089
24.02.2004

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«ВодЯренска АкцІйова СполеЧность, АS
ПРОТИ ЧЕСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення, яке не є остаточним[1].

(Рішення викладене лише французькою мовою).

Справа «Водяренска Акційова Сполечность, АS проти Чеської Республіки» (Vodárenská Akciová Společnost, AS v. Czech Republic) (заява №73577/01). Порушення пункту 1 статті 6.

Заявник — «Водяренска Акційова Сполечность», є товариством з обмеженою відповідальністю, створеним згідно з чеським законодавством.

У червні 1997 року компанія-заявник звільнила одного зі своїх працівників. У червні 1998 року окружний суд Зноймо (okresní soud Znojmo) ухвалив, що це звільнення було неправомірним. Його ухвала була залишена без зміни в апеляційному розгляді у крайовому суді (krajskı soud), який відхилив також заяву компанії-заявника з клопотанням про дозвіл на апеляцію з питань права (dovolání). Проте компанія-заявник подала апеляцію щодо права до Верховного суду (Nejvyšší soud), і також подала конституційну скаргу, для того щоб додержати часових рамок, передбачених законом для таких апеляцій.

28 березня 2000 року колеґія Конституційного суду оголосила скаргу компанії-заявника неприйнятною через невичерпання засобів правового захисту, передбачених законом, оскільки апеляція з питань права усе ще була на розгляді у Верховному суді. Вона вмотивовувала своє рішення посиланням на свою прецедентну практику і вказувала, що перебіг строку для подання конституційної скарги почався з дати вручення рішення Верховного суду.

27 вересня 2000 року Верховний суд оголосив неприйнятною апеляцію з питань права, подану компанією-заявником, яка потім подала другу конституційну скаргу. 13 лютого 2001 року інша колеґія Конституційного суду відхилила цю скаргу як таку, що була подана з прогаянням терміну. Посилаючись на свою прецедентну практику, Суд постановив, що перебіг строку для подання апеляції почався з дати, коли рішення крайового суду було вручено компанії-заявнику.

Компанія-заявник скаржилася, що було порушено її право на доступ до суду, оскільки Конституційний суд оголосив її скарги неприйнятними, не розглядаючи їх по суті. Вона посилалася на пункт 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини.

Європейський суд з прав людини зазначив, що, подаючи апеляцію з питань права, компанія-заявник скористалася засобом правового захисту, доступним їй згідно із законом, у зв’язку  з чим тут не може бути упередженої думки. З Акта Конституційного суду та з його першого рішення випливало, що для вичерпання засобів правового захисту, передбачених законом, від компанії-заявника вимагається подати апеляцію з питань права. Якщо це так, то Суд вважає, що перебіг часу для подання конституційної скарги мав починатися з дати прийняття рішення Верховного суду чи принаймні припинятися, як тільки було подано апеляцію щодо права.

На думку Cуду, два рішення Конституційного суду були суперечливими і, схоже, спричинили непорозуміння стосовно дати, з якої починався  перебіг строку для подання конституційної скарги. Ці рішення підірвали саму суть права на апеляцію і тим самим поклали на компанію-заявника непропорційний тягар, що порушило справедливий баланс, який мав підтримуватися між законним прагненням забезпечити дотримання формальної процедури подання скарг до Конституційного суду та правом доступу до суду. Відповідно, такі надзвичайно жорсткі положення процесуальної норми, про яку йдеться, позбавили компанію-заявника права на доступ до суду. Отже, Суд одноголосно постановив, що було допущено порушення пункту 1 статті 6. Суд вважає, що визнання наявності порушення є достатньою компенсацією моральної шкоди, завданої компанії-заявнику, і присудив їй 700 євро за судові витрати.

---