Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Репетитор англійської мови
Петропавлівська Борщагівка.
Англійська для школярів.
 


Стаття з журналу № 3'1999

Назва
 
Справа «ERI, Lda проти Португалії»
(affaire ERI, Lda c. Portugal)
 
Зміст
 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «ERI, LDA ПРОТИ ПОРТУГАЛІЇ»
(affaire ERI, LDA c.
PORTUGAL)

(Позов № 31823/96)

РІШЕННЯ

Страсбург
22 липня 1999 року

У справі «ERI, Lda проти Португалії»

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли судді:

М. Пеллонпя (M. Pellonpää), голова

А. Пастор Рідруехо (A. Pastor Ridruejo)

Л. Кафліш (L. Caflisch)

Є. Макарчик (J. Makarczyk)

В. Буткевич

Н. Важич (N. Vajic)

Дж. Хедіган,

а також В. Берже (V. Berger), секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 13 липня 1999 року постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справа була передана до Суду ERI — Estudos e Realizac Imobiliarias, Lda (Компанією з вивчення та реалізації нерухомого майна, товариство з обмеженою відповідальністю — заявник) 3 лютого 1999 року в межах тримісячного строку, як це передбачено колишніми статтями 32 (п. 1) та 47 Конвенції з прав людини та основних свобод (Конвенція). Справу розпочато на підставі заяви (№ 31823/96) проти Республіки Португалія, поданої португальським товариством з обмеженою відповідальністю з юридичною адресою у місті Брага (Португалія) до Європейської комісії з прав людини (Комісія) 20 березня 1996 року відповідно до колишньої статті 25 Конвенції. Заяву зареєстровано 12 червня 1996 року під номером 31823/96. Компанія-заявник, що діє за посередництвом свого розпорядника пана Ж. Юдрі (J. Hudry), громадянина Франції, представлена своїм уповноваженим пані Ж. Л. Роша (J. L. Rocha), членом колегії адвокатів міста Брага. Уряд Португалії (Уряд) представлений уповноваженим паном А. Енрікесом Гаспаром (A. Henriques Gaspar), помічником генерального прокурора.

Заявник посилається на колишні статті 44 і 48 Конвенції з поправками Протоколу № 9, які були ратифіковані Португалією, а також на заяву Португалії про визнання обов'язковості юрисдикції Суду (колишня стаття 46). Мета заяви отримати рішення щодо того, чи вказують факти у цій справі на порушення державою-відповідачем її зобов'язань згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

2. 1 листопада 1998 року, після того як Протокол № 11 набрав чинності, відповідно до пункту 4 статті 5 цього Протоколу, а також пункту 1 правила 100 і пункту 6 правила 24 Регламенту Суду (Регламент), колегія Великої палати вирішила 31 березня 1999 року, що справа розглядатиметься палатою, утвореною на базі однієї із секцій Суду.

3. Відповідно до пункту 1 правила 52 Регламенту Суду, Голова Суду пан Л. Вільдхабер передав справу до четвертої секції. До складу палати, створеної в цій секції, увійшли за посадою пан І. Кабраль Баррето, обраний суддя, громадянин Португалії (пункт 2 статті 27 Конвенції та пункт 1а правила 26 Регламенту Суду) та пан М. Пеллонпя, голова секції (пункт 1а правила 26 Регламенту Суду). Останній призначив інших членів палати, а саме: панів Г. Ресса, А. Пастора Рідруехо, Л. Кафліша, Є. Макарчика та пані Н. Важич (пункт 1b правила 26 Регламенту).

4. Пізніше пан І. Кабраль Баррето, суддя від Португалії, що брав участь у розгляді справи Комісією, повідомив про самовідвід (правило 28 Регламенту). Отже, Урядові було надіслано запрошення, передбачене пунктом 2 статті 27 Конвенції та пунктом 1 правила 29 Регламенту. Листом від 14 травня 1999 року представник Уряду повідомив, що останній не має наміру призначати суддю ad hoc. Тоді пан В. Буткевич, замісник, став членом палати замість п. Кабраля Баррето.

5. 3 лютого 1999 року радник компанії-заявника повідомив Суд про те, що справу може бути вирішено шляхом дружнього врегулювання через сплату певної суми заявникові. Недатованим листом, що надійшов до Суду 26 квітня 1999 року, представник Уряду повідомив про сплату заявникові зазначеної суми. Радник заявника підтвердив це листом, що надійшов до Суду 28 червня 1999 року.

6. 13 липня 1999 року пан Дж. Хедіган, замісник, посів місце п. Г. Ресса, якому обставини не дозволили взяти участь у розгляді справи (пункт 1с правила 26 і пункт 1 правила 28 Регламенту).

ЩОДО ФАКТІВ

7. Між 1964 та 1967 роками заявник придбав у комунальної адміністрації (Junta de Freguesia) міста Афіфе кілька ділянок, які було занесено до земельної книги, з метою будівництва туристичного комплексу. Цей проект і дотепер залишається нереалізованим.

А. Основна процедура

8. 5 листопада 1992 року комунальна адміністрація Афіфе подала до суду Віана ду Каштелу (Viana do Castelo) позов з метою анулювати угоду про продаж ділянок.

9. Після виклику до суду 30 листопада 1992 року, заявник 22 січня 1993 року у відповідь виклав свої міркування. Крім того, він подав зустрічний позов, вимагаючи визнання оскаржуваних ділянок його власністю та з метою змусити комунальну адміністрацію утриматися від будь-якого втручання в його право власності, зокрема, шляхом передання частини або всіх ділянок третій особі. Він заявив, що залишає за собою право будь-коли розпочати нове провадження щодо вимоги відшкодувати збитки, пов'язані із зайняттям цих ділянок.

10. Рішенням від 15 липня 1997 року, ухваленим у закритому засіданні (saneador-sentena), суд відхилив претензії комунальної адміністрації та задовольнив зустрічний позов.

11. Постановою від 8 жовтня 1998 року апеляційний суд (Tribunal da Relaçao) міста Порту підтвердив, у відповідь на апеляцію компанії-заявника, правильність рішення, стосовно якого було подано апеляцію.

12. Компанія-заявник подала касаційну скаргу до Верховного суду (Supremo Tribunàl de Justiça), але останній постановою від 22 квітня 1999 року відхилив позов.

В. Інші процедури

13. Починаючи з 1992 року, комунальна адміністрація Афіфе почала видавати концесії на право експлуатації частини спірних ділянок іншим компаніям. Таким чином на цих ділянках з'явилися ресторани, майданчик цивільного будівництва та центр розведення риби. Усі ці установи залишаються на згаданих ділянках і дотепер.

14. Внаслідок охоронної процедури, проведеної у травні 1993 року проти комунальної адміністрації, заявник отримав рішення суду Віана ду Каштелу, яке надавало йому тимчасове право володіти ділянками.

15. У вересні 1993 року заявник подав до того самого суду позов по суті справи, вимагаючи поновлення його права володіти ділянками. У відповідь 5 листопада 1993 року комунальна адміністрація виклала свої міркування. Вона зажадала від суду призупинити цю процедуру, оскільки слід було дочекатися закінчення основної процедури. Постановою від 5 червня 1993 року суддя задовольнив це прохання. Справа все ще перебуває у провадженні суду Віана ду Каштелу.

16. Крім того, заявник розпочав у тому самому суді ще чотири процедури, спрямовані проти власників будівель, що з'явилися на цих ділянках. Усі було призупинено до закінчення основної процедури, вони і дотепер перебувають у провадженні суду.

С. Міністерська постанова № 1056/91

17. Міністерською постановою (portaria) № 1056/91 від 17 жовтня 1991 року міністри планування та впорядкування території, сільського господарства, громадських робіт, торгівлі й туризму, а також міністр охорони довкілля визначили межі національного екологічного заповідника стосовно муніципалітету Віана ду Каштелу.

18. У жовтні 1994 року заявник подав до суду міста Брага позов, вимагаючи від держави відшкодування збитків. У позові зазначалося, що на той час усі його ділянки входили до екологічного заповідника, що створювало серйозні перешкоди стосовно його jus aedificandi. Отже, заявник вимагав відшкодування збитків, заподіяних йому у зв'язку з міністерською постановою № 1056/91.

19. Постановою від 9 червня 1995 року суддя суду вищої інстанції (Tribunаl de circulo) міста Брага, до якого було передано справу, вирішив призупинити провадження до ухвалення рішення по суті з основної процедури. Ця постанова є чинною і дотепер.

ПРОВАДЖЕННЯ В КОМІСІЇ

20. 20 березня 1996 року ERI, Lda, посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції і правило 1 Протоколу № 1, звернулася до Комісії зі скаргою на тривалість судових процедур та на те, що вона, за її твердженням, стала жертвою посягання на її право власності.

21. 14 січня 1998 року Комісія (друга палата) прийняла апеляцію (№ 31823/96) у частині, яка стосується шкоди, завданої надмірною тривалістю судових процедур. У своїй доповіді від 21 жовтня 1998 року (колишня стаття 31 Конвенції) Комісія одноголосно дійшла висновку про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

ЩОДО ПРАВА

22. Листом від 3 лютого 1999 року радник заявника повідомив, що справу можна вирішити шляхом дружнього врегулювання, якщо заявникові буде сплачено 2 500 000 португальських ескудо.

23. 26 квітня 1999 року Суд отримав від представника Португальського уряду лист:

«Маю честь повідомити, що на пропозицію заявника про дружнє врегулювання справи Португальський уряд погодився сплатити йому 2 500 000 португальських ескудо, що й було зроблено 11 березня 1999 року.

(...)

Таким чином, заявник отримав суму, (на яку) він погодився з метою (дружнього врегулювання). (...)»

24. Листом, який надійшов до Суду 28 червня 1999 року, радник заявника підтвердив факт отримання зазначеної суми.

25. Суд бере до відома той факт, що Уряд та ERI, Lda досягли згоди. Однак Суд, згідно з пунктом 1 (в кінці) статті 37 Конвенції, міг би продовжити розгляд заяви, якби, на його думку, не було дотримано принципу поваги до прав людини, як це зазначено в Конвенції та в протоколах до неї (пункт 3 правила 62 Регламенту Суду). Що ж до цього конкретного випадку, то немає потреби застосувати зазначене правило.

26. Суд нагадує, що низка попередніх спорів змусила його розглянути розумність тривалості судових проваджень у Португалії (див., зокрема, постанову про Естіма Жорже (Estima Jorge) від 21 квітня 1998 року, Збірник судових рішень та ухвал 1998-ІІ, с. 762 і наступні). Водночас Суд навів уточнення стосовно природи й обсягу зобов'язань у цьому питанні.

27. Отже, справа має бути вилучена з реєстру.

На цій підставі Суд одностайно

ухвалює: вилучити справу з реєстру.

Учинено французькою мовою й повідомлено письмово 22 липня 1999 року, згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.

Венсан Берже,
секретар

Матті Пеллонпя,
голова


  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2024 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua