Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Репетитор англійської мови
Петропавлівська Борщагівка.
Англійська для школярів.
 


Стаття з журналу № 1'2003

Назва
 
Рішення палати у справах «Кордова проти Італії». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgments in the Cases of Cordova v. Italy)
 
Зміст
 

059
30.01.2003

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВАХ «КОРДОВА ПРОТИ ІТАЛІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомив два рішення[1] у справах «Кордова проти Італії» (Cordova v. Italy) (заяви № 40877/98 та 45649/99). Стосовно обох заяв Суд одноголосно постановив:

—       що було допущено порушення пункту 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини (право на доступ до суду);

—       що розглядати скаргу заявника, подану з посиланням на статтю 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту) необхідності немає; і

—       що з’ясовувати, чи було допущено порушення статті 14 Конвенції (заборона дискримінації), необхідності немає.

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), як у першій, так і в другій справах Суд присудив заявникові 8000 євро як компенсацію за нематеріальну шкоду. Щодо судових витрат, він присудив заявникові 8745 у першій та 5000 євро у другій справі.

(Рішення викладене лише французькою мовою).

1. Основні факти

Аґостіно Кордова (Agostino Cordova) — громадянин Італії, 1936 року народження, проживає в м. Неаполі (Naples). У період, який розглядається, він був прокурором у м. Палмі (Palmi).

Справа Кордови (№ 1) (№ 40877/98). Заява стосується подій, які відбулися в 1993 році під час розслідування — одного із службових завдань заявника. Особа, стосовно якої проводилося розслідування, мала ділові стосунки з Франческо Коссіґою (Francesco Cossiga), колишнім президентом Італії, який став «довічним сенатором». Пан Коссіґа надіслав заявникові кілька уїдливих листів і кілька подарунків у вигляді іграшок. Заявник вирішив, що це завдало шкоди його честі та репутації, і порушив проти п. Коссіґи обвинувачення в кримінальному правопорушенні. Пана Коссіґу було притягнуто до судової відповідальності за образу посадової особи. У червні 1997 року заявник звернувся з клопотанням про участь у справі на правах цивільної сторони.

Сенат визнав, що на дії, в яких обвинувачували п. Коссіґу, поширюється ґарантія імунітету, передбачена пунктом 1 статті 68 Конституції Італії, оскільки відповідні думки Коссіґа висловлював під час виконання своїх обов’язків як депутат парламенту.

Керуючись цим положенням, маґістрат м. Мессіни (Messina) постановив, що підстав для порушення справи немає. Заявник звернувся до прокурора з клопотанням про оскарження цього рішення, але прокурор відхилив його, посилаючись на те, що зазначені Сенатом підстави не можна вважати нелогічними чи явно необґрунтованими.

Справа Кордови (№ 2) (№ 45649/99). Заява стосується зауважень, які зробив Вітторіо Сґарбі (Vittorio Sgarbi), депутат італійського парламенту, на двох зборах виборців у 1994 році. Виступаючи на зборах, п. Сґарбі висловив на адресу заявника образливі зауваження. Заявник порушив обвинувачення в кримінальному правопорушенні — дифамації за обтяжливих обставин — і звернувся з клопотанням про участь у справі на правах цивільної сторони.

Пана Сґарбі було засуджено до двох місяців ув’язнення. Від нього також зажадали компенсувати завдану шкоду. Маґістрат визнав, що свої зауваження п. Сґарбі робив не під час виконання своїх обов’язків депутата парламенту, і тому ґарантія імунітету, передбачена пунктом 1 статті 68 Конституції, не застосовується. Апеляцію обвинуваченого проти цього рішення було відхилено. Тоді він оскаржив вирок у Касаційному суді, який вирішив тимчасово припинити судове провадження і передати справу до Палати депутатів. Палата депутатів висловила думку, що згадані зауваження п. Сґарбі зробив під час виконання своїх посадових обов’язків. 6 травня 1998 року Касаційний суд скасував рішення суду першої інстанції та апеляційного суду, зазначивши, що широке тлумачення поняття «обов’язки депутата парламенту», яке, на думку Палати депутатів, охоплює всі дії політичного характеру, вчинені депутатом навіть поза межами парламенту, не можна вважати таким, що явно суперечить духові Конституції.

У своїх ухвалах від 13 червня 2002 року стосовно прийнятності заяв палата зазначила, що основне питання, порушене в заявах, полягає в тому, чи здійснив заявник своє право на доступ до суду, яке ґарантує йому пункт 1 статті 6 Конвенції.

2. Процедура і склад Суду

Заяви подано до Європейської комісії з прав людини 26 березня 1998 року та 31 жовтня 1998 року, а 1 листопада 1998 року передано до Суду. 13 червня 2002 року двома ухвалами їх було оголошено прийнятними. Слухання у цих двох справах відбулося 17 жовтня 2002 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція), голова

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Ніна Важич(Nina Vajić, Хорватія),

Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія)

Анатолій Ковлер (Anatoly Kovler, Росія)

Владиміро Заґребельський (Vladimiro Zagrebelsky, Італія),

а також Серен Ньєльсен (Søren Nielsen), заступник секретаря секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд) та статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту), заявник скаржився, що розгляд його справи маґістратом м.Мессіни та Касаційним судом був несправедливим. Посилаючись на статтю 14 (заборона дискримінації), він також скаржився на відмінність у ступені свободи вираження поглядів, якою користуються п. Коссіґа та п. Сґарбі.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6

Європейський суд з прав людини взяв до уваги те, що, у зв’язку з дифамацією, яку, як стверджує заявник, допустили два депутати парламенту, він подав проти них скаргу і звернувся з проханням взяти участь у подальшому кримінальному провадженні на правах цивільної сторони. Отже, це провадження стосувалося цивільного права, про порушення якого заявник стверджував, а саме: право мати хорошу репутацію.

Після обговорення (справи п. Коссіґи) в Сенаті та обговорення (справи п. Сґарбі) в Палаті депутатів було визнано, що висловлювання, які становили предмет спору, захищені ґарантією депутатського імунітету. Ухвалені з цього приводу постанови унеможливили подальше здійснення судового провадження в незакритій справі і позбавили заявника можливості домагатися компенсації за завдану йому шкоду. Суд зважив на те, що у першій справі законність постанов перевірив маґістрат Мессіни, а в другій — Касаційний суд. Однак оцінку, яку винесли у справі ці інстанції, не можна вважати рішенням стосовно права заявника на хорошу репутацію; як не можна також стверджувати, що доступність суду для заявника була достатньою для забезпечення йому «права на суд», — адже доступ до суду обмежувався лише наданням йому можливості порушити попереднє спірне питання. Як постанови, ухвалені Сенатом та Палатою депутатів, так і відмова маґістрату м. Мессіни та Касаційного суду передати юрисдикційний спір на розгляд Конституційного суду позбавили заявника можливості домагатися компенсації за стверджувану шкоду. Зважаючи на це, Суд визнав, що мало місце втручання у право заявника на доступ до суду.

Суд зазначив, що застосування ґарантії депутатського імунітету є давньою практикою, призначеною забезпечувати обраним народом представникам свободу вираження поглядів та унеможливлювати втручання у формі політично мотивованого судового переслідування у виконання депутатом парламенту своїх обов’язків. Отже, Суд визнав, що згадане втручання, передбачене пунктом 1 статті 68 Конституції, мало законну мету захисту свободи вираження поглядів у парламенті, а також забезпечувало розподіл влади між законодавчою та судовою гілками влади.

Що стосується того, чи було це втручання пропорційним, Суд зауважив, що надання державою депутатського імунітету може мати наслідки для захисту основних прав. Суд наголосив знову, що в принципі визнання імунітету депутата парламенту саме по собі не становить непропорційного обмеження стосовно ґарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права на доступ до суду.

В обох справах Суд зважив на те, що висловлювання, які послужили предметом судового розгляду, не були пов’язані з виконанням депутатських обов’язків у буквальному розумінні цього поняття, але, як свідчать матеріали, робилися під час полеміки особистого характеру. Відмову в доступі до суду не можна виправдати посиланням лише на те, що полеміка може набути політичного характеру чи зв’язку з політичною діяльністю. На думку Суду, відсутність очевидного зв’язку з будь-якою депутатською діяльністю означає, що поняття пропорційності між поставленою метою та засобами її досягнення потребує вузького тлумачення. Особливо це стосується випадку, коли право на доступ до суду виявилося обмеженим внаслідок постанови, ухваленої політичним органом. Протилежний висновок означав би несумісне з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції обмеження права особи звертатися до суду в будь-якому випадку, якщо її скарга спрямована проти зауважень, зроблених депутатом парламенту.

Виходячи із зазначеного вище, Суд визнав, що ухвала про відсутність підстав для порушення справи проти п. Коссіґи та скасування обвинувального вироку стосовно п. Сґарбі порушили справедливу рівновагу, яку необхідно забезпечувати між загальним інтересом суспільства та вимогою захисту основних прав людини. Суд також надав значення тому фактові, що, після ухвалення Сенатом і Палатою депутатів згаданих постанов, заявник залишився без будь-яких інших належних альтернативних засобів, за допомогою яких він міг би ефективно захистити свої права за Конвенцією. Отже, Суд постановив, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Стаття 13

Суд зазначив, що скарга заявника з посиланням на цю статтю стосується тих самих фактів, які вже було розглянуто у світлі пункту 1 статті 6 Конвенції. Суд також зауважив, що у випадку, коли порушується питання доступу до суду, вимоги статті 13 поглинаються вимогами пункту 1 статті 6. Отже, Суд постановив, що з’ясовувати, чи було допущено порушення статті 13 Конвенції, необхідності немає.

Стаття 14

З огляду на висновок, зроблений при розгляді справи у контексті пункту 1 статті 6, Суд визнав, що в окремому розгляді скарги заявника, поданої ним з посиланням на статтю 14 Конвенції, необхідності немає.



[1] Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п’яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2024 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua