018
15.01.2004
Комюніке
Секретаря Суду
РІШЕННЯ
ПАЛАТИ У СПРАВІ «САККОПУЛОС ПРОТИ ГРЕЦІЇ»
Сьогодні Європейський суд з
прав людини повідомив у письмовій формі рішення у справі[1]
«Саккопулос проти Греції» (Sakkopoulos v.Greece) (заява № 61828/00).
Суд одноголосно постановив:
— що порушення статті 3 Європейської конвенції
з прав людини (заборона нелюдського чи такого, що принижує гідність,
поводження) не було; та
— що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції
(право на справедливий розгляд).
Відповідно до статті 41
Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 15 000 євро як
компенсацію за матеріальну і моральну шкоду і 3500 євро за судові витрати.
(Рішення викладене лише
французькою мовою).
1.
Основні факти
Заявник — Панагіотіс
Саккопулос (Panagiotis Sakkopoulos), громадянин Греції, 1934 року
народження, був реєстратором операцій з іпотекою у Кропії, Аттика (Kropia, Attica).
Його було обвинувачено в
підробці документів, що спричинило значні фінансові збитки (у розмірі 50
мільйонів грецьких драхм, тобто майже 150000 євро) публічно-правовій
корпорації, й у вересні 1999 року його
було взято під варту до початку судового розгляду. Із серпня 1999 року він
перебував у лікарні, і до 25 листопада 1999 року його тримали під поліційним
наглядом, після чого перевели до в’язниці в Коридаллосі (Korrydallos).
Заявник стверджує, що разом з іншими трьома затриманими його помістили в камеру
площею 8м2, у якій були вибиті вікна та жахливі санітарні умови.
Наступного дня заявника, у
якого була серцева недостатність і діабет, через що він потребував спеціальної
дієти й медикаментів, перевели до в’язничної лікарні, де він перебував до
березня 2000 року. Він заявляв, що його тримають у брудній кімнаті площею 35 м2
з величезною кількістю тарганів та мишей, де, окрім нього, перебувають ще
близько десяти осіб. Заявник також стверджував, що не отримує такого харчування
та ліків, які необхідні в його стані.
За час тримання під вартою
заявник кілька разів подавав клопотання про звільнення. Усі вони були відхилені
грецькими судами на тій підставі, що існував
ризик вчинення ним інших правопорушень та нез’явлення його до суду, або
на тій підставі, що він може
безперешкодно проходити курс лікування у в’язничній лікарні.
У березні 2000 року у
заявника стався серцевий напад, і його перевели до звичайної лікарні. Коли його
виписали, умови тримання під вартою не змінилися. У квітні 2000 року його знову
помістили в лікарню, оскільки він потребував операції у зв’язку з падінням;
заявник скаржиться, що був змушений чекати кілька годин, поки його там прийняли;
крім того, його родину не повідомили про те, що з ним сталося, а до лікарні не
надіслали детального опису стану його здоров’я.
Рішенням палати з
кримінальних справ апеляційного суду
від 26 червня 2000 року заявника було виправдано. Він вимагав компенсації
за тримання його в запобіжному ув’язненні, але його вимоги було відхилено на
тій підставі, що були суттєві докази його вини.
2.
Процедура і склад Суду
Заяву подано 4 жовтня 2000
року й оголошено частково прийнятною 29 серпня 2002 року.
Судове рішення постановлене
палатою, до складу якої увійшло сім суддів:
Пер
Лоренцен (Peer Lorenzen, Данія), голова
Крістос
Розакіс (Christos Rozakis, Греція)
Франсуаза
Тюлкен (Françoise Tulkens,
Бельгія)
Ніна
Важич (Nina Vajić, Хорватія)
Еґіл
Левіц (Egil Levits, Латвія)
Снежана
Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія)
Анатолій
Ковлер (Anatoli Kovler, Росія),
а також Сорен Нільсен
(Søren Nielsen),
заступник секретаря секції.
3.
Стислий виклад судового рішення[2]
Оскарження
Заявник стверджував, що, з
огляду на стан його здоров’я, тримання під вартою було поводженням, яке
становить порушення статті 3 (заборона нелюдського чи такого, що принижує
гідність, поводження). Він також скаржився на підставі пункту 1 статті 6 (право
на справедливий судовий розгляд), що йому не було повідомлено підстави рішення
про відмову надати йому компенсацію за період, який він провів у запобіжному
ув’язненні.
Рішення
Суду
Стаття
3 Конвенції
Стосовно того, чи
співвідносився стан здоров’я заявника з подальшим триманням його під вартою,
Суд зауважив, що його стан, безперечно, викликав занепокоєння. Проте, не було
доведено, що його здоров’я під час тримання під вартою погіршилося з вини
в’язничної адміністрації.
Упродовж дев’яти місяців і
дев’ятнадцяти днів запобіжного ув’язнення заявник перебував у звичайній лікарні
та у в’язничній лікарні в Коридаллосі. Згідно з наданими медичними довідками,
увесь цей час він перебував під постійним медичним наглядом, отримував
необхідні ліки й дієтичне харчування, належне для його стану. Ніяких доказів на
підтвердження скарг заявника про перенаселення та антисанітарні умови в
тюремній лікарні не було.
Стосовно умов тримання
заявника у загальній камері в’язниці Коридаллоса, Суд зважав на той факт, що
заявник перебував там лише один день. Навіть припускаючи, що тамтешні
умови не були відповідними з огляду на
стан його здоров’я і були наслідком бездіяльності або недбалості в’язничної
адміністрації, Суд не міг визнати порушення статті 3 у зв’язку з цим, оскільки
заявник перебував у цій камері зовсім недовго.
До того ж заявник не надав
доказів, щоб підтвердити факт недбальства з боку в’язничної адміністрації, коли
його переводили до звичайної лікарні після серцевого нападу та падіння. У
будь-якому разі, навіть припускаючи можливість відповідальності керівництва
в’язниці за бездіяльність і зволікання, Суд зазначив, що наслідки цих помилок
не досягли такого рівня жорстокості, якого вимагає стаття 3 Конвенції.
Стосовно доцільності
тримання заявника під вартою, Суд зазначив, що він обіймав посаду, яка вимагала
великої відповідальності та професійного сумління, і йому було пред’явлено
обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину. Суди Греції кілька разів відхиляли
його клопотання про звільнення, й у зв’язку з цим Суд зазначив, що у його
завдання не входить підміняти оцінку ситуації національними судами своєю
власною оцінкою. До того ж упродовж періоду, про який ідеться, органи влади
Греції в основному виконували свій обов’язок захищати фізичну недоторканність
заявника, зокрема забезпечуючи йому належний медичний догляд.
З огляду на це, Суд дійшов
висновку, що умови тримання заявника під вартою не становили поводження, яке
суперечило статті 3 Конвенції, і постановив рішення про відсутність порушення
цього положення.
Пункт
1 статті 6 Конвенції
Суд зазначив, що,
відмовляючи заявникові у присудженні будь-якої компенсації, Афінський
апеляційний суд лише посилався на положення пункту 2 статті 533
Кримінально-процесуального кодексу і, не навівши жодних інших арґументів,
визначив, що вони застосовуються до справи заявника. Виходячи з цього і
посилаючись на своє відповідне прецедентне право, Суд постановив рішення про
наявність порушення пункту 1 статті 6.