Стаття з журналу № 3'1999

392
8.07.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «ЧАКІЧІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 8 липня 1999 року у справі «Чакічі проти Туреччини» (Çakici v. Turkey), Європейський суд з прав людини одностайно постановив, що допущено порушення статті 2 (право на життя) Європейської конвенції з прав людини стосовно смерті брата заявника, який зник після того, як був затриманий службою безпеки, і стосовно недостатності розслідування, проведеного органами влади; що порушено статтю 3 (заборона катування, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання), оскільки під час перебування Ахмета Чакічі (Ahmet Çakici) під арештом його було піддано катуванню; чотирнадцятьма голосами проти трьох — що зникнення після арешту Ахмета Чакічі не доводить порушення статті 3 стосовно самого заявника; одностайно — що було порушення статті 5 (право на свободу і особисту недоторканність), яке полягало у цілковитому зневажанні гарантій, передбачених нею, стосовно безпідставного затримання Ахмета Чакічі; шістнадцятьма голосами проти одного — що порушено статтю 13 (право на ефективний засіб захисту), оскільки заявникові не було забезпечено ефективного засобу захисту при поданні цих скарг.

Крім того, Суд одностайно визнав, що не було порушення статей 14 (заборона дискримінації) і 18 (обмеження, які дозволяються Конвенцією щодо зазначених у ній прав і свобод).

Згідно зі статтею 41 (справедлива сатисфакція), Суд присудив 11 534,29 фунта стерлінгів як компенсацію за матеріальні збитки, яких зазнали дружина загиблого брата заявника та його спадкоємці (одностайно); 25 000 фунтів стерлінгів як компенсацію за моральну шкоду, завдану спадкоємцям загиблого (одностайно); 2 500 фунтів стерлінгів як компенсацію за моральну шкоду самому заявникові (одностайно) та 20 000 фунтів стерлінгів за судові витрати (дванадцятьма голосами проти п'яти).

1. Основні факти

Заявник — Іззет Чакічі (Izzet Çakici), громадянин Туреччини, 1953 року народження, проживає в Діярбакирі (Туреччина). Заяву подано від його імені та від імені його брата Ахмета Чакічі.

8 листопада 1993 року в селищі Чітлібахче (Çitlibahçe), де проживав Ахмет Чакічі, жандармами з міста Хазро була проведена операція з виявлення доказів та учасників викрадення дітей і вбивства вчителів та імама членами Курдської робітничої партії (РКК). Під час скоординованої операції жандарми з міста Лісе заарештували у сусідньому селищі Баглан трьох осіб, яких наступного дня було переправлено до Діярбакирського головного управління жандармерії.

Заявник і Уряд виклали різні версії обставин справи.

Зі слів заявника, жандарми, заарештувавши Ахмета Чакічі в Чітлібахче, відвезли його в Хазро, звідки переправили до головного управління жандармерії в Діярбакирі. Там він перебував під арештом протягом 16–17 днів в одній кімнаті разом із трьома особами, заарештованими у Баглані. Один з них, Мустафа Енгін (Mustafa Engin), після свого звільнення повідомив, що Ахмета Чакічі били, зламали йому ребро, завдали черепної травми. Зі слів Мустафи Енгіна, до Ахмета Чакічі під час допитів застосовували електрошок. Пізніше від Хікмета Аксоя (Hikmet Aksoy), утримуваного у Каваклібогазькому жандармському відділенні, заявник дізнався, що його брата з головного жандармського управління переправили до жандармського відділення у місті Хазро, а звідти — до Каваклібогаза, де він і мав розмову з Хікметом Аксоєм. Після цього заявник і його сім'я не отримували звісток про Ахмета Чакічі доти, доки Уряд під час провадження в Європейському суді з прав людини не надав відому йому інформацію.

За версією Уряду, Ахмет Чакічі не був заарештований під час операції 8 листопада 1993 року, про що свідчать протоколи затримань жандармського відділення міста Хазро та Діярбакирського головного управління жандармерії, де немає записів стосовно Ахмета Чакічі. Під час провадження в Комісії Уряд надав інформацію про те, що особисте посвідчення Ахмета Чакічі було знайдено на тілі одного з терористів, загиблих під час стички із силами безпеки 17–19 лютого 1995 року на узгір'ї Кіллібоган в районі Хані.

13 червня 1996 року прокурор міста Хазро оголосив, що розгляд справи стосовно підтвердження зникнення Ахмета Чакічі не належить до його юрисдикції, оскільки особисте посвідчення пана Ахмета, знайдене на тілі загиблого терориста, ідентифікує останнього як Ахмета Чакічі.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 24 травня 1994 року. Проголосивши заяву прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 12 березня 1998 року висловила думку, що було порушення статтей 2, 3, 5 Конвенції стосовно зникнення брата заявника (одностайно); що було порушення статті 3 стосовно самого заявника (двадцять сім голосів проти трьох); порушення статті 13 (одностайно); та не було порушення статей 14 і 18 (одностайно). Комісія передала справу до Суду 14 вересня 1998 року.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано до Великої палати Європейського суду з прав людини після набуття Протоколом чинності 1 листопада 1998 року. Слухання справи відбулося 24 березня 1999 року. Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Люціус Кафліш (Luсius Kaflisch, Швейцарія)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Zupancic, Словенія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Джон Хедіган (John Hedigan, Ірландія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Данія)

Маргарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня республіка Югославії Македонія)

Тудор Пантіру (Tudor Pantiru, Молдова)

Егілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

Фейяз Гьольчюклю (Feyyaz Gölcüklü, Туреччина), суддя ad hoc,

а також Пол Махоуні (Paul Mahoney) та Мод де Бур-Буквіккіо (Maud de Boer-Buquicchio), заступники Секретаря.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився на порушення статей 2, 3, 5, 13, 14 та 18 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення Суду

Судова оцінка фактів

Суд прийняв факти, встановлені Комісією, яка виконала доручення щодо збирання фактів у цій справі. Було з`ясовано, що брат заявника був заарештований службою безпеки 8 листопада 1993 року і цієї ж ночі був переправлений до жандармського відділення міста Хазро, що його тримали під арештом у жандармському командному пункті міста Діярбакир з 9 листопада до 2 грудня 1993 року, коли його востаннє бачив Мустафа Енгін.

Було встановлено, що під час перебування під арештом Ахмета Чакічі били, зламали одне ребро, завдали черепної травми і двічі застосовували до нього електрошок. За інформацією жандармерії міста Хазро, у лютому 1995 року на трупі одного із загиблих членів РКК було знайдено особисте посвідчення Ахмета Чакічі. Але доказів стосовно упізнання тіла або документа про його поховання немає. Отже, факт, що тіло Ахмета Чакічі було знайдене, не може вважатися встановленим.

Суд зауважив, що завдання Комісії щодо встановлення фактів ускладнилося, оскільки Уряд не надав її представникам можливості вивчити оригінал протоколу затримання та не забезпечив присутності свідка Хікмета Аксоя і двох державних посадових осіб. Зваживши на важливість здійснення права безперешкодно подати заяву до Суду, гарантованого колишньою статтею 25 Конвенції (нині стаття 34), та зобов'язання держав створювати всі необхідні умови для ефективного розслідування справи (пункт 1а колишньої статті 28, нині стаття 38), Суд дійшов висновку, що Уряд не виконав своїх зобов'язань.

Попередні заперечення Уряду

Суд відхилив заперечення Уряду стосовно того, що заявник не вичерпав засобів захисту, передбачених внутрішнім законодавством, встановивши, що заявник і його батько подавали заяви і запити прокуророві суду державної безпеки з приводу зникнення Ахмета Чакічі. Незважаючи на те, що органи влади знали про це, ніякої ефективної реакції на них не було. Як і на пояснення заявника та дружини Ахмета Чакічі, які підтверджують заяву. Єдине, що було зроблено, — це наведено довідки стосовно можливих записів у протоколах затримань та взято два короткі пояснення у свідка Мустафи Енгіна. Перевірок повідомлення про те, що тіло Ахмета Чакічі було знайдене, не проводилося. Щодо викладених обставин заявник вичерпав усі доступні для нього засоби захисту, передбачені внутрішнім законодавством.

Стаття 2 Конвенції

Суд встановив, що, згідно з обставинами справи, зникнення Ахмета Чакічі після його арешту привело до припущення про його смерть. Уряд не надав пояснень стосовно того, що сталося під час перебування затриманого під арештом, тому відповідальність за його смерть покладається на Уряд і констатується порушення статті 2 Конвенції. Цю саму статтю порушено у зв'язку з недостатнім розслідуванням фактів зникнення затриманого і знайдення тіла із вказівкою на Ахмета Чакічі, що не дало можливості захистити право на життя.

Стаття 3 Конвенції

Суд встановив, що негуманне поводження, якого зазнав Ахмет Чакічі під час ув'язнення (див. вище), свідчить про катування, що є порушенням цього положення. Однак матеріали справи не дають підстав для встановлення факту, начебто заявник сам потерпав від нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження з боку органів влади.

Суд наголосив, що не існує положення про те, що родич жертви, яка зникла, також є жертвою нелюдського поводження, про яке йдеться у статті 3. Це могло б залежати від наявності специфічних факторів, які б надавали стражданню родича ознак та характеру, відмінних від страждання, яке було неминуче за викладених обставин. Особливо доречною є реакція та ставлення органів влади до ситуації, на яку звернула їхню увагу сім'я затриманого. Особливих ознак на підтвердження порушення статті 3 стосовно заявника у цій справі не встановлено.

Стаття 5 Конвенції

Суд постановив, що зникнення Ахмета Чакічі під час його безпідставного ув'язнення виявило особливо серйозне порушення права на свободу та особисту недоторканність, що гарантовані цим положенням. Серед документів справи відсутні точні та достовірні записи про затримання осіб у відповідних жандармських відділеннях, а також навіть згадка, не кажучи вже про докладну довідку, стосовно обставин зникнення Ахмета Чакічі.

Стаття 13 Конвенції

Посилаючись, крім інших доводів, на своє рішення у справі «Кайя проти Туреччини» (Kaya v. Turkey) від 19 лютого 1998 року, Суд вирішив, що органи державної влади повинні були, згідно зі своїми зобов'язаннями, провести ефективне розслідування обставин зникнення Ахмета Чакічі.

Підтверджуючи свій висновок щодо порушення статтей 2 і 5 Конвенції, який свідчить про те, що не було проведено ефективного розслідування, Суд вважає, що допущено порушення статті 13.

Статті 14 та 18 Конвенції

Суд вважає, що немає жодного факту на підтвердження порушень статей 14 і 18, а отже, ці положення не порушено.

Стаття 41 Конвенції

Щодо матеріальних збитків, заявник вимагав 47 000 000 турецьких лір як суму, відібрану в Ахмета Чакічі при затриманні, та 11 534,29 фунта стерлінгів як компенсацію дружині та дітям у зв'язку із втратою годувальника. Заявник також вимагав 40 000 фунтів стерлінгів як компенсацію за моральну шкоду та 32 205,17 фунта стерлінгів за судові витрати.

Керуючись принципом справедливості, Суд присудив 11 534,29 фунта стерлінгів як компенсацію за матеріальні збитки дружині брата заявника та його дітям; 25 000 фунтів стерлінгів як компенсацію за моральну шкоду спадкоємцям брата, 2 500 фунтів стерлінгів — за моральну шкоду самому заявникові та 20 000 фунтів стерлінгів — за судові витрати.

Судді Юнгвірт, Томассен, Фішбах та Гьольчюклю виклали окремі думки, які додаються до судового рішення.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr) у день їх постановлення.

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F–67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell),
телефон: (0)3 88 41 24 92;
або до Емми Гельєр (Emma Hellyer),
телефон: (0)3 90 21 42 15;
факс: (0)3 88 41 27 91

Європейський суд з прав людини було створено 1959 року в Страсбурзі з метою здійснення судочинства щодо порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

1 листопада 1998 року було створено Суд на постійній основі, який замінив колишню двоступеневу систему: Суд на тимчасовій основі і Комісія.

Голосування