekinci), який народився в Ліче (Lice) (на південному сході Туреччини), був адвокатом і членом відомої турецької сім'ї курдського походження. Упродовж свого навчання він працював на Турецьку робітничу партію (Türkiye Ýţçi Partisi) і був членом Східного революційного культурного угруповання (Dođu Devrimci Kültür Ocaklarý).

24 лютого 1994 року, приблизно о 18.30, Юсуф Екінчі виїхав із центру Анкари на червоній тойоті.

25 лютого 1994 року, приблизно о 12.30, працівники дорожньої служби виявили тіло Юсуфа Екінчі на краю шосе Е-90 ТЕМ у Ґольбаші (Gölbaţý), на околиці Анкари. За фактом загибелі було порушено кримінальне слідство і 26 лютого 1994 року проведено розтин, під час якого на тілі було знайдено 11 кульових поранень і зроблено висновок, що він помер від кульових поранень у голову і грудну клітку.

Як стверджує заявниця, 1998 року їй вдалося зустрітися з очевидцем — особу якого не розкривали, — який заявив, що бачив, як поліційна патрульна машина зупинила червону тойоту, працівники поліції обшукали водія, а один із них сів у тойоту і поїхав за патрульною машиною. Однак через побоювання цей свідок відмовився дати письмові показання. Розповідь свідка було опубліковано на Інтернет-сторінці національної щоденної газети «Hürriyet».

Заявниця стверджує, що її чоловік став одним із приблизно 400 так званих «загиблих від рук невідомих убивць» у 1994 році. Таку цифру наводили як Міжнародна амністія, так і Турецька фундація з прав людини. Серед основних жертв були провідні курдські бізнесмени і представники інтеліґенції. У час, коли було вбито Юсуфа Екінчі, вістря компанії проти тероризму було спрямоване на Ліче та навколишні села. Крім того, вбивство Юсуфа Екінчі було здійснено у той самий спосіб, що й убивство представників інтеліґенції та бізнесменів курдського походження в основних турецьких містах у 1994 році.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 4 травня 1995 року і 1 листопада 1998 року колишній першій секції Суду було доручено провести її розгляд. 8 червня 1999 року заяву оголошено прийнятною.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція), голова

Андраш Бака (András Baka, Угорщина)

Ґаукур Йорундссон (Gaukur Jörundsson, Ісландія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych, Україна)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Фейяз Ґьольчюклю (Feyyaz Gölcüklü, Туреччина), суддя ad hoc,

а також Лоренс Ерлі (Lawrence Early), заступник секретаря секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявниця стверджувала, що її чоловік загинув від рук одного чи кількох невідомих злочинців, які діяли з відома і за сприяння органів влади Туреччини, і що жодного ефективного розслідування за фактом убивства не проведено. Вона посилалася на статті 2, 3, 6, 13 і 14.

Рішення Суду

Стаття 2

Чи вказують обставини вбивства Юсуфа Екінчі
на відповідальність Туреччини за це вбивство

Як зауважив Суд, матеріали справи не містять доказів того, що чоловікові заявниці хтось погрожував чи що він мав підстави вважати, начебто його життю загрожувала небезпека. Не було й жодних очевидців цього вбивства. Свідок, на якого посилалася заявниця, залишився анонімним і, як стверджується, не виявив бажання дати письмові показання. Єдиним судовим доказом, наявним у розпорядженні, було кілька куль, знайдених на місці злочину. Внаслідок судової експертизи встановлено, що ці кулі вистріляні з однієї зброї і що вони жодним чином не схожі на кулі, які оглядалися раніше.

Суд також взяв до уваги, що слідчі органи спробували знайти можливий «ключ» у професійній і приватній діяльності Юсуфа Екінчі. Із кількох показань випливало, що одним із клієнтів, які користувалися його юридичними послугами, був Бехчет Кантурк (Behçet Cantürk), якого було вбито місяцем раніше за подібних обставин. Крім того, як свідчить Сусурлукська доповідь (Susurluk Report), підготовлена за дорученням прем'єр-міністра і оприлюднена ним у січні 1998 року, існували вагомі факти, які свідчили, що насправді до вбивства Бехчета Кантурка були причетні представники держави, що його було вбито за підтримку Курдської робітничої партії (КРП), яку він надавав за рахунок надходжень від торгівлі наркотиками, і що органам влади Туреччини було відомо про існування списку, який містив прізвища приблизно 100 бізнесменів, серед них і Бехчета Кантурка, яких вважали особами, що надають фінансову підтримку КРП. Безперечним фактом, зауважив Суд, є те, що Юсуф Екінчі був заможною людиною курдського походження і що принаймні у минулому він публічно заявляв, що він курдський націоналіст, і до 1990 року певною мірою був залучений у політичну діяльність. Тому дивно, що слідчі органи від самого початку не змогли побачити зв'язок між Юсуфом Екінчі та Бехчетом Кантурком. З огляду на викладене вище, твердження заявниці про те, що її чоловіка вбили представники органів державної влади, або принаймні з їхньої мовчазної згоди, не можна було відкидати як безпідставне.

Однак, спираючись на наявні у нього матеріали, Суд дійшов висновку, що фактичні обставини загибелі чоловіка заявниці залишаються предметом здогадок і припущень і що, відповідно, не існує достатніх доказів для висновку про відсутність підстав для сумніву в тому, що чоловіка заявниці було вбито представниками органів державної влади або принаймні з їхньої мовчазної згоди за наведених заявницею обставин.

Щодо стверджуваної недостатності розслідування

Лише той факт, нагадав Суд, що про факт убивства чоловіка заявниці було повідомлено органи влади, вимагав, згідно зі статтею 2, проведення ефективного розслідування обставин його смерті.

Що стосується питання, чи можна вважати дане кримінальне розслідування належним і ефективним, Суд уже зауважив, що із самого початку в розслідуванні було допущено помітний недолік, а саме — не було встановлено зв'язку між Юсуфом Екінчі та Бехчетом Кантурком, якого було вбито місяцем раніше за схожих обставин. Навіть коли оприлюднена згодом різна офіційна інформація про сусурлукський інцидент підтвердила підстави для заяв про існування зв'язку між цими двома особами, слідчі органи не провели розслідування факту можливого зв'язку між цими двома вбивствами і факту можливої причетності представників органів державної влади до смерті Ю. Екінчі. Як стверджувала заявниця, кримінальне розслідування за фактом убивства її чоловіка зосереджувалося головним чином на вивченні його сімейних і дружніх зв'язків, а також професійних контактів і діяльності.

З огляду на ці обставини, Суд не міг не зробити висновок, що розслідування органами влади Туреччини обставин убивства чоловіка заявниці не було ані належним, ані ефективним. Отже, допущено порушення передбаченого статтею 2 процедурного обов'язку держави захищати право на життя.

Стаття 3

Хоча Суд погодився з тим, що непроведення належного розслідування за фактом убивства могло завдати заявниці болю і психічного страждання, Суд зазначив, що конкретних підстав, які виправдовували б висновок про порушення статті 3 стосовно самої заявниці, встановлено не було.

Стаття 13

Суд зазначив, що органи влади були зобов'язані провести ефективне розслідування обставин убивства чоловіка заявниці, проте не можна вважати, що таке розслідування було проведено. Отже, порушено статтю 13.

Суддя Ґьольчюклю висловив окрему думку, яка частково не збігається з позицією більшості. Окрему думку додано до тексту судового рішення.

 

---