Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Репетитор англійської мови
Петропавлівська Борщагівка.
Англійська для школярів.
 


Стаття з журналу № 2'1999

Назва
 
Справа «АТ «Троме» проти Іспанії»
(Trome S. A. c. Espagne)
 
Зміст
 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ

 

СПРАВА «АТ «ТРОМЕ» ПРОТИ ІСПАНІЇ»
(TROME S.A. c. ESPAGNE)

(Позов № 27781/95)

РІШЕННЯ

 

 

 

Страсбург
1 квітня 1999 року

 

У справі «АТ «Троме» проти Іспанії»

Європейський суд з прав людини, засідаючи — згідно зі статтею 27 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Конвенція) з поправ‑ками Протоколу № 11 та відповідними положеннями, передбаченими Регла‑мен‑том, — палатою, до складу якої увійшли такі судді:

п. Л. Кафліш (L. Caflisch), голова

п. А. Пастор Рідруехо (A. Pastor Ridruejo)

п. Є. Макарчик (J. Makarczyk)

п. В. Буткевич

пані Н. Важич (N. Vajic)

п. Дж. Хедіган (J. Hedigan)

пані С. Ботучарова (S. Botoucharova),

а також п. В. Берже (V. Berger), секретар секції,

 

після наради за зачиненими дверима 30 березня 1999 року постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

 

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було передано до Суду відповідно до колишньої статті 19 Кон‑вен‑ції Європейською комісією з прав людини (Комісія) 3 грудня 1998 року у межах тримісячного строку, як це передбачено пунктом 1 колишньої статті 32 та колишньою статтею 47 Конвенції. Справу було розпочато на підставі заяви (№ 27781/95) проти Королівства Іспанія, поданої до Комісії 12 травня 1995 року іспанським акціонерним товариством «Троме» відповідно до колишньої статті 25 Конвенції.

У своєму запиті  Комісія посилалася на колишні статті 44 і 48 Конвенції та на заяву Іспанії про визнання обов’язковості юрисдикції Суду (колишня стаття 46), маючи на меті отримати рішення про те, чи свідчили факти цієї справи про порушення державою-відповідачем своїх зобов’язань згідно з пунктом 1 статті 6  Конвенції та статтею 1 Протоколу № 1.

2. Після набрання чинності 1 листопада 1998 року Протоколом № 11 і відповідно до пункту 4 статті 5 цього Протоколу, а також пункту 1 правила 100 та пункту 6 правила 24 Регламенту, колегія Великої палати 14 січня 1999 року вирішила, що справа розглядатиметься палатою, створеною на основі однієї із секцій Суду.

3.  Відповідно до пункту 1 правила 52 Регламенту Суду, Голова Суду п. Л. Вільдхабер передав справу до четвертої секції. До складу палати, утвореної в цій секції, увійшли за посадою пан А. Пастор Рідруехо, обраний суддя, громадянин Іспанії (пункт 2 статті 27 Конвенції та пункт 1 (а) правила 26 Регламенту), і п. М. Пеллонпя, голова секції (пункт 1 (а) правила 26 Регламенту). Останнім були призначені інші члени палати, а саме: п. Є. Макарчик, п. В. Буткевич, пані Н. Важич, п. Дж. Хедіган і пані С. Ботучарова (пункт 1 (b) правила 26 Регламенту).

4. Пізніше п. М. Пеллонпя, що брав участь у розгляді справи Комісією, повідомив про самовідвід (правило 28 Регламенту), і п. Л. Кафліш, замісник, став членом палати й заступив його на посаді голови палати.

5. 28 грудня 1998 року рада товариства-заявника передала до Суду текст угоди, укладеної з Урядом Іспанії (Уряд), та додала до нього прохання про вилучення справи з реєстру. 18 січня 1999 року представник Уряду пан Х. Боррего Боррего (J. Borrego Borrego) підтвердив умови угоди.

 

ЩОДО ФАКТІВ

6. Невизначеного числа А. та ще 9 осіб, що були колишніми власниками земельних ділянок, відчужених 1958 року, передали до l’Audiencia territorial міста Севілья позов в адміністративному порядку проти Національного інституту розвитку міст (Instituto nacional de Urbanismo), вимаюгачи надання їм права реституції (derechos de reversiшn) зазначених ділянок.

7. Постановою від 22 червня 1983 року l’Audiencia territorial задовольнила цей позов. Їм було повернено відчужені Національним інститутом розвитку міст ділянки № 21–30 в індустріальній зоні Сан-Пабло в Севільї.

8. Постановою від 7 грудня 1989 року Верховний суд відхилив позов, поданий адвокатом Уряду, і підтвердив правильність рішення, щодо якого було подано апеляцію.

9. 13 листопада 1990 року Генеральний директор департаменту розвитку міст автономної області Андалузія (Junta de Andalucн) звернувся з прохан‑ням офіційно сповістити його про постанову Верховного суду для її вико‑нання. Він повідомив, що декретом 348/1983 від 28 грудня 1983 року право вирішення питань стосовно зазначених земельних ділянок, так само як і повноваження Національного інституту розвитку міст, було передане відпо‑відним органам уряду автономної області Андалузія.

10. Нотаріальними актами від 13 березня та 3 червня 1992 року товариство-заявник придбало право на реституцію ділянок № 21–30. 30 лип‑ня 1992 року воно звернулося до Генеральної дирекції уряду автономної області Андалузія з проханням про виконання постанови від 22 червня 1983 року, а отже, про повернення зазначених десяти земельних ділянок.

11. 25 вересня 1992 року директор департаменту розвитку міст автоном‑ної області Андалузія попросив у товариства-заявника надати йому копії нота‑ріальних актів, що підтверджують передання права на реституцію, що й було зроблено 2 жовтня 1992 року.

12. 22 травня 1993 року уряд області Андалузія без відома товарист‑ва-заявника розпочав процедуру інтерпретації (aclaraciуn) постанови l’Audien‑cia territorial Севільї від 22 червня 1983 року. 2 червня 1993 року А. та інші колишні власники, що мали право на реституцію, були про це поінформовані та подали свої зауваження. Рішенням (auto) від 7 липня 1993 року Вищий суд (Tribunal supйrieur de justice) Андалузії виправив фактичну помилку в тексті зазначеної постанови та виключив з реституції ділянки № 21, 28, 29 і 30, що не належать ні А., ні іншим особам, які розпочали судову процедуру в l’Audiencia territorial Севільї і продали товариству-заявникові право на реституцію.

13. У березні 1994 року товариству-заявникові було повідомлено про те, що А. та інші власники права на реституцію, яке вони придбали 1992 року, без його відома подали касаційну скаргу на попереднє рішення.

14. 7 березня 1994 року товариство-заявник звернулося до Верховного суду з проханням скасувати зазначену процедуру в тій частині, що позбав‑ляла його чотирьох із десяти земельних ділянок, щодо яких воно придбало право реституції, а також права виступати в суді як сторона, що потерпіла внаслідок «виправлення помилки».

15. Рішенням від 19 січня 1995 року Верховний суд відхилив прохання товариства-заявника, що мало на меті скасування процедури інтерпретації, та уточнив, що виклик останнього до суду не був необхідним, оскільки товариство не було стороною  в процедурі по суті справи, і що процедура з інтерпретації постанови не передбачає виклику до суду і свідчень третьої сторони.

16. 10 травня 1995 року товариство-заявник подало до Конституційного суду апеляцію d’amparo на підставі права на справедливий судовий розгляд (стаття 24 Конституції). Рішенням від 18 жовтня 1995 року Найвищий суд відхилив апеляцію, зазначивши, що рішення від 7 липня 1993 року, винесене Вищим судом Андалузії стосовно інтерпретації, обмежується тим, що, на застосування пункту 2 статті 267 органічного закону про судову владу, виправлено помилку, яка вкралася в текст постанови l’Аudiencia territorial м. Севілья від 22 червня 1983 року.

 

ПРОВАДЖЕННЯ В КОМІСІЇ

17. АТ « Троме» звернулося до Комісії 12 травня 1995 року зі скаргою на те, що йому не було надано права на справедливий судовий розгляд через відмову у дозволі взяти участь в інтерпретації постанови стосовно придбаного ним майна. Воно вважало, що порушено його право на мирне володіння майном через позбавлення його права на реституцію земельних ділянок. Товариство посилалося на пункт 1 статті 6 Конвенції та на статтю 1 Протоколу № 1.

18. 13 січня 1997 року Комісія прийняла апеляцію (№ 27781/95). У своїй доповіді від 3 березня 1998 року (колишня стаття 31 Конвенції) вона висловила думку про те, що порушено пункт 1 статті 6 Конвенції (тридцять голосів проти одного) та про необхідність розгляду справи на предмет наявності порушення статті 1 Протоколу № 1 (одноголосно).

 

ЩОДО ПРАВА

19. 28 грудня 1998 року адвокатом товариства-заявника було передано до Суду такий текст, датований 23 грудня 1998 року (переклад з іспанської):

«Сьогодні, після численних розмов і клопотань перед відповідними органами влади області Андалузія, в яких взяли участь пан Боррего Боррего, представник Уряду Іспанії, та адвокат, що нижче підписався, за взаємною згодою між урядом області Андалузія та АТ «Троме» підписали документ, копія якого фігурує в додатку.

В результаті підписання цієї угоди АТ «Троме», за згодою представника Уряду Іспанії, вносить клопотання про вилучення заяви з реєстру, згідно з пунктом 6 нинішньої статті 37 Конвенції.

Підписана сьогодні угода буде найближчим часом доведена до відома громадськості, а Суду, якщо він визнає це за необхідне, буде передано копію».

20. Текст зазначеної угоди такий (переклад з іспанської):

«(...) Сторони висловлюють бажання вирішити в позасудовому порядку всі питання щодо справи про повернення зазначених ділянок. Вони домовляються про виконання постанови за процедурою, яку вони мають визначити, беручи до уваги фізичну неможливість точно виконати постанову, оскільки ділянки, що є об’єктом реституції, частково зайняті залізничною колією, по якій ходить швидкісний поїзд Мадрид-Севілья. Отже, сторони підписують цей документ на таких умовах:

Перша умова: [Державна компанія земель Андалузії], визнаючи неможливість повернути АТ «Троме» 12564,48 кв. м у зоні Сан-Пабло в Севільї, по яких пролягає залізнична колія та дорога на Кармону, надає замість зазначених ділянок дві інші ділянки такої самої площі. Вони межують з ділянками, які підлягали поверненню, згідно з топографічним планом, датованим сьогодні, що фігурує в додатку й додається до цього документа; ці ділянки ми будемо далі називати ділянками А і Б.

Друга умова: АТ «Троме» відмовляється від усіх процедур, зазначених під номером IV цього документа, а також від будь-яких подальших дій чи рекламацій проти місцевої, обласної або центральної адміністрації щодо цієї справи.

Третя умова: АТ «Троме» заявляє, що йому відомий сучасний фізичний та юридичний стан об’єкта передання, а також його урбаністична класифікація як з матеріалів справи, так і з даних, отриманих приватним шляхом від зазначеної адміністрації, що займається питаннями розвитку міст.

Четверта умова: Документи для загального відома будуть укладені в дуже стислій формі одразу ж після отримання муніципальної ліцензії на відчуження, про що [Державна компанія земель Андалузії] зобов’язується почати клопотання якнайшвидше.

П’ята умова: Ціною за реституцію вважатиметься ціна, попередньо визначена комісією провінції з відчуження земель, попередньо повернутих актом від 10 грудня 1996 року.

Шоста умова: Видатки і податки обидві сторони сплачуватимуть згідно із законом (...)».

21. Уряд підтвердив цю угоду листом від 18 січня 1999 року:

«У відповідь на вашого листа від 7 числа цього місяця, яким ви надіслали нам копію листа з додатками, укладеними стороною-заявником, де висловлено прохання вилучити справу з реєстру у зв’язку з досягненням дружнього врегулювання з урядом Андалузії (Junta de Andalucн), повідомляємо про таке:

Ми погоджуємося на вилучення справи з реєстру без будь-яких заперечень чи застережень з нашого боку».

22. Суд бере до відома той факт, що Уряд і АТ «Троме» дійшли згоди. Він зазначає, що Уряд задовольнив вимоги товариства-заявника. Проте Суд, додержуючи обов’язків, що покладаються на нього за пунктом 1 (в кінці) статті 37 Kонвенції, міг вирішити продовжити розгляд заяви, якби, на його думку, врегулювання не було б досягнуто на основі поваги до прав людини, як це передбачено в Конвенції та Протоколах до неї (пункт 3 правила 62 Регламенту), однак цей конкретний випадок не вимагає застосування такого правила.

23. Суд наголошує, що низка попередніх спорів змусила його розглянути право подавати протест у цивільному провадженні до суду, відповідно до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції (див., серед багатьох інших, справи Ле Конта (Le Compte), Ван Льовена (Van Leuven) і Де Мейєра (De Meyere) проти Бельгії від 23 червня 1981 року, серія А, № 43, с. 20, п. 44, а також Спорронга (Sporrong) і Льоннрота ( Lцnnroth) проти Швеції від 23 вересня 1982 року, серія А, № 52, с. 29–30, п. 80). Суд нагадує також, якими є суть та межі обов’язків у даному випадку.

24. З огляду на це справа має бути вилучена з реєстру.

На цих підставах Суд одноголосно постановив вилучити справу з реєстру.

Вчинено французькою мовою і повідомлено письмово 1 квітня 1999 року на застосування пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту.

 

Підпис:
Люціус Кафліш,
голова

Підпис:
Венсан Берже,
секретар

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2024 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua