ЄВРОПЕЙСЬКИЙ
СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
ПЕРША СЕКЦІЯ
СПРАВА «М.К. ПРОТИ ФРАНЦІЇ»
(AFFAIRE M.K. c. FRANCE)
(Позов № 30148/96)
РІШЕННЯ
Страсбург
22 червня 1999 року
У справі «М.К.
проти Франції»
Європейський суд з прав людини, засідаючи — відповідно до статті 27
Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Конвенція) з поправками
Протоколу № 11, та згідно з положеннями, передбаченими Регламентом, — палатою,
до складу якої увійшли судді:
Е. Палм (E. Palm), голова
Х. Касадеваль (J. Casadevall)
Л. Феррарі Браво (L. Ferrari Bravo)
Р. Тюрмен (R. Tьrmen)
Ж.-П. Коста (J.-P. Costa)
В. Томассен (W. Thomassen)
Р. Марусте (R. Maruste),
а також М. О'Бойл (M. O'Boyle), секретар,
після наради за зачиненими дверима 22 червня 1999 року постановляє таке
рішення, винесене того самого дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу було передано до Суду відповідно до колишньої
статті 19 Конвенції Європейською комісією з прав людини (Комісія) 2 листопада
1998 року і згодом — 13 січня 1999 року — Урядом Франції (Уряд), у межах
тримісячного строку, як це передбачено пунктом 1 колишньої статті 32 та
колишньою статтею 47 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Справу було розпочато на підставі заяви (№ 30148/96) проти Франції, поданої до
Комісії відповідно до колишньої статті 25 громадянином Малі 6 листопада
1995 року. Під час процедури в Комісії заявник підписувався лише своїми
ініціалами М. К. На бажання заявника так залишилося і під час провадження в
Суді.
У своєму запиті Комісія посилалася на колишні статті 44 та 48 та на заяву
Франції про визнання обов'язковості юрисдикції Суду (колишня стаття 46), а Уряд
у своїй заяві посилався на колишню статтю 48. Вони звернулися за рішенням про
те, чи свідчили факти цієї справи про порушення державою-відповідачем своїх
зобов'язань згідно зі статтею 8 Конвенції.
2. Після набрання чинності 1 листопада 1998 року Протоколом
№ 11 та відповідно до положень пункту 4 статті 5 цього Протоколу, а також
пункту 1 правила 100 та пункту 6 правила 24 Регламенту, колегія Великої палати
14 січня 1999 року вирішила, що справа розглядатиметься палатою, створеною
на основі однієї із секцій Суду.
3. Відповідно до пункту 1 правила 52 Регламенту, Голова
Суду п. Л. Вільдхабер передав справу до першої секції. До складу
палати, створеної у цій секції, увійшли за посадою: п. Ж.-П. Коста, обраний
суддя, громадянин Франції (пункт 2 статті 27 Конвенції та пункт 1а правила 26
Регламенту), а також пані Е. Палм, голова секції (пункт 1а правила 26
Регламенту). До складу палати, за призначенням голови секції Суду, увійшли інші
судді, а саме: п. Х. Касадеваль, п. Л. Феррарі Браво, п. Р. Тюрмен, пані В.
Томассен і п. Р. Марусте (пункт 1b правила 26 Регламенту).
4. 29 квітня 1999 року заявник висунув пропозицію щодо
дружнього врегулювання справи з компенсацією моральної шкоди у розмірі 7 000
французьких франків. 26 травня 1999 року представник Уряду Франції пані Мішель
Дюброкар (Michele Dubrocard) підтвердила згоду Уряду стосовно дружнього
врегулювання справи.
ЩОДО ФАКТІВ
5. 22 березня 1994 року Уряд Малі передав заяву про тимчасове
затримання заявника за фактами співучасті у посяганні на громадську власність
та за незаконне збагачення.
6. 19 квітня 1994 року заявника було затримано в Йєррі (Yerres).
Того ж дня прокурор при суді першої інстанції в Єврі (d'Evry) провів
допит, на якому встановив особу заявника та взяв його під варту з правом видачі
іноземній державі.
7. 27 квітня 1994 року Уряд Малі звернувся з проханням
видати йому заявника.
8. 6 листопада 1995 року заявник звернувся до Європейської
комісії з прав людини.
9. У грудні 1995 року, перебуваючи у слідчому ізоляторі
Сент-Женев'єва (департамент Есон, Essonne), заявник отримав з рук
працівників пенітенціарних органів листа із секретаріату Комісії, відправленого
19 грудня 1995 року, на якому було зазначено «лист відкрито помилково».
10. 26 серпня 1996 року заявника було видано властям Малі.
ПРОВАДЖЕННЯ В
КОМІСІЇ
11. Заявник звернувся до Комісії 6 листопада 1995 року.
Спочатку він подав скаргу про неналежне поводження під час тримання його під
вартою і щодо строку свого ув'язнення. Згодом заявник звернувся зі скаргою про
порушення його права на приватне життя, мотивуючи це діями працівників
пенітенціарних органів, які відкрили його кореспонденцію. Він посилався на
статтю 3, пункт 3 статті 5 та статтю 8 Конвенції.
12. 18 і 19 вересня 1997 року Комісія частково прийняла
скаргу (№ 30148/96). У своїй доповіді від 9 березня 1998 року (колишня
стаття 31 Конвенції) Комісія визнала, що мало місце порушення статті 8
Конвенції (16 голосів проти 15).
ЩОДО ПРАВА
13. Листом від 29 квітня 1999 року, що надійшов до Суду 4
травня 1999 року, заявник повідомив, що він погоджується на дружнє
врегулювання, за умови виплати йому 7 000 французьких франків як
компенсації за моральну шкоду.
14. Листом від 26 травня 1999 року Уряд повідомив Суд про
свою згоду на дружнє врегулювання цієї справи на умовах, запропонованих
заявником.
15. Суд склав акт згоди, якої дійшли Уряд та заявник. Проте
Суд, додержуючи обов'язків, що покладаються на нього відповідно до пункту 1
статті 37 (в кінці) Конвенції, міг вирішити продовжити розгляд заяви, якби він
не був переконаний, що врегулювання досягнуто на основі поваги до прав людини,
як це передбачено у Конвенції та протоколах до неї (пункт 3 правила 62
Регламенту).
16. Суд, який у своїй практиці вже розглядав справи щодо
порушення права таємниці кореспонденції осіб, що тримаються під вартою
(зокрема, рішення у справах «Бойль та Ріс проти Сполученого Королівства» (Boyle
et Rice c. Royaume-Uni) від 27 квітня 1988 року, серія А, № 131; «Кемпбел
проти Сполученого Королівства» (Campbell c. Royaume-Uni) від 25 березня
1992 року, серія А, № 233), вважає, що дружнє врегулювання цієї справи
досягнуто на основі поваги до прав людини.
17. Отже, справа має бути вилучена з реєстру.
На цій підставі Суд одностайно
ухвалює: вилучити справу з реєстру.
Учинено французькою мовою та повідомлено письмово 22 червня 1999 року на
застосування пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту.
Підпис:
Елізабет Палм,
голова
|
Підпис:
Майкл О'Бойл,
секретар
|
|