Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Репетитор англійської мови
Петропавлівська Борщагівка.
Англійська для школярів.
 


Стаття з журналу № 1'2003

Назва
 
Рішення палати у справах «L. та V. проти Австрії» та «S.L. проти Австрії». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgments in the Cases of L. and V. v. Austria and S.L. v. Austria)
 
Зміст
 

008
09.01.2003

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВАХ
«L. ТА V. ПРОТИ АВСТРІЇ» ТА «S.L. ПРОТИ АВСТРІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомив два рішення[1] — у справі «L. та V. проти Австрії» (L. and V. v. Austria) (заяви № 39392/98 і 39829/98) та «S.L. проти Австрії» (S.L. v. Austria) (№ 45330/99). У кожній справі Суд одноголосно постановив:

—  що допущено порушення статті 14 (заборона дискримінації), взятої у поєднанні зі статтею 8 (право на повагу до приватного життя) Європейської конвенції з прав людини;

—  що немає необхідності розглядати скарги, подані з посиланням на взяту окремо статтю 8 Конвенції.

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив:

—  одноголосно — у справі L. та V. — 15 000 євро кожному із заявників як компенсацію за нематеріальну шкоду, а також 10 633,53 євро заявникові L. та 6500 заявникові V. — за судові витрати;

—  чотирма голосами проти трьох — у справі S. L. — 5000 євро заявникові як компенсацію за нематеріальну шкоду та 5000 євро — за судові витрати.

(Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

G.L., A.V. та S.L., — громадяни Австрії, 1967, 1968 та 1981 року народження, відповідно. Перші двоє проживають у Відні, S.L. проживає в Бад-Ґаштайні (Bad Gastein), Австрія.

G.L. — 8 лютого 1996 року реґіональний суд з кримінальних справ м. Відня (Landesgericht für Strafsachen) визнав його винним у вчиненні актів гомосексуалізму стосовно підлітків і засудив його за статтею 209 Кримінального кодексу (Strafgesetzbuch), за якою караються такі акти, вчинені дорослими чоловіками по відношенню до підлітків віком від 14 до 18 років з їхньої згоди. Його було засуджено до одного року ув’язнення, з відстроченням покарання на трирічний випробувальний строк. На підставі головним чином записів у щоденнику заявника, в якому він фіксував свої статеві контакти, суд визнав доведеним, що у період з 1989 по 1994 рік в Австрії та в деяких інших країнах заявник мав гомосексуальні стосунки, у вигляді орального сексу чи мастурбації, з багатьма підлітками віком від 14 до 18 років, особи яких не встановлено.

Згодом рішення суду стосовно правопорушень, учинених за кордоном, було скасовано і покарання заявника було зменшено до 11 місяців ув’язнення, з відстроченням покарання на трирічний випробувальний строк. Після апеляції заявника міру покарання було зменшено до восьми місяців.

27 травня 1997 року Верховний суд відхилив клопотання G.L. про визнання судового рішення таким, що не має законної сили. G.L. скаржився, що застосування статті 209 порушило його право на повагу до приватного життя та його право не зазнавати дискримінації. Він також просив перевірити конституційність статті 209.

A.V. — 21 лютого 1997 року реґіональний суд з кримінальних справ м. Відня визнав його, згідно зі статтею 209 Кримінального кодексу, винним у вчиненні актів гомосексуалізму стосовно підлітків та за одним пунктом обвинувачення у дрібному правопорушенні, пов’язаному з незаконним привласненням коштів. Його було засуджено до шести місяців ув’язнення, з відстроченням покарання на трирічний випробувальний строк. Суд визнав доведеним, що один раз мав місце випадок орального сексу A.V. з 15-річним підлітком.

22 травня 1997 року апеляційний суд м. Відня відхилив його апеляцію з питань права. Він також відхилив апеляцію заявника проти застосованої міри покарання.

S.L. — він почав усвідомлювати свою сексуальну орієнтацію, коли йому було 11-12 років. Тимчасом як інших хлопців приваблювали жінки, він усвідомив свій емоційний і сексуальний потяг до чоловіків, зокрема до тих, хто був старшим за нього. У 15 років він був упевнений у своїй гомосексуальній орієнтації.

S.L. стверджував, що він жив у сільській місцевості, де гомосексуалізм залишався під забороною. Він страждав від того, що мусив приховувати свою гомосексуальну орієнтацію і що — до досягнення 18 років — не міг вступити в реальні статеві контакти з дорослим партнером через побоювання піддати його ризикові притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 209, у випадку чого він буде змушений давати показання як свідок стосовно найінтимніших аспектів свого приватного життя, а також через побоювання зазнати публічної ганьби в разі розголосу його сексуальної орієнтації.

2. Процедура і склад Суду

Заяви подано до Європейської комісії з прав людини 20 червня 1997 року, 10 грудня 1997 року та 19 жовтня 1998 року, відповідно. 1 листопада 1998 року їх передано до Європейського суду з прав людини. 22 листопада 2001 року перші дві заяви оголошено частково прийнятними і третю заяву — прийнятною.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція), голова

Франсуаза Тюлкен(Françoise Tulkens, Бельгія)

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Ніна Важич (Nina Vajić, Хорватія)

Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія)

Анатолій Ковлер (Anatoly Kovler, Росія)

Елізабет Штайнер (Elisabeth Steiner, Австрія),

а також Серен Ньєльсен (Sшren Nielsen), заступник секретаря секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявники, зокрема, стверджували, що збереження чинності статті 209 — так само, як і визнання їх винними (лише у справі L. та V.) за цією статтею, — було порушенням їхнього права на повагу до приватного життя і становило дискримінацію. При цьому вони посилалися на статті 8 і 14 Конвенції.

Рішення Суду

Статті 8 і 14

Суд взяв до уваги те, що після ухвалення Конституційним судом рішення від 21 червня 2002 року статтю 209 Кримінального кодексу Австрії 10 липня 2002 було скасовано поправкою, яка набрала чинності 14 серпня 2002 року. Проте ця поправка не призвела до будь-яких змін у вироках, винесених у справах заявників L. та V., яких було засуджено за цією статтею. Щодо справи заявника S.L., Суд нагадав, що стаття 209 заважала заявникові мати будь-які статеві стосунки відповідно до своєї орієнтації. Тому Суд визнав, що збереження чинності статті 209 безпосередньо зачіпало права заявника, поки йому не виповнилося 18 років. Суд зауважив, що в рішенні Конституційного суду не йшлося про визнання необхідності відшкодування за стверджувані порушення Конвенції, не кажучи вже про те, що воно не передбачало ніякого відшкодування за такі порушення і не розв’язувало даної проблеми.

Суд зауважив, що в попередніх справах, на які посилався Уряд Австрії, маючи на увазі статтю 209, Європейська комісія з прав людини не встановила наявності будь-якого порушення статті 8 або 14. Однак, як Суд неодноразово наголошував, Конвенція — це живий інструмент, який необхідно тлумачити у світлі умов сьогодення. Питання, яке має при цьому вирішальне значення, полягає в тому, чи існувало об’єктивне й розумне виправдання необхідності запобігання статевим стосункам між підлітками чоловічої статі віком від 14 до 18 років та дорослими чоловіками, тоді як такої необхідності немає ані щодо подібних стосунків між підлітками жіночої статі у такому самому віці з дорослими чоловіками, ані щодо їхніх стосунків із жінками. З цього приводу Суд, як і раніше, зазначив, що межі свободи розсуду, яка зберігається за відповідною країною, можуть бути різними, залежно від обставин. Одним із чинників, які мають враховуватися при цьому, може бути подібність або відмінність у законах країн, які ратифікували Конвенцію. Суд зауважив, що в цьому контексті в європейських країнах надалі міцнішає єдність у тому, що стосовно різностатевих та одностатевих (лесбійських і гомосексуальних) стосунків необхідно встановлювати однаковий шлюбний вік.

Уряд посилався на рішення Конституційного суду від 3 жовтня 1989 року, який вважав статтю 209 необхідною для того, щоб запобігти «небезпечному впливові» з боку «гомосексуального досвіду на статевий розвиток хлопчиків підліткового віку». З іншого боку, під час парламентських дебатів у 1995 році стосовно можливого скасування статті 209 переважна більшість експертів, які виступили в парламенті, висловила однозначну підтримку встановлення однакового шлюбного віку, зазначаючи зокрема, що з досягненням статевої зрілості сексуальна орієнтація здебільшого вже сформована, тобто вони доводили хибність концепції, за якою гомосексуалісти «вербують» хлопчиків підліткового віку у своє коло. У листопаді 1996 року, незважаючи на поінформованість про ці зміни в науковому підході до згаданої проблеми, парламент вирішив не скасовувати статтю 209 Кримінального кодексу. Це сталося незадовго до винесення судового вироку у справі L. та V. 

Суд вважав, що, оскільки стаття 209 втілювала упереджене ставлення з боку різностатевої більшості щодо одностатевої меншості, така неґативна позиція не може сама по собі служити достатнім виправданням відмінності у підходах, так само, як подібна неґативна позиція по відношенню до осіб іншої раси, походження чи з іншим кольором шкіри.

Визнавши, що Уряд Австрії не навів переконливих і вагомих підстав для виправдання збереження чинності статті 209 або засудження заявників, яке мало місце у справі L. та V., Суд постановив, що в обох справах було допущено порушення статті 14, взятої у поєднанні зі статтею 8. Суд вважає, що немає необхідності з’ясовувати, чи було допущено порушення статті 8, взятої окремо.



[1] Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п’яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2024 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua