316
18.06.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«ОРХАН ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення палати[1] у справі «Орхан проти Туреччини» (Orhan v. Turkey) (заява № 25656/94). Суд постановив:

— шістьма голосами проти одного, що було порушено статтю 2 (право на життя) Європейської конвенції з прав людини стосовно гаданої смерті сина заявника та двох братів заявника;

— шістьма голосами проти одного, що було порушено статтю 2 у зв'язку з хибами під час розслідування факту їхнього зникнення;

— шістьма голосами проти одного, що було порушено статтю 3 (заборона катування і такого, що принижує гідність, поводження або покарання) стосовно заявника;

— одноголосно, що було порушено статтю 5 (право на свободу та особисту недоторканність) стосовно сина заявника та двох його братів;

— одноголосно, що було порушено статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) і статтю 1 Протоколу № 1 (захист права власності) стосовно сина заявника та його братів;

— одноголосно, що було порушено статтю 8 стосовно сина заявника;

— шістьма голосами проти одного, що було порушено статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту), взяту в поєднанні зі статтями 2, 3, 5, 8 та статтею 1 Протоколу № 1, стосовно заявника, його братів та його сина;

— одноголосно, що немає необхідності розглядати скарги, подані з посиланням на статтю 14 (заборона дискримінації) та 18 (обмеження у застосуванні обмежень на права);

— шістьма голосами проти одного, що не було дотримано статті 34 (індивідуальні заяви).

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд, шістьма голосами проти одного, присудив:

— заявникові — 7000 фунтів стерлінґів як компенсацію за матеріальну шкоду та 12 400 євро за нематеріальну шкоду;

— кожному з його братів (за умови, що цими коштами управлятиме в їхніх майнових інтересах заявник за дорученням кожного з них) по 7500 фунтів стерлінґів за матеріальну шкоду та 16 800 євро за нематеріальну шкоду;

— його синові (за умови, що цими коштами управлятиме за його дорученням та в його майнових інтересах заявник) 8000 фунтів стерлінґів за матеріальну шкоду та 14 900 євро за нематеріальну шкоду;

— за судові витрати — 29 000 фунтів стерлінґів з вирахуванням 2455,29 євро, які вже були одержані як правова допомога від Ради Європи. (Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

Саліх Орхан (Salih Orhan) — громадянин Туреччини курдського походження, 1955 року народження.

Справа стосується зруйнування його села, затримання та зникнення його двох братів, Селіма (Selim) Орхана і Хасана (Hasan) Орхана, та його сина, Цезаїра (Cezayir) Орхана, а також подальших слідчих заходів.

Заявник стверджував, що 6 травня 1994 року під конвоєм великого військового загону мешканців села Девебою (Deveboyu) (що також відоме як Адрок) району Чаґлаян (Çađlayan) на південному сході Туреччини було зібрано всіх разом і надано одну годину на те, щоб вони звільнили свої домівки. За його словами, солдати почали підпалювати домівки селян, зокрема його дім та дім Хасана і Селіма Орханів.

Він також стверджував, що 7 травня 1994 року Селім Орхан та інші селяни прийшли в м. Кульп (Kulp) і звернулися до начальника районної жандармерії зі скаргою стосовно інциденту. Начальник дозволив селянам залишитися в їхньому селі на період збору врожаю. За словами заявника, 24 травня 1994 року солдати повернулися до села. Селім, Хасан та Цезаїр Орхани тоді ще перебували в Девебою, і солдати начебто примусили їх бути провідниками. Заявник стверджує, що востаннє цих трьох чоловіків бачили живими в селищі Ґумушсую (Gьmьєsuyu) під вартою солдатів.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 24 листопада 1994 року. 7 квітня 1997 року її оголошено прийнятною, і в жовтні 1999 року Комісія взяла свідчення у справі в Анкарі. Справу передано до Європейського суду з прав людини 31 жовтня 1999 року. Слухання відбулося 15 травня 2001 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Zupančič, Словенія)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Фейяз Ґьольчюклю (Feyyaz Gölcüklü, Туреччина), суддя ad hoc,

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник посилався на статті 2, 3, 5, 8, 13, 14, 18 і 34 Європейської конвенції з прав людини та на статтю 1 Протоколу № 1.

Рішення Суду

Стаття 2

Суд взяв до уваги, що востаннє Орханів бачили в момент, коли відповідні органи, за рішення яких несе відповідальність Туреччина, забирали їх до невідомого місця тримання під вартою. Крім того, існували певні прямі докази того, що органи влади розшукували Орханів, а з огляду на загальний контекст ситуації на південному сході Туреччини в 1994 році, аж ніяк не можна виключати, що затримання цих людей, факт якого не визнавався, могло становити загрозу їхньому життю.

Суд також нагадав, що порушення, які завдавали шкоди ефективності кримінально-правового захисту в південно-східному реґіоні у відповідний період часу, створювали підґрунтя для безвідповідальних дій з боку служб безпеки або ж сприяли такій безвідповідальності.

Особливо очевидно така безвідповідальність простежується в цій справі. Доказом цього є те, що жандарми не володіли достатньою інформацією і не здійснювали достатнього контролю за військовими та їхньою оперативною діяльністю. Зважаючи на те, що протягом майже восьми років жодної інформації стосовно місцеперебування Орханів не надходило, Суд визнав, що є підстави вважати, що після документально не підтвердженого затримання їх службами безпеки вони загинули. Це означало, що відповідати за їхню смерть має Уряд Туреччини. Отже, у зв'язку з їхньою смертю було порушено статтю 2.

Суд також привернув увагу до низки недоліків у процесі трьох розслідувань за фактом зникнення цих трьох чоловіків. Зокрема, Суд зазначив таке:

— перше розслідування було поверховим і проводилося без необхідної оперативності; жодної спроби допитати ключових свідків, яких на той час було легко знайти, зроблено не було;

— друге розслідування проводилося районною адміністративною радою м. Кульпа, яка не була незалежним органом, оскільки складалася з державних службовців, котрі за службовою субординацією підпорядковувалися посадовій особі виконавчої влади, а ця особа мала зв'язок з тими самими працівниками служб безпеки, які перебували під слідством;

— ніяких показань від селян, які були безпосередніми свідками стверджуваних заявником подій, взято не було;

— не було жодних доказів стосовно того, що до служб безпеки зверталися із запитом надати інформацію про їхні операції в тому реґіоні у відповідний час або про їхні заходи в школі-інтернаті м. Ліце (Lice) (де, як стверджувалося, тримали під вартою згаданих чоловіків), — уже сам по собі цей недолік був достатньою підставою для того, щоб охарактеризувати це розслідування як цілком незадовільне;

— під час третього розслідування — яке було розпочато через п'ять років після згаданих подій, після того як деякі документи тримання під вартою вже було заархівовано, а основних свідків уже не можна було знайти, — жандармів та селян не допитували; хоча заявник назвав додаткових свідків-очевидців, жодних спроб взяти їхні показання зроблено не було; також ніхто не вимагав документів стосовно військових операцій;

— заявника ніколи не інформували про перебіг прийняття рішень чи про рішення, ухвалені в процесі цих розслідувань;

— певні слідчі дії, які вже було розпочато, залишилися незакінченими.

Отже, Суд встановив, що також було порушено статтю 2 у зв'язку з хибами під час розслідування факту зникнення Орханів.

Стаття 3

Стосовно затримання Орханів

У випадку, нагадав Суд, коли є очевидним, що затриманий зник після застосування до нього сили і за умов абсолютної відсутності інформації, те, що сталося з ним, може бути лише предметом здогадів. Крім того, коли заявників востаннє бачили в руках служб безпеки, вони виглядали здоровими і не можна було з достатньою впевненістю встановити, що згодом вони зазнали жорстокого поводження. Тому Суд дійшов висновку, що порушення статті 3 стосовно затримання Орханів допущено не було.

Стосовно заявника

Встановивши, що почуття непевності та занепокоєння, яких заявник постійно зазнавав протягом тривалого періоду, що він підтвердив у своїх усних показаннях, явно спричинилися до значного стресу та психічних страждань, які становили нелюдське поводження, Суд дійшов висновку, що стосовно заявника було допущено порушення статті 3.

Стаття 5

Суд взяв до уваги, що затримання Орханів не було зафіксовано у відповідних документах тримання під вартою. Фактично не існувало жодної офіційної інформації стосовно їхнього подальшого місцеперебування чи долі. Цей факт сам по собі має розглядатися як найбільший недолік, оскільки дав змогу особам, відповідальним за зникнення, приховати причетність до злочину, приховати сліди та уникнути відповідальності за долю затриманих. Відсутність документованих даних стосовно таких питань, як дата, час та місце тримання під вартою, прізвище затриманого, а також підстави для затримання та прізвище особи, яка здійснила його, мали розглядатися як такі, що суперечать самій меті статті 5.

Крім того, беручи до уваги вади розслідування за своєчасно поданими серйозними та послідовними твердженнями заявника про арешт і взяття Орханів під варту службами безпеки, а також про їхнє подальше зникнення, Суд дійшов висновку, що затримання і взяття Орханів під варту без документального підтвердження цього факту було здійснено без будь-якого дотримання основоположних ґарантій, передбачених статтею 5. Отже, було допущено порушення статті 5.

Стаття 8 та стаття 1 Протоколу № 1

Суд встановив, що домівки і деяке майно заявника та Орханів були умисне знищені службами безпеки і що селяни після збору врожаю мусили евакуюватися. Не було сумніву в тому, що ці дії становили особливо серйозне і невиправдане втручання в право заявника та Орханів на повагу до приватного і сімейного життя та житла. Такі дії також становили серйозне й невиправдане втручання у право заявника та його братів на мирне володіння власністю та майном. Стосовно власності чи майна Цезаїра Орхана в Девебою жодних доказів надано не було.

Суд визнав, що немає необхідності розглядати питання, чи була примусова евакуація села сама по собі достатньою підставою вважати, що порушено ці статті.

Отже, Суд визнав наявність порушення статті 8 та статті 1 Протоколу № 1 стосовно заявника, його братів, а також порушення статті 8 стосовно сина заявника.

Стаття 13

Суд встановив, що не було доведено як достатньо безперечний факт наявність ефективних і доступних національних засобів правового захисту щодо скарг заявника про зруйнування Девебою. Зважаючи на обставини, за яких було зруйновано домівки заявника, Орханів та інших селян Девебою, Суд визнав зрозумілою позицію заявника, на думку якого, можливо, не було сенсу в спробах домагатися сатисфакції через національні правові засоби. Небезпечність та уразливість становища селян після зруйнування їхніх домівок і села також мали певне значення в цьому контексті.

Отже, Суд визнав, що можливості скористатися будь-яким ефективним засобом правового захисту стосовно гаданої смерті Орханів під час тримання їх під вартою та стосовно зруйнування Девебою не було. Виходячи з цього, Суд дійшов висновку, що порушено статтю 13, взяту в поєднанні зі статтями 2, 3, 5, 8 Конвенції та зі статтею 1 Протоколу № 1, стосовно заявника та Орханів.

Стаття 34

Суд взяв до уваги, що головний прокурор м. Діярбакира викликбв заявника у зв'язку з поданою ним заявою до колишньої Європейської комісії з прав людини, можливо, з метою залякування. Суд наголосив, що з боку органів державної влади було недоречним вступати у зв'язку з цим у прямий контакт із заявником.

Крім того, органи влади зробили спробу піддати сумніву чинність заяви і, отже, достовірність тверджень заявника. Ці дії могли розцінюватися лише як намагання і спроба перешкодити успішній реалізації заявником своїх вимог.

Отже, Суд встановив, що Туреччина не забезпечила дотримання своїх зобов'язань за статтею 34.

Суддя Ґьольчюклю висловив окрему думку, яка не збігається з позицією більшості. Окрему думку додано до тексту судового рішення.

---