Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Репетитор англійської мови
Петропавлівська Борщагівка.
Англійська для школярів.
 


Стаття з журналу № 2'2004

Назва
 
Рішення палати у справі «Озалп та інші проти Туреччини». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of Özalp and Others v. Turkey)
 
Зміст
 

180

08.04.2004

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«ОЗАЛП ТА ІНШІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомив рішення[1] у справі «Озалп та інші проти Туреччини» (Özalp and Others v. Turkey) (заява № 32457/96).

Суд одноголосно постановив:

—   що було порушення статті 2 (право на життя) Європейської конвенції з прав людини стосовно смерті Джавіта Озалпа (Cavit Özalp);

—   що було порушення статті 2 Конвенції стосовно неефективного розслідування обставин смерті Джавіта Озалпа;

—   що порушення статті 3 (заборона катування) не було;

—   що було порушення статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту);

—   що немає необхідності визначати, чи було порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд).

Відповідно до статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникам 30 000 євро як компенсацію за матеріальну шкоду, 25 000 євро — за нематеріальну шкоду та 6000 євро — за судові витрати і видатки.

(Рішення викладено лише англійською мовою.)

1. Основні факти

Заявники — Макбуле Озалп (Makbule Özalp), Суат Озалп (Suat Özalp), Хаджі Озалп (Hacı Özalp), Серджан Озалп (Sercan Özalp), Ґюльджан Озалп (Gülcan Özalp), Мехмет Озалп (Mehmet Özalp) та Осман Озалп (Osman Özalp), громадяни Туреччини, відповідно, 1955, 1975, 1977, 1979, 1981, 1985 та 1988 року народження. Вони є дружиною та дітьми померлого Джавіта Озалпа і на час подій у справі проживали у провінції Діярбакир (Diyarbakır), Туреччина.

24 серпня 1995 року Джавіт Озалп був узятий під варту жандармами підрозділу Бісмільської (Bismil) районної жандармерії за підозрою в належності до РПК (забороненої як терористична організація) та в пособництві їй. Як заявив Хаджі Озалп, того самого дня він бачив Джавіта Озалпа, але йому не дозволили розмовляти з ним.

Уряд Туреччини заявив, що Джавіт Озалп поінформував жандармів, що терористи з РПК інколи зупиняються в його будинку і що він забезпечує їх їжею та військовим спорядженням: зброєю, одягом, медикаментами. Він начебто заявив, що разом із терористами викопав схованку на схилах пагорба біля річки Памук (Pamuk) на хуторі Сарихусейн (Sarihüsein), що прилягає до села Серчелер (Serçeler), для переховування спорядження.

24 серпня 1995 року Джавіта Озалпа було доправлено до Бісмільського центру охорони здоров’я для медичного огляду. Згідно з медичним висновком, ознак жорстокого поводження з ним не виявлено.

Як заявляв Уряд, 26 серпня 1995 року о четвертій годині ранку Джавіт Озалп привів жандармів, які проводили обшук місцевості, до схованки біля Седацької дороги (Sedat road) у селі Камберлі (Kamberli). Відійшовши на безпечну відстань, солдати наказали Джавітові Озалпу відкрити схованку. Щойно він відчинив двері — пролунав вибух, унаслідок якого він загинув. Як стверджувалося, солдати знайшли у схованці зброю, медичне спо­рядження та одяг.

24 листопада 1995 року прокурор Діярбакирського державного суду безпеки ухвалив рішення не висувати обвинувачення проти Джавіта Озалпа у зв’язку з його смертю.

14 листопада 1995 року прокурор Бісміла обвинуватив унтер-офіцера, який відповідав за обшук, у недбалості, внаслідок якої загинув Джавіт Озалп. Проте через відсутність юрисдикції на порушення провадження проти унтер-офіцера, він передав справу до Бісмільської районної адміністративної ради.

5 лютого 1996 року представники заявників звернулися до прокурора при Діярбакирському державному суді безпеки з проханням надати копії наказу про арешт та довідки про розтин трупа, а також копію рішення прокурора щодо невисунення обвинувачення. Державний обвинувач відмовився надати ці документи.

28 лютого 1996 року районна адміністративна рада ухвалила рішення не притягати до відповідальності представників сил безпеки, які виконали свій обов’язок з належним сумлінням.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 4 березня 1996 року, передано до Суду 1 листопада 1998 року і оголошено частково прийнятною 31 серпня 2000 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція), голова

Пер Лоренцен (Peer Lorenzen, Данія)

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Ніна Важич (Nina Vajić, Хорватія)

Еґіл Левіц (Egil Levits, Латвія)

Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія)

Фейяз Ґьольчюклю (Feyyaz Gölcüklü, Туреччина), суддя ad hoc,

а також Сантьяґо Кесада (Santiago Quesada), заступник секретаря секції.

3. Стислий виклад судового рішення[2]

Оскарження

Заявники, окрім іншого, стверджували, що Джавіта Озалпа було вбито під час тримання його під вартою і що не було ефективного розслідування обставин його смерті. Вони посилалися на статті 2, 3, пункт 1 статті 6 і статтю 13.

Рішення Суду

Стаття 2

Смерть Джавіта Озалпа

Суд зазначив, що на час, який має значення для справи, органи влади, безперечно, були здатні оцінити ризик перебування на місці стверджуваного розташування схованки. Знаючи про небезпеку вибуху, коли Джавіт Озалп відчи­нить двері схованки, жандарми убезпечили насамперед себе. За відсутності будь-яких ознак застосування інших заходів, а саме — для захисту життя Джавіта Озалпа, цілком розумним видається припущення, що органи влади не вжили запобіжних заходів для захисту його життя. Зваживши на цей факт, Суд зробив висновок, що стосовно смерті Джавіта Озалпа було порушення статті 2.

Неефективне розслідування

Суд заявив, що виникають великі сумніви щодо здатності відповідних адміністративних органів провести незалежне розслідування обставин смерті Джавіта Озалпа. Доповідач, призначений районною адміністративною радою для проведен­ня подальшого розслідування, спирався у своїх висновках виключно на свідчення, надані обвинуваченими жандармами, не вимагаючи висновків експертів чи заяв від родини Джавіта Озалпа або старости села, який підписав звіт про нещасний випадок. Бісмільська адміністративна рада, заслухавши звіт доповідача, ухвалила, що немає необхідності порушувати кримінальну справу проти обвинувачених жандармів. Після цього справу було автоматично пере­дано до Діярбакирського реґіонального адміністративного суду, який підтримав рішення адміністративної ради. З огляду на викладене, Суд зауважив, що національні органи, як видається, погодилися з оцінюванням фактів обви­нуваченими працівниками жандармерії без будь-якого з’ясовування та заслуховування інших свідків, а отже, не провели ефективного розслідування обставин смерті Джавіта Озалпа, що становить порушення статті 2.

Стаття 3

Суд зауважив, що спочатку заявники стверджували, що Джавіта Озалпа катували під час тримання під вартою, проте жодних доказів на підтримку цих тверджень у справі немає. У письмовій заяві, поданій до Суду, Хаджі Озалп стверджував, що бачив батька під вартою, але нічого не сказав про нібито жорстоке поводження з ним. Далі Суд зазначив, що, згідно з медичним висновком від 24 серпня 1995 року, слідів жорстокого поводження на тілі Джавіта Озалпа не вияв­лено. Матеріали справи не дали можливості дійти висновку, що під час тримання під вартою Джавіта Озалпа було піддано катуванню, а отже, Суд постановляє, що порушення статті 3 не було.

Пункт 1 статті 6 та стаття 13

Суд нагадав, що, попри зобов’язання, згідно зі статтею 13, провести ефективне розслідування обставин смерті Джавіта Озалпа, органи влади цього не зробили. Далі Суд зазначив, що представникові заявників було відмовлено в отриманні копій наказу про арешт та довідки про розтин трупа і що під час слідства жодних пояснень у родини Озалпа взято не було. Врахувавши те, що заявникам було відмовлено в доступі до ефективних засобів правового захисту, в тому числі й у можливості отримати компенсацію, Суд постановив, що допущено порушення статті 13.

У світлі цього рішення Суд не вважав за необхідне визначати, чи було порушення пункту 1 статті 6.

 



[1] Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п’яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

[2] Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд не зобов’язує.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2024 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua